Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 496/2949/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 496/2949/24 Перша інстанція: суддя Буран В.М., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаШляхтицького О.І., суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В., секретар Афанасенко Ю.М., за участю: представника апелянта Пахомова І.Ю., представника відповідача Ковальчук В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 17.06.2024 у справі № 496/2949/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив: - скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, серії АА №00018585 від 09.04.2024; - провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки та транспорті, сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн. та 14 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач отримав постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АА №00018585 від 09.04.2024 згідно якої на нього покладено адміністративні стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500 грн. В мотивувальній частині оскарженої постанови зазначено, що відповідальна особа ОСОБА_1 допустив рух транспортного засобу із перевищення нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху (ПДР України), а саме: перевищення загально маси транспортного засобу на 5,638% (2,255 тон) при дозволеній максимальний фактичний масі 40 тон. Як наслідок позивача притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). З вищезазначеною постановою позивач не згоден, вважає її незаконною, у зв`язку з неповними з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та помилковим застосуванням норм чинного законодавства України. Оскаржену постанову винесено без урахуванням фактичних обставин справи. Зокрема не враховано, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 нібито скоїв адміністративне правопорушення, рухаючись на транспортному засобі MERCEDES-BENZ ACTROS 2548 LS, державний номер НОМЕР_1 , загальна маса якого склала (з урахуванням похибки вагових та габаритних параметрів транспортного засобу) - 42255 кг, а фактично зафіксовані параметри транспортного засобу склали 46950 кг. При цьому, як свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , MERCEDES-BENZ ACTROS 2548 LS, державний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу є спеціалізованим вантажним сідловим тягачем, має масу без навантаження 9180 кг, а максимальна маса цього транспортного засобу складає 26000 кг. Як на цей транспортний засіб за описом правопорушення, що вказано в оскаржуваній постанові, змогло розміститися додаткові 16255 кг. (якщо брати масу з постанови з урахуванням похибки), або 20950 кг (якщо брати масу з постанови, яка нібито встановлена фактично) - залишається загадкою та жодним чином не «описується» в оскаржуваній постанові. Можливо (але це лише припущення позивача), уповноважена посадова особа відповідача, залишила поза увагою (в оскаржуваній постанові) причеп, інформація про який не міститься в інформаційному файлі з метаданими, за посиланням https://wim.dsbt.gov.ua/r/AA00018585/, але за вказаною календарною датою транспортний засіб позивача здійснював перевезення вантажу разом з причепом, який є Н/ПР-КОНТЕЙНЕРОВОЗОМ. Тобто, якщо навіть припустити, що за наявною фотофіксацією нібито порушення, міститься транспортний засіб позивача - то він в будь-якому випадку рухався з причепом контейнеровозом. Також позивач зазначає, що йому належить причеп державний номер НОМЕР_3 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу CHEREAU CD-382, який є спеціалізованим напівпричепом н/пр-контейнеровозом, масою 3860 кг та повною масою 34000 кг. В той же час жодної згадки про нього в оскаржуваній постанові немає. Як й не має свідчення, що на «оглядовій фотографії», яка міститься в інформаційному файл, справа йде саме про MERCEDES-BENZ ACTROS 2548 LS, державний номер НОМЕР_1 та CHEREAU CD-382, д.н. НОМЕР_4 , які нібито рухалися 26.07.2023 року о 06 год. 54 хв., за адресою Н-11, км. 76 + 702, у Дніпропетровській області. На оглядовій фотографії відсутнє зображення розпізнаного державного номерного знаку, ні спеціалізованого вантажного сідлового тягача, ні спеціалізованого напівпричепа н/пр-контейнеровоза. З наявного фотоматеріалу взагалі не вбачається, що саме транспортний засіб позивача рухався у вказаному напрямку, бо номерний знак на жодній з оглядових фотографій не вбачається, як не вбачається з наявного відеофайлу. Ігнорування цього факту є грубим процесуальним порушенням. Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтуванні відзиву зазначено, що постановою правильно визначено всі параметри, у постанові заначено необхідні данні. Частиною 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух", з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничної переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Законодавчими нормами врегульовано, що допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою КМУ від 27.12.2019 № 1174 (далі - Порядок фіксації адміністративних правопорушень). Відтак, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою, зокрема на автомобільному транспорті здійснюється, за допомогою встановлених на автомобільних дорогах автоматичних пунктів - комплексів технічних засобів, що здатні в автоматичному режимі, вимірювати загальну масу транспортного засобу; визначати кількості осей транспортного засобу; вимірювати навантаження, що припадають на кожну вісь транспортного засобу тощо. У подальшому така інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих, які містять інформацію про засоби вимірювально техніки, місце фіксації, найменування автомобільної дороги, дату і час фіксації здійснення вимірювання тощо, фотографії транспортного