Постанова Кропивницький апеляційний суд № 401/1228/22

ПОСТАНОВА Іменем України 29 грудня 2023 року м. Кропивницький справа № 401/1228/22 провадження № 22-ц/4809/355/23 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Іващенко В. М.) від 14.09.2022, ВСТАНОВИВ: 1.Короткий зміст позовних вимог 27.05.2022 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтований тим, що 20.12.2011 ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав та подав до Банку анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка разом з Умовами та «Тарифами банку», викладеними в мережі Інтернет за адресою www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, зокрема договір банківського рахунку та кредитний договір. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 17.05.2022 виникла заборгованість у розмірі 79798,75 грн, з яких: 62039,38 грн - заборгованість за простроченим «тілом» кредиту; 17759,37 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України. Оскільки законодавством передбачено, що кредитор на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просив суд стягнути з відповідача 62039,38 грн заборгованості за кредитом. 2.Короткий зміст рішення суду 2.1. Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.09.2022 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 62039,38 грн заборгованості за договором б/н від 20.12.2011 та 2481,00 грн на компенсації сплаченого судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку ним не повернуті, а тому банк має право вимагати виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми коштів. 2.2. Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.11.2022 заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.09.2022 залишено без задоволення. 3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В апеляційній скарзі вказується на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не надав доказів того, які саме умови кредитування були узгоджені сторонами по справі, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитом та їх розміру, а також яка відповідальність встановлена за виконання умов договору. Апелянт вважає, що позивач не довів факт укладення кредитного договору та його виконання. Крім того, з розрахунку заборгованості, який надав Банк. Вбачається, що він нарахував проценти за користування кредитом в сумі 47382,93 грн і самостійно здійснив їх погашення за рахунок кредитних коштів, тобто шляхом збільшення заборгованості відповідача за «тілом» кредитом. Апелянт вважає, що умови договірного списання грошових коштів з його рахунків між ним і Банком досягнуті не були, а тому дії Банку щодо погашення процентів шляхом збільшення кредитної заборгованості є незаконними. Суд не врахував, що відповідач не дотримався обов`язкового досудового порядку врегулювання заборгованості, встановленого ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». 4.Короткий зміст відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу Банк не погодився з доводами апелянта про недоведеність існування договірних правовідносин між сторонами у справі. Зокрема, стверджується, що договір було укладено відповідно до ст. 634 ЦК України шляхом приєднання відповідача до запропонованих Банком Умов та Правил надання банківських послуг, що підтверджується письмовою анкетою-заявою відповідача. Користування позивачем кредитними коштами підтверджено випискою з рахунку про рух коштів, а тому відповідач підтвердив свою згоду з усіма умовами договору. 5.Розгляд справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК Україниу суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційніскарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить 62039,38 грн, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Відповідно до правової позиції, яку Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Колегія суддів розглянула справу та постановила рішення (скорочене) 29.12.2023. Повний текст цієї постанови складено 22.10.2024. 6.Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції: 20.12.2011 АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір відповідно до відповідач по справі отримав кредит у формі встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в сумі 25000 грн, якими він скористався. Згідно з розрахунком заборгованості загальна заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором станом на 17.05.2022 складає 62039,38 грн. 7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним нормам закону, а тому вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково. 8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення 8.1. Застосовні до правовідносин сторін норми права та їх джерела Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України). Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Натомість за змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов`язання, проведеного належним чином, припиняє його. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). 8.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції Згідно з правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з цим позовом, Банк посилалося на те, що 20.12.2011 року ним було укладено з позивачем у справі ОСОБА_1 договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок у розмірі 11000,00 грн з наступним поступовим збільшенням кредитного ліміту до 25000,00 грн. Підписавши анкету-заяву від 20.12.2011, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що вона разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на офіційному сайті банка www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, яким визначено умови користування клієнтом банківським рахунком та використання кредитних коштів, а також те, що він зобов`язується виконувати умови цього договору. Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання в частині повернення отриманого кредиту та сплати процентів, то станом на 17.05.2022 у нього утворилася заборгованість у сумі 79798,75 грн, яка складається з такого: заборгованості за «тілом» кредиту - 62039,38 грн; заборгованості за простроченими процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України - 17759,37 грн. При цьому позивач вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом не пред`явив, вимагаючи стягнення «тіла» кредиту. На підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, ним надано до суду такі письмові докази: -анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 20.12.2011, яка підписана ОСОБА_1 ; -витяг із тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» без зазначення відомостей про їх погодження сторонами та дати набрання ними чинності; -витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом [без зазначення особи, яка видала наказ] від 06.03.2011 № СП-2010-256; -розрахунок заборгованості з якого вбачається регулярне здійснення ОСОБА_1 операцій з грошовими коштами на рахунку, зокрема отриманими у кредит, періодичне погашення заборгованості; -виписку за договором за період з 21.12.2011 по 19.05.2022; -довідку про дати, номери та строк дії виданих відповідачу платіжних карток; -довідку про зміну кредитного ліміту кредитування поточного рахунку, відкритого відповідачу; копія належного відповідачу у справі паспорта громадянина України. Отже, матеріали справи містять анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 20.12.2011, яка підписана ОСОБА_1 (належність підпису відповідачу ніким з учасників справи не оспорюється), згідно з якою він бажав оформити на своє ім`я платіжну картку кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 20000,00 грн. Крім того, у матеріалах справи міститься виписка за договором б/н з ОСОБА_1 за період з 21.12.2011 по 19.05.2022 з якої вбачається, що відповідач здійснював трату власних, а також кредитних грошових коштів (за браком власних коштів для здійснення витратних операцій), періодичне поповнення рахунку власними коштами. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічну за змістом норму містить п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, яке діє на час ухвалення судом рішення. Отже, належним та допустимим первинним доказом проведення операцій з коштами на рахунку, окрема тих, які потягли виникнення заборгованості перед Банком, можуть являтися: виписки з особового рахунку клієнта банку, касові документи, документальні розпорядження розпорядника коштів про їх перерахування. З огляду на це, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дав правильну оцінку належності та допустимості виписки з клієнтського (поточного) рахунку відповідача про рух коштів та дійшов обгрунтованого висновку, що продовж існування договірних відносин сторін Банк за дорученням відповідача неодноразово здійснював платежі з його рахунка, зокрема за відсутність на ньому власних (клієнтських) грошових коштів, тобто надавав відповідачу кредит на відповідну суму, що загалом відповідає змісту анкети-заяви ОСОБА_1 від 20.12.2011 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку в частині надання йому кредитного ліміту. З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду визнала правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач довів письмовими доказами, які відповідають вимогам ст. ст. 77 80 ЦПК України, існування між сторонами у справі договору, який містить елементи договору банківського рахунку та кредиту, а також отримання позичальником кредитних коштів та виникнення у нього відповідного обов`язку повернути кредит. При цьому в жодній заяві по суті спору відповідач не заперечував користування ним послугами, які надав Банк за цим договором. Натомість він висунув свої заперечення щодо порядку укладення договору, його умов, зокрема про проценти, обгрнтованість та правильність визначення Банком боргу. Колегія суддів ще раз звертає увагу, що у цій справі позивач, який хоч і вказав про порушення відповідачем зобов`язання сплачувати проценти за користування кредитом, вимогу про стягнення такої заборгованості не пред`явив, а просив суд стягнути заборгованість за самим кредитом (так зване «тіло» кредиту), яке згідно з розрахунком позивача становить 62039,38 грн. Виконаний Банком і наданий ним до суду розрахунок заборгованості являється результатом аналітичної (інтелектуальної) діяльності, який ґрунтуватися на основі регістрів аналітичного обліку, що вміщують записи про операції з грошовими котами на клієнтському рахунку відповідача, здійснені протягом кожного операційного дня, та Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», які встановив Банк. При цьому зі змісту виписки з клієнтського рахунку відповідача за період 20.12.2015 31.08.2019 вбачається, що погашення нарахованих Банком відсотків за користування відповідачем кредитом здійснювалося Банком самостійно шляхом збільшення обсягу кредитування рахунку відповідача, тобто збільшення заборгованості по кредиту на суму списаних процентів за користування кредитом у попередні періоди (а. с. 9 13)). Відповідач у відзиві на позов вказував місцевому суду на цю обставину, заперечив правомірність дій Банку щодо самовільного списання процентів, але суд відповіді на цей аргумент відповідача не дав, залишивши його поза увагою. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що ця обставина має істотне значення для цієї справи та підлягає перевірці судом так, як з огляду на зміст ст. 11 ЦК України збільшення Банком кредитної заборгованості клієнта за відсутності для цього передбачених законом або договором підстав не створює цивільних прав для Банку та відповідних обов`язків для його клієнта. При цьому, з огляду на предмет спору (стягнення заборгованості по «тілу» кредиту) колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у цій справі вона не дає оцінки правомірності нарахуванням Банком процентів за користування відповідачем наданими йому коштами, а лише перевірила правильність визначення боргу за самим кредитом. Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. У п. 1.38 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (Закон від 05.04.2001 № 2346-III, який був чинний у спірний період 20.12.2015 31.08.2019)визначено, що списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом. Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону № 2346-III платником визначається особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання (формування) документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів; неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. Відповідно до п. 1.38 ст. 1 Закону № 2346-III списання договірне списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеного між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Пунктами 26.1, 26.2, 26,4 ст. 26 Закону № 2346-III передбачено: -платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей зі своїх рахунків на користь банку платника та (або) третіх осіб; -умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо); -у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платником банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Згідно з п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання. У позовній заяві Банк обґрунтовував своє право на договірне списання з рахунку клієнта коштів у розмірі здійснених клієнтом операцій, а також вартості послуг, визначених Тарифами банку при настанні строку платежу, пославшись на п. 2.1.1.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг у редакції наказу від 06.03.2010 № СП-2010-256 (а. с. 52, 53). Проте, ці Умови та Правила надання банківських послуг не визнаються відповідачем такими, які були погоджені ним на час укладення договору з Банком, тобто станом на 20.12.2011. Наданий позивачем до суду витяг з Умов і Правил не містять підпису відповідача, а на офіційному сайті Банка www.privatbank.ua відсутня архівна копія чинних на 20.12.2011 Умов та Правил, до яких згідно з анкетою-заявою погодився приєднатися відповідач. З огляду на це наданий позивачем витяг не можна вважати частиною договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Інших доказів досягнення в належній формі домовленості між Банком і відповідачем про договірне списання коштів з рахунку позивач до суду не надав. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення відповідача (клієнта, споживача) про умови кредитування та узгодження зі ним саме тих умов, які вважав узгодженими Банк, зокрема щодо договірного списання. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності й розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони у справі обумовили у письмовій формі наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. З огляду на це колегія суддів апеляційного суду погоджується з аргументом відповідача, який, посилаючись на наданий Банком розрахунок заборгованості, вказав про неправильне визначення позивачем розміру заборгованості за «тілом» кредиту через безпідставне включення до цієї суми самостійно списаних Банком (за відсутності відповідного доручення клієнта або умов договірного списання) продовж 20.12.2015 31.08.2019 з його рахунка 47382,93 грн коштів на погашення нарахованої заборгованості по процентах. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Суд першої інстанції цих вимог процесуального законодавства не виконав. За таких обставин колегія суддів вважає, що заборгованість відповідача перед банком за «тілом» кредиту є меншою за ту, яку обрахував позивач, і становить: 62039,38 47382,93 = 14656,45 грн. Саме така несплачена заборгованість відповідача перед Банком є доведеною і саме в такому розмірі позов підлягав задоволенню. 9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції не дотримався загальних вимог процесуального права, закріплених у ст.ст. 5760, 131132, 177, 179, 185, 212215 ЦПК України, не перевірив усіх доводів відповідача, неповно встановив обставини справи, що мають значення для справи, неправильно визначив суму невиконаного відповідачем зобов`язання. Встановленні апеляційним судом вади судового ату можуть бути усунуті шляхом зміни рішення, що відповідає приписам ст. 376 ЦПК України, а не його повного скасування з ухваленням протилежного за змістом судового рішення. Щодо інших доводів апеляційної скарги відповідача, то вони не знайшли свого підтвердження. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). 10.Про судові витрати Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку зі зміною апеляційним судом рішення суду першої інстанції, суд змінює розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції: -за подання до суду позовної заяви позивач сплатив судовий збір в сумі 2481,00 грн (а. с. 1), про інші судові витрати позивач суду не заявив; -суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги на 23,6 % (14656,45 х 100 / 62039,38 = 23,6 % ); -сума компенсації судового збору, право на яку має позивач, становить 585,52 грн (2481,00 /100 х 23,6 = 585,52 грн). Відповідач не заявив до місцевого суду про наявність у нього судових витрат у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції. Крім того, відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, які поніс відповідач у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку, а саме: -за подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у сумі 3721,50 грн (а. с. 194); -з урахуванням встановленого ч. 1 ст. 141 ЦПК України принципу розподілу судового збору, сума компенсації судового збору, право на яку має відповідач, становить 2843,23 грн (3721,50 / 100 х 76,4 = 2843,23). Позивач не заявив до апеляційного суду про наявність у нього судових витрат у зв`язку переглядом справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.09.2022 змінити, зменшивши розмір стягуваної заборгованості за кредитом з 62039,38 грн до 14656,45 грн. Змінити розподіл судових витрат пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, стягнувши з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код юридичної особи у ЄДР 14360570) компенсацію за сплачений судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 585 (п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 52 коп. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за сплачений судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в сумі 2843 (дві тисячі вісімсот сорок три) грн 23 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О. Л. Карпенко Судді : С. І. Мурашко О. І. Чельник