Постанова Харківський апеляційний суд № 643/9289/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2024 року м. Харків справа № 643/9289/24 провадження № 22ц/818/3561/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів - Мальованого Ю.М., Маміної О.В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2024 року в складі судді Броницької М.В. в с т а н о в и в: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів. Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2024 року справу передано за територіальною підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи міститься судовий наказ Шевченківського районного суду Харківської області від 31 травня 2021 року по справі № 637/449/21, відповідно до якого відповідач дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . В той же час сам судовий наказ про стягнення аліментів перебуває на виконанні в Салтівському ВДВС міста Харкова, що також підтверджує факт проживання відповідача в місті Харкові. При цьому у всіх документах виконавчого провадження зазначена адреса відповідача саме АДРЕСА_2 . Тобто матеріали справи підтверджують факт проживання відповідача в місті Харків. Відповідно до розпорядження Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06 березня 2022 року було тимчасово змінено територіальну підсудність справ, що підсудні Троїцькому районному суду Луганської області на Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Таким чином направлення справи № 643/9289/24 на розгляд Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області взагалі є порушенням підсудності визначеної Верховним Судом. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу судді залишити без змін. Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що жодна із сторін не має зареєстрованого місця проживання на території, що відноситься до юрисдикції Московського районного суду м. Харкова, тому позовна заява відповідно до вимог частини першої статті 27 ЦПК України підлягає передачі до іншого суду, до територіальної юрисдикції якого належить її розгляд з урахуванням зміненої підсудності відповідного суду, а саме до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів. З витягу № 1332 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 11 грудня 2023 року та довідки про реєстрацію місця проживання особи № 1217 від 03 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.11,23). Відповідно відповіді № 749494 від 21 серпня 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50). Як вбачається з копії судового наказу Шевченківського районного суду Харківської області від 31 травня 2021 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-14). З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Салтівському відділі державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.31-34,41-42). Також, з розрахунків заборгованості зі сплати аліментів від 10 жовтня 2023 року та від 08 серпня 2024 року вбачається, що адреса боржника ОСОБА_2 вказано як: АДРЕСА_2 (а.с.35-36,43-44). З повідомлення Міністерства соціальної політики України № 19595/0/2-24/3 від 22 серпня 2024 року вбачається, що станом на 21 серпня 2024 року інформація щодо ОСОБА_2 в ЄФБД ВПО відсутня (а.с.55). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції). Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України). За загальним правилом частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини 1 статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Таким чином, позови про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів можуть бути подані як за зареєстрованим місцем проживання (перебування) відповідача, так і за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача за вибором останнього. Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачу, а суд не вправі обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді, якщо такий вибір не суперечить вимогам процесуального законодавства. Звертаючись до суду з даним позовом в порядку ст.27 ЦПК України ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач хоча і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак тривалий час мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується судовим наказом про стягнення аліментів та документами виконавчої служби, тому розгляд даної справи підсудний Московському районному суду м. Харкова. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. З метою забезпечення реалізації цього права та відповідно до названої норми Конституції України 11 грудня 2003 року прийнято Закон України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». За визначенням статті 3 цього Закону місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги. Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів. Згідно із пунктами 3, 4 зазначеного Порядку № 265 декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради. Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади, який видається органом реєстрації або центром надання адміністративних послуг у паперовій формі за зверненням особи, яка декларує/реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласників) житла, законного представника (представника) особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі - суб`єкт звернення). Суб`єкт звернення для отримання витягу може також звернутися через Єдиний державний веб-портал електронних послуг після проходження ним електронної ідентифікації та автентифікації. Витяги з реєстру територіальної громади, отримані в електронній або паперовій формі, мають однакову юридичну силу (пункти 36, 45, 46 Порядку). З урахуванням наведеного, посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не заслуговують на увагу, оскільки належних доказів щодо місця проживання або перебування відповідача, яке у встановленому законом порядку задекларовано/зареєстровано саме за цією адресою матеріали справи не містять, зокрема, відсутній витяг із реєстру територіальної громади. Також з відповіді Міністерства соціальної політики України від 23 серпня 2024 року вбачається, що інформація щодо Хожила АВ. в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня. Суд першої інстанції у зв`язку з відсутністю належних доказів проживання (перебування) відповідача за зазначеною адресою у розумінні норм Закону № 1382-IV та Порядку № 265 дійшов обґрунтованого висновку щодо непідсудності даної справи Московському районному суду м. Харкова на підставі частини першої статті 27 ЦПК України. Саме по собі посилання позивачки на докази, які підтверджують фактичне проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , не є підставою для скасування ухвали, оскільки положеннями ст. 27 ЦПК України передбачено право позивача на звернення з позовом саме за зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача, а не за фактичним місцем проживання. Відтак, оскільки місце реєстрації відповідача ОСОБА_2 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що відноситься до території Сватівського району Луганської області, то позовна заява Московському районному суду м. Харкова не підсудна та повинна розглядатися за територіальною підсудністю Сватівським районним судом Луганської області. В свою чергу за розпорядженням Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 територіальну підсудність судових справ Сватівського районного суду Луганської області змінено на Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для передачі справи на розгляд до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача, з урахуванням зміненої територіальної підсудності відповідного суду. Отже, колегія суддів встановила, що оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції прийнята з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується спір по суті, питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований О.В. Маміна