засобу, відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт. При цьому, система забезпечує автоматизоване формування проекту постанови про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорт, зафіксовані в автоматичному режим за допомогою автоматичних пунктів, відповідно до законодавства. Тобто, суть процесу автофіксації правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті полягає у забезпеченні прозорості фіксації порушень, зменшення участі посадових осіб у вказаному процесі, що спрямовано на об`єктивну оцінку обставин та фактів вчинення правопорушення. Посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, на підставі сукупностей відомостей. На момент виникнення спірних правовідносин форма постанови оновлена та викладена відповідно до наказу Міністерства інфраструктури № 324 від 14.05.2022р. Крім того, в постанові викладена суть правопорушення та чітко зазначено про рух транспортного засобу, із перевищенням нормативних параметрів, зазначених п. 22.5 ПДР України. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. В оскаржуваній постанові зазначено державний номерний знак тягача з огляду на те, що відповідальною особою за вчинене правопорушення є саме фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано тягач, який приводить в рух транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 17.06.2024 у справі № 496/2949/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки та транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, стягнення судових витрат відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вказує, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - судом першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що позивачем здійснювались перевезення не контейнером та, як наслідок, помилково виснував про застосування гранично-допустимої ваги транспортного засобу 40 тон; - суд першої інстанції залишив поза увагою надану позивачем товарно-транспортну накладну, яка свідчить про перевезення вантажу контейнеровозом; - інші доводи відтворюють зміст позовної заяви. Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції. Обставини справи. Судом першої інстанції встановлено, що 09.04.2024 старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Є.В. винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серії АА №00018585, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 гривень (а.с. 9). Як зазначено в постанові, 09.04.2023 року о 19 год. 49 хв. за адресою М-30, км. 949+608 (М-04, км 186+337) Дніпропетровська область, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ ACTROS 2548 LS, державний номер НОМЕР_1 . Відповідальна особа ОСОБА_1 допустив рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених п. 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,638 % (2,255 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 132-1 КУпАП. Не погоджуючись з вищевказаною постановою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, містить усі передбачені положеннями ст.283 КУпАП обов`язкові відомості щодо події правопорушення, суб`єкта адміністративної відповідальності, накладеного стягнення та порядку його сплати, а також порядку ознайомлення та оскарження постанови, а також інші обов`язкові відомості, визначені ст.283 КУпАП, крім того постанова містить додаткову інформацію про транспортний засіб, визначену Інструкцією №

324. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 2 ст. 132-1 КУпАП перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%. Дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов`язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Положеннями ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. За змістом положень ч. 2, ч. 4, ч. 5, ч. 7 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. У разі виявлення адміністративного правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, правопорушення, передбаченого статтею 132-2 цього Кодексу, та/або порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом п`ятнадцяти днів з дня винесення такої постанови, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 279-1 цього Кодексу. Відповідно до ч. 5 ст. 276 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, розглядаються за місцем оброблення таких правопорушень. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх виявлення. Згідно зі ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III). Положеннями ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. За приписами статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08 вересня 2005 року № 2862-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Відповідно до п.п. «б» п.22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси для комбінованих транспортних засобів: - двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення); - трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом 40 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення); - двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 42 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення); - трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 44 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення). Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року № 1174 затверджено Порядок фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі Порядок № 1174). Положеннями п. 1 Порядку № 1174 встановлено, що цей Порядок визначає механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі. Згідно з п.2 Порядку № 1174 система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система) - взаємопов`язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи. Відповідно до п. 8 Порядку № 1174 автоматичні пункти встановлюються в місцях (на ділянках) руху вантажних транспортних засобів на: автомобільних дорогах загального користування державного значення - за рішенням органу управління таких доріг; автомобільних дорогах загального користування місцевого значення - за рішенням облдержадміністрацій; вулицях і дорогах у містах та інших населених пунктах - за рішенням органу місцевого самоврядування. Місця встановлення автоматичних пунктів погоджуються з Укртрансбезпекою. Вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. №

163. Згідно з п. 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи. Відповідно до п. 13 Порядку № 1174 під час вимірювання габаритно-вагових параметрів транспортних засобів застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність. Відповідно до п. п. 16, 17 Порядку № 1174 посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли. Рішення посадової особи Укртрансбезпеки, прийняті під час розгляду справ про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, підтверджуються шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та створення кваліфікованої електронної печатки із використанням засобів кваліфікованого електронного підпису, що мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання. У постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на даній ділянці автомобільної дороги. Інформаційні файли з винесеними постановами передаються до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. З аналізу наведеного виходить, що участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у п. 22.5 ПДР України, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративна відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм. Спірним в контексті апеляційного перегляду даної справи є питання щодо можливості застосування до транспортного засобу позивача встановленої законом максимально допустимої фактичної маси транспортного засобу у 44 тони, відповідно до положень підпункту «б» пункту 22.5 ПДР України. Вирішуючи спірне питання колегія суддів зазначає таке. Як вже зазначалось, відповідно до пп. «б» п. 22.5 ПДР, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси для комбінованих транспортних засобів, зокрема: - трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення); - трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра- 44 т (для автомобільних доріг державного значення), 24 т (для автомобільних доріг місцевого значення). Аналіз конструкції положень підпункту «б» пункту 22.5 ПДР України свідчить про те, що застосування гранично допустимої фактичної маси транспортного засобу у 44 тони можливе за одночасного дотримання трьох умов: 1) транспортний засіб - трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом; 2) можливість перевезення транспортним засобом контейнерів ( ТЗ - контейнеровоз); 3) перевезення транспортним засобом-контейнеровозом саме контейнерів (одного або більше контейнерів) або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра. Відсутність хоча б однієї з умов виключає можливість застосування гранично допустимої фактичної маси транспортного засобу у 44 тони. Щодо перших двох умов, а саме транспортного засобу позивача та можливості перевезення ним контейнерів колегія суддів зазначає таке. Колегією суддів встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 транспортний засіб MERCEDES-BENZ модель ACTOROS 2548 LS, державний номерний знак НОМЕР_1 , тип автомобілю спеціалізований вантажний сідловий тягач належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.13). Також, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 спеціалізований напівпричіп Н/ПР-КОНТЕЙНЕРОВОЗ, марки CHEREAU, модель CD-382, державний номерний знак НОМЕР_6 належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.16). Відповідно до постанови серії АА № 00018585 від 09.04.2024 року, кількість вісей транспортного засобу MERCEDES-BENZ ACTROS 2548 LS, державний номер НОМЕР_1 - 6 шт., спарені колеса 3 вісі; загальна маса 46950 кг. Зазначене також підтверджується інформаційною карткою габаритно-вагового контролю до постанови серії АА № 000118585 від 09.04.2024. Як зазначає позивач в позовній заяві, транспортний засіб спеціалізований вантажний сідловий тягач MERCEDES-BENZ, модель ACTOROS 2548 LS, державний номерний знак НОМЕР_1 , є трьохвісним. Спеціалізований напівпричіп марки CHEREAU, модель CD-382, державний номерний знак НОМЕР_6 , також є трьохвісним. Загальна кількість вісей 6 шт. Таким чином, сторонами не заперечується, що вказаний в постанові транспортний засіб складався з трьохвісного сідлового тягача марки MERCEDES-BENZ ACTROS 2548 LS, днз НОМЕР_1 , та трьохвісного спеціалізованого напівпричепу марки CHEREAU CD-382, державний номерний знак НОМЕР_6 , який призначений для перевезення вантажу і контейнерів. Відтак, відповідність транспортного засобу позивача двом вищевказаним умовам, які визначені підпунктом «б» пункту 22.5 ПДР України, підтверджуються свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів. Щодо третьої умови, перевезення транспортним засобом-контейнеровозом одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра, колегія суддів зазначає таке. У Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.01.1997 № 363 (далі - Наказ №363), дано визначення н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій контейнерів. Також Наказом № 363 наведено визначення: вантажний контейнер - одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, призначена для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (внутрішній об`єм дорівнює 1 куб. м і більше). Відповідно до п. п. 17.1 - 17.5 Наказу № 363 універсальні автомобільні контейнери призначені для перевезення дрібних партій вантажів без тари, у первинній або у полегшеній тарі. В цих контейнерах перевозяться продовольчі і промислові товари широкого споживання, продукція виробничо-технічного призначення, сільськогосподарські продукти і домашні речі громадян. Забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів. Окремі вантажні місця, які подаються для перевезення в контейнері, мають бути масою не більше 80 кг. Спеціальні контейнери належать вантажовідправникам і вантажоодержувачам та призначаються для перевезення автомобільним транспортом певних видів вантажів, які потребують додержання особливих умов під час транспортування. Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об`єм контейнера, куб. м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера. Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера. Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов`язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об`єм контейнера (куб. м). Крім цього, відповідно до вимог п. 17.15 Наказу № 363 після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил навісити бірку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача. Відповідно до вимог законодавства забороняється перевезення вантажів у контейнерах, які завантажені з порушенням Міжнародної конвенції щодо безпечних контейнерів. Колегією суддів, з матеріалів справи, а саме з фотознімків доданих до оскаржуваної постанови, встановлено, що вказаний у постанові сідельний тягач з напівпричепом перевозив предмет з ознаками контейнеру, до конструкції якого внесено зміни - додано тентований верх. Вказаний предмет не містив маркування та пломбування (а.с. 49-51). Проте, на переконання колегії суддів докази щодо маркування контейнеру, або їх відсутність, не є вирішальними при вирішенні спірного питання з огляду на приписи таких юридичних норм. Так, зокрема, пунктом 16 частини 1 статті 4 Митного кодексу України встановлено, що контейнер - транспортне обладнання (клітка, знімна цистерна або подібний засіб), що: а) являє собою повністю або частково закриту ємність, призначену для поміщення в неї вантажів; б) має постійний характер і завдяки цьому є достатньо міцним, щоб слугувати для багаторазового використання; в) спеціально сконструйоване для полегшення перевезення вантажів одним або кількома видами транспорту без проміжного перевантаження; г) сконструйоване таким чином, щоб полегшити його перевантаження, зокрема з одного виду транспорту на інший; ґ) сконструйоване таким чином, щоб його можна було легко завантажувати та розвантажувати; д) що має внутрішній об`єм не менше одного метра кубічного. Термін "контейнер" включає приладдя та обладнання, необхідні для цього типу контейнера, за умови, що вони перевозяться разом із контейнером. Знімні кузови прирівнюються до контейнерів. Також, відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), яка є додатком до Закону України «Про Митний тариф України» 19.10.2022 № 2697-IX, контейнер є транспортним обладнанням (групи 86-89). Колегія суддів звертає увагу, що стандарти Європейського союзу, можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи Європейського союзу, однак не як правова основа (джерело права) врегулювання відносин, щодо яких виник спір. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 по справі № 9901/636/18, від 03.08.2022 по справі № 910/9627/20. В контексті наведеного апеляційний суд бере до уваги положення Директиву Європейського парламенту і Ради 2009/42/ЄС від 06.05.2009 про статистичну звітність щодо морського перевезення вантажів і пасажирів (далі Директива 2009/42/ЄС) Відповідно до положень пункту (а) статті 2 додатку І Директиви 2009/42/ЄС (a) «Вантажний контейнер» означає предмет транспортного обладнання, який: 1. має постійний характер і, відповідно, достатньо міцний для багаторазового використання; 2. має спеціальну конструкцію, що забезпечує зручне перевезення вантажів одним або кількома видами транспорту без проміжного перевантаження; 3. оснащений пристроями, що забезпечують зручність його використання, зокрема, переміщення з одного виду транспорту на інший; 4. виготовлений таким чином, щоб його було легко наповнювати та спорожнювати; 5. довжиною принаймні 20 футів або більше. Окрім того, апеляційний суд враховує положення Директиви Ради 96/53/ЄС від 25.07.1996 про встановлення для деяких дорожніх транспортних засобів, що перебувають в обігу в межах Співтовариства, максимальних дозволених розмірів для внутрішнього та міжнародного дорожнього руху та максимальної дозволеної маси для міжнародного дорожнього руху (далі Директива), котрі дозволяють прояснити термін транспортних операцій під час перевезення контейнеровозом одного чи більше контейнерів. Положеннями статті 2 Директиви визначено, що «міжмодальні транспортні операції» означають: (a) комбіновані транспортні операції, відповідно до означення в статті 1 Директиви Ради 92/106/ЄЕС (-3), у межах яких здійснюють перевезення 1 або більше контейнера або змінного корпусу, загальна довжина яких не перевищує 45 футів; або (b) транспортні операції, у межах яких здійснюють перевезення 1 або більше контейнера або змінного корпусу, загальна довжина яких не перевищує 45 футів, з використанням водного транспорту, за умови що довжина початкового або кінцевого відрізку шляху не перевищує 150 км на території Союзу. Зазначену відстань у 150 км можна перевищувати з метою прибуття у найближчий відповідний транспортний термінал для отримання передбачуваної послуги у разі, якщо: (i) транспортні засоби відповідають пункту 2.2.2(a) або (b) додатка І, або (ii) транспортні засоби відповідають пункту 2.2.2(c) або (d) додатка І у випадках, коли такі відстані дозволені у відповідній державі-члені. Для міжмодальних транспортних операцій найближчий відповідний транспортний термінал, який надає послугу, може бути розташований в іншій державі-члені, крім держави-члена, в якій відбувалося навантаження чи розвантаження вантажу, - «вантажовідправник» означає суб`єкт права або фізичну чи юридичну особу, ім`я/назву якого/якої зазначають у коносаменті або еквівалентному транспортному документі, як-от у наскрізному коносаменті, як ім`я/назву вантажовідправника та/або від імені чи в інтересах якого/якої укладено договір про перевезення із транспортною компанією. Усі максимальні дозволені розміри, визначені в додатку І необхідно вимірювати відповідно до додатка І до Директиви 2007/46/ЄС без допустимих відхилень у більшу сторону. Згідно з частиною 1 статті 3 Директиви Державам-членам заборонено відмовляти у використанні або забороняти використання на їхній території: - для міжнародного дорожнього руху, транспортних засобів, зареєстрованих або запущених в обіг в будь-якій іншій державі-члені, з причин, пов`язаних із масою та розмірами таких транспортних засобів, - для внутрішнього дорожнього руху, транспортних засобів, зареєстрованих або запущених в обіг в будь-якій іншій державі-члені, з причин, пов`язаних із розмірами таких транспортних засобів, за умови, що такі транспортні засоби відповідають граничним значенням, визначеним у додатку І. Статтею 10f Директиви визначено, що для перевезень контейнерів та змінних корпусів держави-члени повинні встановити правила, які вимагають: (a) від вантажовідправника надавати вантажоперевізнику, якому він доручає перевезення контейнера або змінного корпусу декларацію, у якій буде наведено масу контейнера або змінного корпусу; та (b) від вантажоперевізника надавати доступ до усієї відповідної документації, наданої вантажовідправником. Держави-члени повинні встановити правила про відповідальність, залежно від випадку, вантажовідправника та вантажоперевізника, у випадках, коли інформація, згадана в параграфі 1, відсутня або не відповідає дійсності й транспортний засіб або комбінацію транспортних засобів перевантажено. Разом з тим, положеннями підпункту (d) пункту 2.2.2 Додатку І до Директиви встановлено, що максимальна дозволена маса моторних транспортних засобів, що мають 3 осі, зі напівпричепами, що мають 2 або 3 осі, які перевозять у межах міжмодальних транспортних операцій 1 або більше контейнер або змінний корпус, загальна довжина яких не перевищує 45 футів становить 44 тони. Наведене, у контексті предмету спору, дає підставі для висновку, що контейнер є транспортним обладнанням, який може бути встановлений та/або використаний на колісних транспортних засобах до якого пред`являються окремі вимоги під час перевезення вантажів. Згідно з Законом України від 20.02.2000 №1448-111 «Про приєднання України до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів» 1958 року з поправками 1995 року (далі Угода), Україна стала Договірною Стороною Женевської Угоди 1958 року, і заявила про намір застосовувати на своїй території Правила ЄЕК ООН які є додатком до Женевської Угоди 1958 року і містять відповідні технічні приписи. Ці Правила регламентують питання колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), предметів обладнання та частин до них за критеріями безпеки, екологічності та енергоефективності. Статтею 1 Угоди визначено, що договірні Сторони встановлюють через Адміністративний комітет, що складається з усіх Договірних Сторін відповідно до правил процедури, викладених у Додатку 1, і на основі положень, які містяться у нижче наведених статтях і пунктах, Правила для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, що можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах. За необхідності технічні вимоги включатимуть альтернативні варіанти і, по можливості, будуть орієнтовані на експлуатаційні характеристики і містити в собі описи методів випробувань. Умови надання офіційних затверджень за типом конструкції і їх взаємного визнання будуть включені для їх використання тими Договірними Сторонами, які вирішують застосовувати ці правила через офіційне затвердження за типом конструкції. Для цілей цієї Угоди: Термін "колісні транспортні засоби, предмети обладнання та частини" включає будь-які колісні транспортні засоби, предмети обладнання та частини, характеристики яких впливають на безпеку дорожнього руху, охорону навколишнього середовища та економію енергії. Наказом Міністерства інфраструктури України від 17.08.2012 № 521 затверджено Порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання (далі Порядок № 521). Відповідно до п. п. 1.1 1.5 Порядку № 521 цей порядок визначає механізм затвердження конструкції колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) категорій M, N, O, L, нових частин та обладнання, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах (далі - обладнання) відповідно до вимог Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року (далі - Угода). На кожен КТЗ або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, виробник або його уповноважений представник - резидент України видає сертифікат відповідності. На кожен новий КТЗ або партію обладнання, які відповідають вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу яких не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, а також на КТЗ, що були у користуванні, сертифікат відповідності видають уповноважені органи або органи із сертифікації, акредитовані відповідно до законодавства, призначені Міністерством інфраструктури України. Індивідуальному затвердженню підлягає кожен КТЗ: а) новий, який відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якого не підтверджена сертифікатом типу КТЗ, підлягає першій державній реєстрації в Україні; б) що був у користуванні і підлягає першій державній реєстрації в Україні; в) конструкцію якого змінено під час переобладнання. Індивідуальному затвердженню підлягає кожна партія обладнання, яка відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якої не підтверджена сертифікатом типу. Аналіз наведених положення свідчать про те, що контейнери, які в розумінні Порядку № 521 є транспортним обладнанням до колісного транспортного засобу, підлягають сертифікації. На користь таких висновків також свідчать положення пункту 2 статті 30 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі Закон № 3353-XII) згідно з якими перед початком серійного виробництва транспортних засобів або їх складових частин проводяться спеціальні випробування і за їх позитивними наслідками видається сертифікат встановленої форми. Сертифікаційні випробування проводяться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Крім цього, відповідно до статті 31 Закону № 3353-XII транспортні засоби, їх складові частини і комплектуючі вироби, що ввозяться на територію України, підлягають перевірці на відповідність діючим стандартам або повинні мати сертифікат, виданий уповноваженим на це Секретаріатом ЄЕК ООН Адміністративним органом по сертифікації дорожніх транспортних засобів. Разом з тим, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 червня 2011 року № 738 «Про деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання» передбачено, що пропуск колісного транспортного засобу, який підлягає державній реєстрації, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені на транспортному засобі та/або використані для його оснащення, на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортного засобу, введення в обіг обладнання здійснюється за наявності сертифіката відповідності, виданого згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання. Колегія суддів акцентує, що позивачем, на підтвердження доводів позовної заяви та апеляційної скарги, до матеріалів справи не надано документального підтвердження перевезення контейнера, зокрема й сертифікатів контейнера, яким, згідно з твердженнями позивача перевозився вантаж. Підсумовуючи викладене, посилання апелянта, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, на те, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу спеціалізований напівпричіп марки CHEREAU CD-382, державний номерний знак НОМЕР_6 ., є контейнеровозом, а отже останній, дозволяє перевозити контейнери та є достатньою підставою для застосування максимально дозволеної загальної ваги транспортного засобу у 44 тони, на думку апеляційного суду, є необґрунтованими. Окремо, апеляційний суд акцентує, що з аналізу наведеного вище законодавства вбачається, що одним з ключових аспектів правового регулювання контейнерних перевезень на транспортних засобах, які є джерелом підвищеної небезпеки, є встановлення вимог до безпечності таких перевезень. В канві наведених висновків апеляційний суд звертає увагу на положення Міжнародної конвенція про безпечні контейнери від 02.12.1972 (з відповідними правками від 4 листопада 1993 року, далі Конвенція), яка ратифікована указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26.07.1976, положення якої є діючими на території України, в силу статті 3 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 № 1543-XII. Згідно з преамбулою Конвенції, договірні Сторони, визнаючи необхідність підтримання високого рівня безпеки людського життя під час обробки, штабелювання та перевезення контейнерів; беручи до уваги необхідність полегшення міжнародних контейнерних перевезень; визнаючи в цьому зв`язку переваги розробки загальних міжнародних вимог у сфері безпеки; уважаючи, що цій меті найліпше слугуватиме укладення Конвенції, прийняли рішення розробити структурні вимоги для забезпечення безпеки під час обробки, штабелювання та перевезення контейнерів у ході звичайної експлуатації і з цією метою домовилися про таке: Відповідно до статті I Конвенції загальне зобов`язання, що випливає із цієї Конвенції Договірні Сторони зобов`язуються втілювати в життя положення цієї Конвенції та додатків до неї, які є складовою частиною цієї Конвенції. Статтею II Конвенції встановлено, що для цілей цієї Конвенції, якщо не буде визначено по-іншому: Згідно з пунктом 1 статті ІІ Конвенції "Контейнер" означає предмет транспортного обладнання: a) що має постійний характер і, відповідно, є досить міцним, щоб бути придатним для багаторазового використання; b) спеціально сконструйований для полегшення перевезення вантажів одним або кількома видами транспорту без проміжного перевантаження; c) сконструйований з урахуванням необхідності закріплення та (або) легкої обробки й для цього обладнаний кутовими фітингами; d) такого розміру, що площа, яка знаходиться між чотирма зовнішніми нижніми кутами, складає: i) не менше 14 кв.м (150 кв. футів) або ii) не менше 7 кв.м (75 кв. футів), якщо його обладнано верхніми кутовими фітингами; термін "контейнер" не включає ні транспортних засобів, ні пакування; однак він поширюється на контейнери, коли вони перевозяться на шасі. Пунктами 3-5, 14-16 статті ІІ Конвенції встановлено, що "Адміністрація" означає уряд Договірної Сторони, з дозволу якого здійснюється допуск контейнерів. "Допущений" означає допущений Адміністрацією. "Допуск" означає рішення Адміністрації про те, що тип конструкції або контейнер є безпечним за умовами цієї Конвенції. "Максимальна експлуатаційна вага брутто", або "R", означає максимально дозволену загальну вагу контейнера та його вантажу. "Вага тари" означає вагу порожнього контейнера, у тому числі постійно прикріпленого до нього допоміжного обладнання. "Максимально допущене корисне навантаження", або "P", означає різницю між максимальною експлуатаційною вагою брутто й вагою тари. Статтею III Конвенції визначено, що ця Конвенція поширюється на нові й існуючі контейнери, які використовуються в міжнародних перевезеннях, за винятком контейнерів, спеціально призначених для повітряних перевезень. Кожний новий контейнер підлягає допуску відповідно або до процедури випробування за типом конструкції, або до процедури випробування окремих контейнерів згідно з положеннями додатка I. Кожний існуючий контейнер повинен пройти процедуру допуску згідно з відповідними положеннями про допуск існуючих контейнерів, викладеними в додатку I, протягом 5 років з моменту набрання чинності цією Конвенцією. Положеннями статті IV Конвенції встановлено, що для впровадження положень додатка I кожна Адміністрація розробляє ефективну процедуру випробування, огляду та допуску контейнерів відповідно до критеріїв, установлених цією Конвенцією; за умови, однак, що Адміністрація може доручити таке випробування, огляд або допуск організаціям, належним чином нею вповноваженим. Адміністрація, яка доручає таке випробування, огляд або допуск якій-небудь організації, інформує Генерального секретаря Міжурядової морської консультативної організації (далі - Організація) для повідомлення Договірним Сторонам. Заявку про допуск може бути подано Адміністрацією будь-якої Договірної Сторони. Кожний контейнер утримується в безпечному стані згідно з положеннями додатка I. Якщо допущений контейнер фактично не відповідає вимогам, що містяться в додатках I й II, відповідна Адміністрація вживає заходів, які вважає необхідними для приведення цього контейнера у відповідність до таких вимог або скасовує допуск. Відповідно до пункту 1, підпункту «а» пункту 2 правила 1 «Табличка про допуск за умовами безпеки» Правил випробувань, огляду, допуску та утримання контейнерів встановлених Конвенцією до кожного допущеного контейнера на добре видному важкодоступному для ушкодження місці поруч з будь-якою іншою табличкою про допуск, виданою для офіційних цілей, постійно кріпиться табличка про допуск за умовами безпеки, що відповідає вимогам, які містяться в доповненні до цього додатка. Табличка повинна містити таку інформацію, принаймні англійською або французькою мовами, зокрема, про максимальну експлуатаційну вагу брутто (кілограми та фунти). З наведеного вище виходить, що контейнери, як обладнання до транспортного засобу мають максимальну експлуатаційну вагу. Наявність вказаної характеристики контейнерів свідчить про необхідність забезпечення підтримання високого рівня безпеки людського життя під час обробки, штабелювання та перевезення контейнерів. Експлуатація контейнера можлива лише при наявності Допуску, в нашому випадку, сертифікату або іншого дозвільного документа. При цьому, апеляційний суд зазначає, що відсутність у позивача сертифікату на предмет з ознаками контейнера, відповідно до вимог Конвенції, а також пункту 17.4 Наказу № 363, інформації про максимальну експлуатаційну вагу поряд з іншими недоліками, як то відсутність доказів маркування, свідчить про те, що позивачем здійснювались перевезення, які не є безпечними та не містять ознак контейнерних перевезень. Відсутність вказаної вище інформації та доказів позбавляє суд можливості стверджувати про дотримання позивачем третьої обов`язкової вимоги пункту 22.5 ПДР України про перевезення вантажу у контейнері, для застосування максимальної ваги транспортного засобу 44 т. Також, колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Додатково слід зазначити, що діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, зокрема, й з використанням транспортного обладнання національне законодавство України відносить до джерела підвищеної небезпеки. Так, згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Ця небезпека полягає у самій суті використання транспортного засобу. Людина не може до кінця контролювати механізми під час їх експлуатації. Це пов`язано з рядом об`єктивних факторів, які потрібно відрізняти від внутрішнього ставлення людини до безпеки чи до ризику, оскільки ці категорії є оціночними, а у цьому випадку мова йде саме про об`єктивно обумовлену можливість настання негативних наслідків від здійснення цього виду діяльності. Тому навіть лише факт володіння транспортним засобом породжує певні права та обов`язки осіб, за якими зареєстрований транспортний засіб. Наявність зазначених додаткових ознак, характерних для фізичної або юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб вимагає віднесення їх до спеціальних суб`єктів адміністративного правопорушення. Наприклад, в рішенні по справі FALK v. THE NETHERLANDS, Арр. № 66273/01, 19 October, 2004, суть якого зводиться до оскарження заявником рішення про накладення штрафу із зазначенням імені та адреси особи, яка керувала на момент вчинення правопорушення його автомобілем, Європейський Суд з прав людини вказує на те, що, незважаючи на заборону презумпції права або факту, вони повинні бути пропорційні меті, переслідуваної державою. Мета оспорюваного правила про об`єктивну відповідальність власника автотранспортного засобу, що міститься в законі про адміністративне виконання правил дорожнього руху, полягає в ефективному забезпеченні дорожньої безпеки та створенні умов, при яких порушення правил дорожнього руху не залишаються безкарними в випадках, коли неможливо встановити особу, котра керувала автомобілем. У рішенні Європейського Суду з прав людини з у справі Lutz v. Germany, 25 August 1987, App. 9912/82 , суд зазначив, що притягнення до відповідальності порушників правил дорожнього руху в адміністративному порядку, тобто визнання таких порушень адміністративними не суперечитиме вимогам Конвенції. Враховуючи велику кількість незначних правопорушень особливо правил дорожнього руху, характер яких не настільки небезпечний, щоб накладати на порушників кримінальне покарання, Держави учасниці мають вагомі підстави для введення такої системи, яка розвантажує їх суди від більшості подібних справ. Переслідування і покарання за незначні правопорушення в адміністративному порядку не суперечить Конвенції при умові, що зацікавлені особи можуть оскаржити ухвалене проти них рішення в суд, де діють гарантії статті 6 Конвенції (див, зокрема, п. 57 Рішення). Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, обов`язок відповідача щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення не звільняє позивача від доказування підстав позову, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Положеннями ч. ч. 1-2 ст. 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів зазначає, що в ході розгляду справи позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження позиції про те, що ним здійснювались безпечні вантажні перевезення у контейнерах. За таких обставин, з огляду на визначені в оскаржуваній постанові зафіксовані параметри транспортного засобу, зокрема, кількість вісей 6, та дані свідоцтв про реєстрацію сідлового тягача та напівпричепу, у спірному випадку зафіксований транспортний засіб - трьохвісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом. Таким чином, максимально допустиме навантаження для транспортного засобу позивача відповідно до п.п. «б» п. 22.5 ПДР України становить 40 тонн. Відповідно до інформаційної картки габаритно-вагового контролю за постановою серії АА № 00018585 від 09.04.2024, фактична загальна маса транспортного засобу на момент фіксації порушення склала 46,950 тон, що перевищує максимально дозволену фактичну масу транспортного засобу - 40 тон на 5,638 % (2,255 тон) (а.с. 48). Відтак, враховуючи те, що транспортний засіб, зазначений в оскаржуваних постановах, не здійснював безпечні контейнерні перевезення в розумінні положень чинного законодавства, а фактична загальна маса транспортних засобів є більшою за гранично допустиму, яка визначена пунктом 22.5 ПДР України, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП. Окрім того, колегія суддів вважає помилковими аргументи апелянта про протиправність оскаржуваної постанови у зв`язку з відсутністю ідентифікаційних даних щодо напівпричепу, оскільки у постанові викладена суть правопорушення та чітко зазначено про рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на саме на 5,638 % (2,255 тон). Водночас, постанова містить дані про фактично зафіксовані результати зважування транспортного засобу. Відповідачем в ході судового розгляду справи долучені належні та допустимі докази на підтвердження результатів зважування, які позивачем не спростовані. Разом з тим, згідно з п. 3 Вимог до облаштування автоматичних пунктів фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті, які є Додатком до Порядку № 1174, у місці установки вимірювального обладнання автоматичного пункту повинні бути здійснені заходи, які відповідають вимогам, наведеним в описі типу засобу вимірювання. Згідно з п. п. 7, 9 Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. № 163 засіб вимірювальної техніки повинен відповідати суттєвим вимогам, установленим у додатку 1, та вимогам, установленим у відповідних додатках 3-12, що стосуються даної категорії засобу вимірювальної техніки. Засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту. Колегією суддів з оскаржуваної постанови встановлено, що габаритно-ваговий контроль проводився у пункті автоматичного комплексу габаритно-вагового контролю, який розміщений на автомобільній дорозі М-30, км 949+608 (М-04, км 186+337) Дніпропетровська область. При цьому, посадовими особами Укртрансбезпеки використовувалось вимірювальне обладнання автоматичного пункту - прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів в русі WIM20, WAGA-WIM35, зав. №

7. Представником відповідача разом з відзивом надано матеріали стосовно габаритно-вагового обладнання, у тому числі: свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 1626 від 22.11.2023, чинне до 22.11.2024 (а.с. 55); свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 04/445 від 22.11.2023, чинне до 22.11.2024 (а.с. 55) сертифікати перевірки типу №UA.TR. 113-0694-21, чинний до 19.09.2031. Таким чином, оскаржувана постанова містить посилання на технічний засіб, номер свідоцтва про його повірку та строк його дії, що призводить до можливості його точної ідентифікації та технічні засоби фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі відповідають вимогам Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 № 163, на підтвердження чого представником відповідача долучено вищевказані докази. Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам вищезазначеного законодавства та містить всі необхідні данні, які є обов`язковими для постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі. За наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про правомірність оскаржуваних постанов та відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою надану позивачем товарно-транспортну накладну, яка свідчить про перевезення вантажу контейнеровозом. Колегія суддів відхиляє вказані посилання апелянта з огляду на таке. Апеляційним судом з матеріалів справи, а саме з товарно-транспортної накладної № 242 від 04.04.2024, встановлено, що остання не містить відомостей про перевезення вантажу у контейнері. Так, у розділі «відомості про вантаж» вказаної ТТН відсутня інформація щодо контейнера, яким товар перевозився. Відтак, наведена ТТН не підтверджує перевезення позивачем контейнера. Поміж тим, апеляційний суд акцентує, що ключовим в контексті застосування гранично допустимої ваги транспортного засобу позивача 44 тони, відповідно до підпункту «б» пункту 22.5 ПДР України є саме перевезення контейнеровозом контейнера, а не будь-якого вантажу. З огляду на викладене, наведені вище аргументи скаржника є необґрунтованими. Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 17.06.2024 у справі № 496/2949/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк