Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/5014/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2024 р. Справа № 520/5014/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 13.05.24 у справі №520/5014/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту також - відповідачі), в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за №203040018721, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-IV; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 04 жовтня 2023 року дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-IV; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при призначенні дострокової пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-IV зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 02.08.1988 по 19.11.1990; з 01.07.1991 по 16.09.1993; з 04.10.1993 по 31.01.1994; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії з 04.10.2023 у межах суми стягнення за один місяць; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та частково скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за №203040018721, яким відмовлено ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періоди роботи з 04.10.1993 по 31.01.1994. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Управлінні механізації №256 Сантехмонтаж-60 з 04.10.1993 по 31.01.1994. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії, оскільки в оскаржуваному рішенні пенсійного органу чітко зазначено, що ОСОБА_1 має 28 років 12 днів страхового стажу при необхідних 25 роках, та необґрунтовано застосував до спірних правовідносин приписи абзацу третього підпункту 5 пункту 2.1. Порядку №22-1. Також вказує, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.06.2021 у справі №340/576/19, і оскільки ОСОБА_1 є саме військовослужбовцем, якому було надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, відповідно до абзаців 13-16 п.п.6 п.2.1 Порядку №22-1 позивачу було достатньо надати до пенсійного органу лише посвідчення учасника бойових дій. Зазначає, що норми абзаців 17-18 п.п.6 п.2.1 Порядку №22-1 стосуються не всіх учасників бойових дій, які набули відповідний статус на підставі пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а лише резервістів, військовозобов`язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, про що вказано в абз.17 п.п.6 п.2.1. Порядку №22-1. Просить врахувати, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 02.08.1988 по 19.11.1990; з 01.07.1991 по 16.09.1993 не ґрунтуються на матеріалах справи. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення суду у цій справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили. Відповідачі у справі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача, передбаченим ст.304 КАС України, не скористалися. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та не проживає на території Запорізької області, а отже висновки суду в зобов`язальній частині оскаржуваного судового рішення, є протиправними. Просить урахувати, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи, пенсійний орган діяв відповідно до приписів чинного законодавства. Звертає увагу, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, і такі є дискреційними повноваженнями вказаного органу. За результатами апеляційного розгляду Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області згідно вимог ст.304 КАС України, не скористалися. На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг позивача та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач 03.01.2024 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-IV. За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізький області № 203040018721 від 11.01.2023 відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв`язку з відсутністю довідки про безпосередню участь у бойових діях. Крім того, у рішенні зазначено, що відповідно до наданих документів загальний трудовий стаж позивача складає 28 років 12 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу не зараховано періоди роботи з 04.10.1993 по 31.01.1994 згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 , оскільки запис заведено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме відсутня можливість визначити дату наказу при прийомі на роботу та стаж згідно з архівною довідкою №473 від 18.12.2023, оскільки в довідці відсутнє повне по батькові (а.с.43). Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізький області № 203040018721від 11.01.2023, позивач звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходячи з того, що позивач не набув права на призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки виключно наявність у позивача статусу учасника бойових дій не є належною підставою для призначення дострокової пенсії, дійшов висновку, що рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за № 203040018721, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного документа, а саме довідки про участь у бойових діях - є правомірним, оскільки абзацом третім підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи, натомість доказів наявності у позивача та подання до відповідача документів, визначених вказаної нормою права, матеріали справи не містять. Задовольняючи позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04.10.1993 по 31.01.1994, суд першої інстанції виходив з того, що посилання в рішенні від 11.01.2024 за №203040018721 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на незарахування вказаного періоду роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 з тієї причини, що записи зроблені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок а саме відсутня можливість визначити дату наказу при прийомі на роботу та стаж згідно з архівною довідкою №473 від 18.12.2023, оскільки в довідці відсутнє повне по батькові, є безпідставними. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про зарахування до наявного страхового стажу періодів роботи з 02.08.1988 по 19.11.1990; з 01.07.1991 по 16.09.1993, оскільки в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за №203040018721, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, відсутня відмова у зарахуванні до страхового стажу зазначеного періоду роботи. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг позивача та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 за № 2232-XII (далі по тексту також - Закон № 2232-XII). Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною шостою вказаної статті Закону №2232-XII передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі по тексту також - Закон №2011-XII) , який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі по тексту також - Закон №1058-IV). За приписами пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. Аналіз приписів п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV дає підстави для висновку про те, що чоловік набуває право на дострокове призначення пенсії за віком при дотриманні сукупності таких вимог: досягнення 55 років; наявність страхового стажу не менше 25 років; належність до однієї з категорій осіб, що перелічені у п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV. Відповідно до ст.6 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі по тексту також - Закон №3551-XII) до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII Про оборону України (далі по тексту також - Закон №1932-XII), зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932-XII. Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок №413). Відповідно до п.2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. Пунктом 4 Порядку №413 визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення). Положеннями частини першої статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п`ята статті 45 Закону №1058-IV). Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (далі по тексту також - Порядок №22-1), пунктом 2.1 якого визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії. Так, відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи, що посвідчують спеціальний статус особи, зокрема, особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов`язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією російської федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов`язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону). Аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що документами, які посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є: 1) посвідчення учасника бойових дій; або 2) довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення. Отже, положення підпункту 6 пункту 2.1 Порядку №22-1 посвідчення учасника бойових дій та довідку про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення визначають як альтернативні документи, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій. Позивач вважає, що має право на дострокове призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, як особа з числа військовослужбовців, якій надано статус учасника бойових дій відповідно до п.19 ч.1 ст.6 Закону Закон №3551-XII, та яка досягла 55 річного віку і має страховий стаж, більший за 25 років. Так, матеріали справи містять копію посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_2 від 27.09.2023, в якому наявний запис щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій відповідно до п.19 ч.1 ст.6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, та копію воєнного квитка НОМЕР_3 ОСОБА_1 у якому міститься запис: в/ч НОМЕР_4 посада стрілець (Наказ від 08.12.2022) та запис в/ч НОМЕР_4 посада водій-слюсар (Наказ № 99 від 30.12.2022). Відповідач не заперечує факт досягнення позивачем необхідного віку та наявності у нього страхового стажу, обумовлених п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізький області № 203040018721 від 11.01.2023 позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв`язку з відсутністю довідки про безпосередню участь у бойових діях. Проте, колегія суддів звертає увагу, що, звертаючись із заявою про призначення пенсії позивач подав до пенсійного органу копію посвідчення учасника бойових дії НОМЕР_2 від 27.09.2023, згідно з яким пред`явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Колегія суддів зазначає, що вищевказане посвідчення не скасоване та є дійсним, що відповідачами фактично не заперечується. Оскільки посвідчення не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, і позивача визнано учасником бойових дій, колегія суддів дійшла висновку, що останній має право на користування пільгами, встановленими Законом №3551-XII та Законом №1058-IV, у тому числі щодо призначення дострокової пенсії, а тому оспорюване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у такому призначенні є протиправним. З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за №203040018721, яким позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного документа, а саме довідки про участь у бойових діях - є правомірним, оскільки абзацом третім підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи, натомість доказів наявності у позивача та подання до відповідача документів, визначених вказаної нормою права, матеріали справи не містять, є помилковими. Щодо висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 04.10.1993 по 31.01.1994 та відмови у задоволенні позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 02.08.1988 по 19.11.1990 та з 01.07.1991 по 16.09.1993, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Також, ч.4 ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Аналіз зазначених норм законодавства вказує на те, що до набрання чинності Законом №1058-IV, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004. В свою чергу відповідно до ч.1-2 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто, якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку. Згідно зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту також - Порядок №637). Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п.3 зазначеного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №

637. Постановою Ради Міністрів СССР от 21.04.1975 за № 310 (далі за текстом - Постанова № 310 та мовою оригіналу), затверджено Основные положения о порядке выдачи и ведения трудовых книжек колхозников (мовою оригіналу). Відповідно до пункту 1-2 Постанови №310, "трудовая книжка колхозника является основным документом о трудовой деятельности членов колхозов. Трудовые книжки ведутся на всех членов колхозов с момента принятия их в члены колхоза". Згідно з п. 5 Постанови № 310, "в трудовую книжку колхозника вносятся: - сведения о колхознике: фамилия, имя, отчество, дата рождения, образование, профессия, специальность; - сведения о членстве в колхозе: прием в члены колхоза, прекращение членства в колхозе; - сведения о работе: назначение на работу, перевод на другую работу, прекращение работы; - сведения о трудовом участии: принятый в колхозе годовой минимум трудового участия в общественном хозяйстве, его выполнение; - сведения о награждениях и поощрениях: награждения орденами и медалями, присвоение почетных званий, награждения и поощрения за успехи в работе, предусмотренные уставом и правилами внутреннего распорядка колхоза, другие поощрения в соответствии с действующим законодательством; - сведения об открытиях, на которые выданы дипломы, об использованных изобретениях и рационализаторских предложениях и о выплаченных в связи с этим вознаграждениях". Згідно з п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (далі по тексту також - Інструкція №58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Як встановлено з матеріалів справи, за результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача про призначення дострокової пенсії за віком, пенсійним органом до стажу не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 04.10.1993 по 31.01.1994 згідно з трудовою книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки запис заведено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме відсутня можливість визначити дату наказу при прийомі на роботу та стаж згідно з архівною довідкою №473 від 18.12.2023, оскільки в довідці відсутнє повне по батькові (а.с.43). З наданої трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 (дата початку заповнення 05.08.1988) наявні такі записи: - 02.08.1988 прийнятий у члені колгоспу ім. Кірова Шевченківського району Харківської області водієм (Наказ № 7 від 15.08.1988); - 19.11.1990 вибув з членів колгоспу ім. Кірова Шевченківського району Харківської області відповідно наданої заяви (Наказ № 13 від 19.11.1990); - 04.10.1993 прийнятий водієм 2-го класу (Наказ № 174 від 04.10.1993); - 31.01.1994 звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗОТ України (Наказ №18 від 01.02.1994); - 03.02.1994 прийнятий в МЧПФ РИКА в якості водія (Наказ № 1 від 03.02.1994); - 10.11.1994 звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (Наказ № 10 від 10.11.1994); - 07.12.1994 Харківське автотранспортне підприємство № 16327 прийнятий водієм 2-го класу на автобус місцевих маршрутів (Наказ № 81-ок від 08.12.1994); - 08.10.1997 Харківське АТП № 16327 перейменовано в ОАО Харківської АТП № 16327 (Наказ № 1662-П від 08.10.1997); - 14.01.2001 звільнений за переводом до ЗА АТП 16327 відповідно до ст.36 п.5 КЗпП України (Наказ № 3-ОК від 15.01.2001); - 15.01.2001 Закрите акціонерне товариство АТП 16327, прийнятий водієм 2-го класу по переводу з ОАО ХАТП 16327 за домовленістю керівництва підприємств, для роботи на місцевих маршрутах (Наказ № 1-К від 15.01.2001); - 18.06.2004 звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (Наказ №54-к від 18.06.04); - 24.06.2004 ООО АВІНІКА м. Харків, прийнятий на роботу водієм 1 класу, кат. ВСДЕ на маршрутне таксі (Наказ № 32к від 24.06.04); - 07.07.2004 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗОТ України (Наказ №37к від 07.07.2004); - 08.08.2004 Відкрите акціонерне товариство Харківське автотранспортне підприємство 16330 прийнятий водієм 2-го класу на автобус (Наказ № 105 від 07.07.2004); - 17.01.2007 звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (Наказ № 6 від 17.01.2007); - 25.01.2007 ООО ЕЛЛАКС прийнятий 25.01.2007 водієм автобуса з випробувальним строком (Наказ № 11 від 25.01.2007); - 19.05.2008 звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (Наказ № 34 від 19.05.2008); - 20.04.2010 Харківське приватне дитяче містечко Отрадне Харківської області прийнятий водієм (Наказ № 3-к від 19.04.2010); - 07.10.2011 звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (Наказ № 62-к від 30.09.2011). В архівній довідці від 18.12.2023 за №473 зазначено, що в архівному фонді колгоспу КСП Нижньобурлуцьке Комунальної установи Трудовий архів Шевченківської селищної ради у книгах обліку праці та заробітної плати колгоспників колгоспу за 1988 по 1993 роки значиться Вельма ОСОБА_2 , працюючи у колгоспі виробляв таку кількість вихододнів: 1988 рік - 56 днів; 1989 рік 288 днів; 1990 рік - 291 днів; 1991 рік - 115 днів; 1992 рік - 320 днів; 1993 рік 218 днів (довідка містить запис відомості про встановлений трудовий мінімум колгоспників колгоспу КСП Нижньобурлуцьке, на зберігання до архівної установи не надходили). Матеріали справи також містять історичну довідку колективного сільськогосподарського підприємства Нижньобурлуцьке село Нижній Бурлук Шевченківського району Харківської області, надану 20.10.2023 за № 07-24/171 (а.с.28). В архівній довідці від 20.12.2023 за №07-24/170, наданій архівним відділом Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області, зазначено про те, що в архівному фонді колгоспу ім. Кірова КСП Нижньобурлуцьке село Нижній Бурлук Шевченківського району Харківської області в книгах протоколів засідань правління та загальних зборів колгоспників є такі відомості: - від 15 серпня 1988 року Протокол №7 засідання правління колгоспу імені Кірова, в якому зазначено про прийом в члени колгоспу ОСОБА_3 про прийом на роботу в якості водія. - від 04 грудня 1990 року протокол №13 засідання правління колгоспу імені Кірова, в якому зазначено про вихід з членів колгоспу ОСОБА_1 ; - від 16 вересня 1993 року протокол № 10 засідання правління КСП Нижньобурлуцьке, в якому зазначено про вихід з членів колгоспу ОСОБА_1 у зв`язку зі зміною місця проживання. В архівній довідці від 18.12.2023 за №472 зазначено, що в архівному фонді КСП Нижньобурлуцьке КУ Трудовий архів Шевченківської селищної ради у книгах обліку праці та заробітної плати колгоспників колгоспу за 1988-1990 роки значиться Вельма ОСОБА_2 1991-1993 роки. З серпня місяця 1988 року по вересень місяць 1993 року включно та з липня місяця 1991 року по вересень місяць 1993 року включно і йому була нарахована така заробітна плата (вказана сума заробітку з розшифруванням з серпня 1988 року по листопад 1990 року та з липня 1991 року по вересень 1993 року) (а.с.30). З урахуванням відомостей, зазначених у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 , в архівній довідці від 18.12.2023 за №472, в архівній довідці від 20.12.2023 за №07-24/170, в історичний довідці від 20.10.2023 за №07-24/171, колегія суддів дійшла висновку, що архівна довідка від 18.12.2023 за № 473 підтверджує періоди роботи позивача з 02.08.1988 по 19.11.1990 та з 01.07.1991 по 16.09.1993, а отже пенсійним органом необґрунтовано не враховано до страхового стажу позивача зазначені вище періоди. Висновки суду першої інстанції про те, що в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за №203040018721 відсутня відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначених періодів роботи, є помилковими. Щодо посилання в оскаржуваному рішенні на те, що у трудовій книжці позивача записи оформлені неналежним чином, оскільки запис за період роботи з 04.10.1993 по 31.01.1994 згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 заведено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме відсутня можливість визначити дату наказу при прийомі на роботу, то колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 13 Постанови №310 визначено, що "ответственность за своевременное и правильное заполнение трудовых книжек, за их учет, хранение и выдачу несет специально уполномоченное правлением колхоза лицо. Отже, з наведеної норми слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником колгоспу, а не особисто позивачем, відтак недоліки її заповнення не можуть бути підставою для виключення певного періоду роботи з страхового стажу позивача. Відповідальність за неправильність вчиненого запису не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а. Колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав. Згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Крім того, ч.1 ст.101 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань. Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачу слід врахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача. Такі висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Головне управління Пенсійного фонду України не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі №754/14898/15-а. Окрім того, слід звернути увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі по тексту також - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає. Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав. Однак, матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача. Відтак, суб`єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей. Натомість, відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача. Разом з цим, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 за спірний період наявні такі записи: - 04.10.1993 Управління механізації №256 Сантехмонтаж-60 прийнятий водієм 2-го класу (Наказ № 174 від 04.10.1993); - 31.01.1994 звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗОТ України (Наказ №18 від 01.02.1994). Тобто, записи у трудовій книжці містять інформацію про номери наказів та дати їх прийняття. Зазначені обставини дають підстави для обґрунтованого висновку про протиправність оспорюваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за №203040018721 в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 02.08.1988 по 19.11.1990; з 01.07.1991 по 16.09.1993; з 04.10.1993 по 31.01.1994. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Окрім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Враховуючи протиправність оспорюваного рішення пенсійного органу з наведених вище підстав, колегія суддів дійшла висновку про його скасування з покладенням на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області обов`язку призначити пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, а також зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.08.1988 по 19.11.1990; з 01.07.1991 по 16.09.1993, з 04.10.1993 по 31.01.1994. З огляду на наведене вище, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, і такі є дискреційними повноваженнями вказаного органу, як необґрунтовані. При цьому, визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, колегія суддів зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Оскільки згідно з паспортом громадянина України позивач досягнув пенсійного віку 04.10.2023, а його звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відбулось 03.01.2024, тобто в межах строку визначеного п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV, відповідно призначення пенсії має відбутися з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 04.10.2023 . Разом з цим, колегія суддів враховує, що у силу приписів абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, то саме останнє має здійснити зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 спірних періодів роботи та її призначення. Факт того, що місце проживання позивача зареєстровано в Харківській області, не спростовує висновку суду апеляційної інстанції, що належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 у відповідній частині є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки норми п.4.10 Порядку №22-1 визначають орган, що призначає пенсію для здійснення виплати пенсії. Водночас орган, що призначає пенсію, який розглядає заяву про призначення пенсії та приймає рішення про призначення пенсії (відмову в призначенні пенсії), визначається за нормами п.4.2 Порядку №22-1, які передбачають застосування принципу екстериторіальності. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про те, що позивача не перебуває на обліку в Головному управлінні та не проживає на території Запорізької області, як необґрунтовані. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання пенсійний орган здійснювати в подальшому виплату призначеної пенсії, то колегія суддів зазначає, що оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити, як передчасних. Також пенсійний орган ще не ухвалював рішення щодо призначення позивачу пенсії на виконання цього рішення (постанови) суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені. Щодо наявності підстав для звернення рішення суду до негайного виконання, то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п.1 ч.2 ст.371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті. Так, згідно з п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Враховуючи, що рішенням (постановою) суду у даній справі не присуджено виплату пенсії позивачу, підстави для задоволення вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання відсутні. Щодо вимог позивача зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи ст.14 КАС України, суд не вбачає обґрунтованих підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення. З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , задовольнивши при цьому частково скаргу останнього, а скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишивши без задоволення. Зважаючи на положення ст.139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №520/5014/24 скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.01.2024 за №203040018721, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 04 жовтня 2023 року пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 02.08.1988 по 19.11.1990; з 01.07.1991 по 16.09.1993; з 04.10.1993 по 31.01.1994. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко