Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/7200/23

Дата документу 18.10.2024 Справа № 336/7200/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/7200/23 Головуючий у І інстанції: Петренко Л.В. Провадження № 22-ц/807/1703/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кочеткової І.В., Кухаря С.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лупінос Євгенії Анатоліївни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 особі представника адвоката Лупінос Євгенії Анатоліївни до ОСОБА_2 про стягнення в порядку регресу заборгованості за житлово-комунальні послуги,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2023 року представник позивача адвокат Лупінос Є.А. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення в порядку регресу заборгованості за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 11.11.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.11.2013 року. Після розірвання шлюбу сторони не припинили шлюбні стосунки та продовжували мешкати однією сім`єю та вести спільне господарство до жовтня 2015 року. За час перебування у шлюбних стосунках сторонами було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.11.2016 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю майна, розподіл майна задоволено частково. Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділивши ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_2 , автомобіль Mitsubishi Lanser. 2011 року випуску, р.н. НОМЕР_1 . ОСОБА_3 у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості належної їй частки майна у сумі 85791 грн. В іншій частині позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20.10.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 26.07.2017 року частково задоволено скаргу ОСОБА_2 та скасовано ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20.10.2016 року, направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 25.07.2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, поділ житлового будинку АДРЕСА_1 , автомобіля Hyundai, 2014 року випуску, р.н. НОМЕР_2 і в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 85791 грн скасовано та ухвалено у цих частинах нове рішення, яким встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 17 листопада 2013 року по жовтень 2015 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 набуте під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме будинок АДРЕСА_1 , автомобіля Hyundai, 2014 року випуску, р.н. НОМЕР_2 . Автомобіль Hyundai, 2014 року випуску, р.н. НОМЕР_2 залишено у власності ОСОБА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації відмовлено. Постановою Верховного суду від 30.06.2020 року постанову апеляційного суду Запорізької області від 25.07.2018 року залишено без змін. З наведених вище рішень випливає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить по 1/2 частині будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 з листопада 2015 року житлово-комунальні послуги не сплачує, хоча є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 . На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ЖК України, позивачем понесено витрати за житлово-комунальні послуги за період з 01 листопада 2015 року по 01.07.2023 року, а саме: - послуги з поводження з побутовими відходами у сумі 6463,78 грн; - плата за спожитий природній газ наданої ТОВ «ГК «Нафтогаз» в сумі 4100 грн - плата за спожитий природній газ та розподіл природного газу наданої АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» в сумі 5710,36 грн; - плата за спожитий природній газ наданої ТОВ «Запоріжгаз збут» в сумі 72327,41 грн. Загальна сума послуг складає 88601,55 грн. Позивач, сплативши за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 листопада 2015 року по 01 липня 2023 року, виконав солідарний обов`язок щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги, зокрема й за відповідача. Відповідач є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 . Позивач сплативши за надані житлово-комунальні послуги за період 01 листопада 2015 року по 01 липня 2023 року, виконав солідарний обов`язок щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги, зокрема й за відповідача. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лупінос Є.А. просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача в порядку регресу суму заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 44300,78 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 червня 2024 рокув задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лупінос Є.А. подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 червня 2024 рокута ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності, відповідач самоусунувся від тягаря утримання майна, а тому плату за спожиті комунальні послуги та витрати, пов`язані з утриманням майна, сторони мають нести пропорційно до їх часток в праві спільної часткової власності. Відповідач не надав суду належних доказів того, що він як співвласник здійснив свій обов`язок утримання належного йому майна, але суд першої інстанції залишив поза увагою цей факт. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вказаним вимогам не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення, оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі, доказів на спростування цього позивачем не надано, та не користується вищезазначеними послугами. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Так, матеріалами справи підтверджено і не заперечували сторони, що 11.11.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.11.2013 року (т.1 а.с.10). За час перебування у шлюбних стосунках сторонами було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 29 липня 2014 року (т.1 а.с.133-136). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.11.2016 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю майна, розподіл майна задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділивши ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_2 , автомобіль Mitsubishi Lanser. 2011 року випуску, р.н. НОМЕР_1 . ОСОБА_3 у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості належної їй частки майна у сумі 85791 грн. В іншій частині позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20.10.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 26.07.2017 року частково задоволено скаргу ОСОБА_2 та скасовано ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20.10.2016 року, направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 25.07.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, поділ житлового будинку АДРЕСА_1 , автомобіля Hyundai, 2014 року випуску, р.н. НОМЕР_2 і в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 85791 грн. скасовано та ухвалено у цих частинах нове рішення, яким встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 17 листопада 2013 року по жовтень 2015 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 набуте під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме будинок АДРЕСА_1 , автомобіля Hyundai, 2014 року випуску, р.н. НОМЕР_2 . Автомобіль Hyundai, 2014 року випуску, р.н. НОМЕР_2 залишено у власності ОСОБА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації відмовлено. Постановою Верховного суду від 30.06.2020 року постанову апеляційного суду Запорізької області від 25.07.2018 року залишено без змін. На підтвердження оплати комунальних послуг представником позивача надано копії квитанцій (платіжних інструкцій) від 13 травня 2022 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за квітень 202 2року), від 04 грудня 2022 року на суму 100,00 грн. (спожитий газ за листопад 2022 року), від 29 січня 2023 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за грудень 2022 року), від 29 січня 2023 року на суму 311,76 грн. (за розподіл природного газу за грудень 2022 року), від 05 лютого 2023 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за січень 2023 року), від 16 січня 2018 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за грудень 2017 року), від 16 січня 2018 року на суму 300,00 грн. (за спожиту електроенергію за січень 2018 року), від 08 березня 2018 року на суму 2500,00 грн. (спожитий газ за січень 2018 року), від 08 березня 2018 року на суму 500,00 грн. (за спожиту електроенергію за лютий 2018 року), від 06 квітня 2018 року на суму 2000,00 грн. (спожитий газ за лютий 2018 року), від 06 квітня 2018 року на суму 202,92 грн. (за спожиту електроенергію за березень 2018 року), від 12 червня 2018 року на суму 25,00 грн. (плата за вивезення сміття за травень 2018 року), від 22 червня 2018 року на суму 63,32 грн. (плата за вивезення сміття за червень 2018 року), від 06 липня 2018 року на суму 63,32 грн. (плата за вивезення сміття за липень 2018 року), від 06 серпня 2018 року на суму 80,00 грн. (плата за вивезення сміття за серпень 2018 року), від 22 травня 2019 року на суму 75,04 грн. (плата за вивезення сміття за квітень 2019 року), від 31 липня 2020 року на суму 700,00 грн. (за спожитий газ за червень 2020 року), від 20 січня 2021 року на суму 2200,00 грн. (за спожитий газ за грудень 2020 року), від 20 січня 2021 року на суму 200,00 грн. (за розподіл природного газу за грудень 2020року), від 29 січня 2023 року на суму 311,76 грн. (за розподіл природного газу за грудень 2022 року), від 05 лютого 2023 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за січень 2023 року), від 29 січня 2023 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за грудень 2022 року), від 16 січня 2018 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за грудень 2017 року), від 16 січня 2018 року на суму 300,00 грн. (за спожиту електроенергію за січень 2018 року), від 06 квітня 2018 року на суму 202,92 грн. (за спожиту електроенергію за березень 2018року, від 22 червня 2018 року на суму 63,32 грн. (плата за вивезення сміття за червень 2018 року), від 12 червня 2018 року на суму 25,00 грн. (плата за вивезення сміття за травень 2018 року), від 14 лютого 2021 року на суму 100,00 грн. (за розподіл природного газу за січень 2021 року), від 14 лютого 2021 року на суму 100,00 грн. (за спожитий газ за січень 2021 року), від 08 березня 2018 року на суму 2500,00 грн. (спожитий газ за січень 2018 року), від 06 липня 2018 року на суму 63,32 грн. (плата за вивезення сміття за липень 2018 року), від 02 квітня 2022 року на суму 2000,00 грн. (спожитий газ за березень 2022 року), від 06 серпня 2018 року на суму 80,00 грн. (плата за вивезення сміття за серпень 2018 року), від 08 березня 2018 року на суму 500,00 грн. (за спожиту електроенергію за лютий 2018 року), від 22 травня 2019 року на суму 75,04 грн. (плата за вивезення сміття за квітень 2019 року), від 28 березня 2023 року на суму 5614,05 грн. (за спожитий газ), від 04 грудня 2021 року на суму 100,00 грн. (спожитий газ за листопад 2022 року), від 31 липня 2020 року на суму 700,00 грн. (спожитий газ за червень 2020 року), від 06 квітня 2018 року на суму 2000,00 грн. (спожитий газ за лютий 2018 року), від 14 лютого 2021 року на суму 100,00 грн. (за розподіл природного газу за січень 2021 року, від 20 січня 2021 року на суму 2200,00 грн. (за спожитий газ за грудень 2020 року), від 02 квітня 2022 року на суму 100,00 грн. (за розподіл природного газу за березень 2022 року, від 20 січня 2021 року на суму 200,00 грн. (за розподіл природного газу за грудень 2020 року), від 19 вересня 2019 року на суму 414,38 грн. (плата за вивезення сміття за серпень 2021 року оплачував ОСОБА_5 ), від 18 жовтня 2020 року на суму 363,95 грн. (за розподіл природного газу за вересень 2020 року), від 18 жовтня 2020 року на суму 484,92 грн. (плата за вивезення сміття за вересень 2020 року), від 13 травня 2022 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за квітень 2022 року), від 08 березня 2021 року на суму 1000,00 грн. (спожитий газ за січень 2021 року) (т.1 а.с.76-121). Відповідно до змісту листа АТ «ЗАПОРІЖГАЗ» № 690Лв-4218-0423 від 05.04.2023 року станом на 03.04.2023 року по особовому рахунку № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість за послугу розподілу природного газу складає 0.01 грн (фінансовий стан додається) (т.1 а.с.66-68). За відомостями фінансового стану по с особовому рахунку № НОМЕР_3 за період з 01.2020 по 04.2023 всього сплачено 5710,36 грн, борг 0,01 грн (т.1 а.с.69). У відповіді № 119/2.1.5-23081-2023 від 30.06.2023 на адвокатський запит № 1-13/23 від 27.06.2023 ТОВ «ГК «Нафтогаз України» надало інформацію щодо нарахувань, зокрема, обсяги споживання природного газу, його вартість та оплату побутовим споживачем за газифікованим об`єктом за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_4 . По особовому рахунку № НОМЕР_4 за період з травня 2022 року по червень 2023 року було спожито 1136,00 куб.м. природного газу на загальну суму 9039,04 грн. з яких обліковується заборгованість в сумі 4939,03 грн. (з урахуванням оплати від 19 червня 2023 року в сумі 2000,00 грн.) сума сплати становить 4100,00 грн (т.1 а.с.70). У листі № 697-Лв-2100-0423 від 04.04.2023 ТОВ «Запоріжгаз збут» на запит адвоката повідомив, що за адресою: АДРЕСА_1 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_3 на ОСОБА_1 . За період з липня 2015 року по квітень 2023 року здійснено щомісячні нарахування та сплачено за нараховані послуги. Відповідно до наданих відомостей боргів за спожитий природній газ по особовому рахунку № НОМЕР_3 немає (т.1 а.с.71-73). Відповідно до листа ТОВ «ВЕЛЬТУМ-Запоріжжя» № 238 від 05.04.2023, за адресою: АДРЕСА_1 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_1 , нарахування здійснювались за період з 01.02.2018 року по 01 квітня 2023 року. До відповіді надана інформація про нарахування та сплату за послуги з поводження з побутовими відходами по особовому рахунку № НОМЕР_5 , за якою: сплачено 6463,78 грн (т.1 а.с.74-75). Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; Згідно з ч. 1 ст. 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. У статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Статтею 10 зазначеного Закону визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. За вимогами статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. На підставі вимог ст.ст. 66, 67, 162 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється, виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги/водопостачання, газ, та інші послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами у відповідності до кількості проживаючих в квартирі осіб. Ціна послуги, порядок оплати послуги, права і обов`язки сторін, а також відповідальність сторін за порушення договору є істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги. Отже, нарахування та оплата житлово-комунальних послуг здійснюється виходячи з умов договору про надання відповідних послуг, укладеного між споживачем та виконавцем/управителем багатоквартирного будинку, та вимог чинного законодавства. У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 №572 (надалі Правила), власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 10 Правил зазначено, що мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласників, розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника; за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць; за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України). Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Верховний Суд вказав, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування. Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Саме до таких висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 19.08.2020 року у справі № 703/2200/15-ц. У постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц, 25 червня 2020 року у справі 520/16591/16-ц сформульована правова позиція про те, що обов`язок по утриманню майна, включаючи обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на відповідача як на власника частини квартири незалежно від факту його реєстрації чи проживання у житловому приміщенні. Відсутність між співвласниками договірних відносин щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, не є підставою для відмови у стягненні з співвласниками витрат за вказані послуги. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , кожному з яких належить по частини будинку. Звертаючись з позовом до суду, позивач просила стягнути з відповідача понесені витрати в порядку регресу за комунальні послуги за період з 01 листопада 2015 року по 01 липня 2023 року у розмірі 44300,78 грн. На підтвердження позовних вимог позивачем було надано: -копію Фінансового стану по особовому рахунку № НОМЕР_3 (послуга з розподілу природного газу) (за період з січня 2020 року по квітень 2023 року сплачено 5710,36 грн) (т.1 а.с.69); -Інформацію щодо нарахувань за обсяги споживання природного газу за особовими рахунками № НОМЕР_3 (за період з липня 2015 року по квітень 2023 року сплачено 55969,44 грн) (т.с.1 а.с.71-73), № 140017762 (за період з травня 2022 року по червень 2023 року сплачено 4100 грн) (т.1 а.с.70); -Інформацію про нарахування та сплату за послугу з поводження з побутовими відходами по о/р № НОМЕР_5 (за період з лютого 2018 року по квітень 2023 року сплачено 6463,78 грн) (т.1 а.с.75); -копії платіжних інструкцій та виписку з особового рахунку користувача послуги зі споживання природного газу (т.1 а.с.76-121; 122-130). Вказані докази у своїй сукупності підтверджують факт понесених позивачем витрат на оплату житлово-комунальних послуг протягом вказаного періоду, що не було спростовано відповідачем. Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру понесених витрат, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 в суді першої інстанції заявлялось про застосування строку позовної давності до вимог позивача (т.1 а.с.153). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). ОСОБА_1 була обізнана, що відповідач з листопада 2015 року не здійснював оплату за надані послуги, про що нею додатково було зазначено у позові. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину. Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». З початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022 законодавець вніс до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України п. 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Тобто, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21). За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позовна давність за вимогами ОСОБА_1 за період з 01.11.2015 до 01.04.2017 сплила. Таким чином, аналізуючи дані щодо нарахувань за користування комунальними послугами, а саме щодо споживання природного газу, колегія суддів доходить висновку про необхідність вирахування з нього сум, нарахованих у цей період. Враховуючи вищевикладене, розмір витрат, належний до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з урахуванням частки власності кожного по частині будинку, складає 36121,79 грн, яка включає понесені витрати: за послуги з вивезення побутових відходів за період з лютого 2018 року по квітень 2023 року у розмірі 3231,89 грн (6463,78 грн / 2); за послуги з газопостачання за період з квітня 2017 року по червень 2023 року у розмірі 30034,72 грн (4100 грн / 2 + 55969,44 / 2); за послуги з розподілу (доставки) природного газу за період з січня 2020 року по квітень 2023 року у розмірі 2855,18 грн (5710,36 грн / 2). Відтак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на обов`язок відповідача, як співвласника спірного будинку, брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна відповідно до своєї частки у власності, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права. Наявні у матеріалах справи копія Акту від 30.05.2022 року про фактичне проживання ОСОБА_2 у смт Якимівка (т.1 а.с.169), копія Акту від 16.10.2023 про фактичне мешкання ОСОБА_2 з жовтня 2022 року по 20 лютого 2022 року за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.171), а також посилання на перебування в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя справи № 336/5726/19 щодо наявності спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо порядку користування спірним будинком не скасовують обов`язку відповідача брати участь у витратах на оплату житлово-комунальних послуг, які надавалися у будинок, співвласником якого він є. саме по собі непроживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності, не звільняє особу від обов`язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг (Постанова Верховного суду від 02.04.2020 року у справі №757/29813/17-ц). При цьому, доказів оплати вказаних послуг відповідачем суду не було надано і ОСОБА_2 на таке не посилався. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 червня 2024 року та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу суму витрат за житлово-комунальні послуги в розмірі 36121,79 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пп. 1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1073,60 грн та 1610,40 грн - за подання апеляційної скарги. Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (81,54%), ОСОБА_1 має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 2188,53 грн, які слід стягнути з відповідача на її користь. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лупінос Євгенії Анатоліївни задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 червня 2024 рокув цій справі скасувати. Прийняти у цій справі нову постанову, якою: «Позов ОСОБА_1 особі представника адвоката Лупінос Євгенії Анатоліївни до ОСОБА_2 про стягнення в порядку регресу заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу суму витрат за житлово-комунальні послуги в розмірі 36121 (тридцять шість тисяч сто двадцять одна) гривня 79 копійок». Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2188 (дві тисячі сто вісімдесят вісім) гривень 53 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 18 жовтня 2024 року. Головуючий: Судді: