Постанова 4821 № 711/9639/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження № 22-ц/821/1521/24Головуючий по 1 інстанції Справа № 711/9639/23 Категорія: 312000000 Кондрацька Н.М. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2024 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Гончар Н.І., секретар: Матюха В.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»; особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Драченко Владислав Вікторович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Драченка Владислава Вікторовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, в с т а н о в и в: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 понад двадцяти років був клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та отримував банківські послуги з розрахунково-касового обслуговування за його рахунками в АТ КБ «Приватбанк». При цьому, позивач не використовував відкритої кредитної лінії, а користувався лише власними коштами. 20 грудня 2023 року на адресу позивача від відповідача надійшов лист, яким було повідомлено про прийняте Банком рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори та закриті поточні рахунки, на підставі статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта. Позивач вважав такі дії відповідача протиправними, з огляду на те, що банк жодного разу не витребував у позивача будь-яких відомостей для здійснення належної перевірки. Разом з повідомленням відповідачем не було надано жодних внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення високого ризику для ОСОБА_1 , як і підстав вважати незаконними джерела походження коштів позивача, інших його активів або прав на такі активи, а також наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів. Право АТ КБ «ПриватБанк» відмовитися від проведення фінансових операцій не є необмеженим і банк, відмовляючи у проведенні фінансової операції, повинен обґрунтувати підстави такої відмови та підстави встановлення високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2024 року у позові представника ОСОБА_1 адвоката Драченка В.В. до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, відмовлено. Мотивуючи прийняте судове рішення, суд першої інстанції вказав, що відповідач повідомленням від 20.12.2023 відмовив у підтриманні ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, що відповідає нормам чинного законодавства. Суд в оскаржуваному рішенні вважав, що позивачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства. При цьому, позивач посилається лише на неправомірні дії відповідача щодо припинення ділових відносин, однак будь-яких доказів, що позивача було неправомірно віднесено до категорії ризикових, не надано. Одне лише посилання позивача на порушення норм цивільного законодавства є безпідставними з огляду на те, що відповідач є суб`єктом первинного фінансового моніторингу, та враховуючи приписи статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як спеціальних законів, що прямо наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком. Не погоджуючись з рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2024 року, представник ОСОБА_1 адвокат Драченко В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та незаконність, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначає, що саме на відповідача, як надавача послуг, покладається обов`язок довести правомірність власних дій щодо одностороннього розірвання договору зі споживачем. Скаржником вказано, що суд першої інстанції безпідставно переклав обов`язок доказування на позивача та належно не обґрунтував, яким чином ОСОБА_1 порушив вимоги законодавства, що стало підставою для односторонньої відмови відповідача від обслуговування свого клієнта. Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив. Заслухавши доповідача, учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків. Із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 був клієнтом АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується наданими стороною відповідача заявою ОСОБА_1 про закриття поточних рахунків в випискою АТ КБ «Приватбанк» від 21.12.2023 та випискою АТ КБ «Приватбанк» по карті клієнта ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 76-78, а.с. 69-73). У листі АТ КБ «Приватбанк» від 20.12.2023 № 20.1.0.0.0/7-231220/131, адресованому ОСОБА_1 , зазначено, що, керуючись вимогами частини першої статті 15 Закону про ПВК/ФТ, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65, внутрішніми документами банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, банк повідомляє ОСОБА_1 про прийняте 19.12.2023 рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливість здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк (т. 1 а.с. 6). У вказаному листі також зазначено, що внаслідок прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування, достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками. У зв`язку з односторонньою відмовою банку від підтримання ділових відносин/відмовою в обслуговуванні, шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунків, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі Закон), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Пунктами 41, 45 ч. 1 ст. 1 цього Закону встановлено, що об`єкт фінансового моніторингу дії з активами, пов`язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників; первинний фінансовий моніторинг це сукупність заходів, які вживаються суб`єктами первинного фінансового моніторингу і спрямовані на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 7 Закону, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів). Критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин. Частиною п`ятою статті 11 Закону передбачено, що ідентифікація та верифікація клієнта здійснюються для встановлення ділових відносин, вчинення правочинів (крім випадків, передбачених цим Законом), проведення фінансової операції, відкриття рахунка. З метою неперешкоджання звичайній діловій практиці верифікація клієнта може здійснюватися за необхідності під час встановлення ділових відносин. У такому разі здійснення верифікації має бути завершене якнайшвидше після першого контакту з клієнтом, за умови здійснення ефективного управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Верифікація клієнта також може бути здійснена після відкриття рахунка, але до проведення по ньому першої фінансової операції. Верифікація здійснюється також в інших випадках, установлених Національним банком України для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, за якими він відповідно до цього Закону здійснює державне регулювання і нагляд. Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону, суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії. Згідно з ч. 15 ст. 11 Закону, повторна ідентифікація та верифікація клієнта (його представника) не є обов`язковими, якщо ця особа раніше була ідентифікована та верифікована згідно з вимогами закону, за умови відсутності у суб`єкта первинного фінансового моніторингу підозр та/або підстав вважати, що наявні документи, дані та/або інформація про клієнта (представника клієнта) є нечинними (недійсними) та/або неактуальними. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі: якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей; подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу; виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою; якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим. Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач прийняв рішення про розірвання ділових відносин між сторонами, обмеження позивачу доступу до дистанційних систем обслуговування, відмову в обслуговуванні за продуктами Банку, а також відмову у наданні банківських послуг і проведенні фінансових операцій за всіма відкритими Банком рахунком, на підставі ч. 1 ст. 15 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення», що, зокрема, зазначено у листі від 20.12.2023 № 20.1.0.0.0/7-231220/131. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в зазначеному листі Банк вказав не одну, а всі можливі, визначені ч. 1 ст. 15 Закону, підстави, для прийняття такого рішення. Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджених постановою правління НБУ № 65 від 19.05.2020 (далі Положення). Пунктами 34-37 Положення передбачено, що Банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку. Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації. Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень. Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії. Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до цього Положення, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п.п. 45, 46 Положення). Відповідно до п. 55 Положення шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику. Пунктом 60 Положення передбачено, що Банк установлює високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів, визначених у частині п`ятій статті 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо, зокрема, клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів. Згідно із п.1 Додатку № 12 «Порядок відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції» до Положення банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону. Відповідно до п. 3 Додатку № 12 «Порядок відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції» до Положення, у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ, банк зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити СУО про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/установити ділові відносини та/або провести фінансові операції, або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі статті 15 Закону про ПВК/ФТ, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, у проведенні яких було відмовлено. Згідно з п. 8 Додатку № 12 «Порядок відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції» до Положення, Банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом про ПВК/ФТ випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити, зокрема: 3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ) у кожному випадку; 5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону про ПВК/ФТ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті). З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Однак, право банку, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, на розірвання ділових відносин, а також право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим, і банк, приймаючи відповідне рішення, повинен обґрунтувати його підстави та підстави встановлення високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. При цьому саме на банку лежить обов`язок підтвердити існування правових підстав для встановлення клієнту високого ризику, а тому суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача. Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, і в постанові від 09.01.2024 у справі № 922/1253/23. Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані відповідачем до суду першої інстанції документи, зокрема, й Висновок НФМ від 19.12.2023, жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу високого ризику. Інших доказів на підтвердження своєї позиції банком суду не представлено. Відповідач належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав вважати незаконними джерела походження коштів позивача, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів. А відтак, банк не довів обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражав на ризик застосування банком відповідних заходів впливу. Крім того, як вбачається з викладених вище норм законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, банк, з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, має право витребовувати від клієнта відповідні документи та відомості. Проте, колегією суддів встановлено, що відповідач задля об`єктивного проведення фінансового моніторингу та належної оцінки ризику клієнта, своїм правом на витребування доказів від ОСОБА_1 не скористався. Зворотнього матеріали справи не містять. Доводи сторони відповідача, наявні в матеріалах справи, а також висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні в цілому, ґрунтуються на твердженні про реалізацію банком свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що ніби-то є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. Однак, про обмеженість зазначеного права банку вказано вище. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого саме клієнту встановлено високий ризик та за якими критеріями. Загальні посилання на норми Закону не можуть вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на вказані вище обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, відмовляючи в задоволенні позовних вимог. Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. З урахуванням того, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Драченка В.В. підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 2684,00 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4026,00 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Драченка Владислава Вікторовича задовольнити. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, задовольнити. Визнати неправомірною відмову від обслуговування рахунків ОСОБА_1 , відкритих в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк», що вчинена Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», відповідно до листа № 20.1.0.0.0./7-231220/131 від 20 грудня 2023 року. Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відновити виконання зобов`язань по обслуговуванню рахунків ОСОБА_1 , шляхом здійснення операцій з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 2684,00 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4026,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 24 жовтня 2024 року. Судді Ю.В. Сіренко ­ Н.І. Гончар Т.Л. Фетісова