Постанова Харківський апеляційний суд № 635/227/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 16 червня 2026 року м. Харків справа № 635/227/22 провадження № 22-ц/818/2345/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Тичкової О.Ю., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року ухваленого у складі судді Савченка Д.М.,- ВСТАНОВИВ: В січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 частини коштів, сплачених ним в рахунок вартості житлово-комунальних послуг у розмірі 144 265 гривень. В обґрунтування позовної заяви зазначено, що сторони у справі на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 22.05.2009 року є співвласниками житлового будинку N? 42, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В будинку мешкає один із співвласників, ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_5 . Згідно рішення Харківського районного суду Харківської області, справа N? 635/433/21, шлюб між сторонами у справі розірвано 15.03.2021 року. Всі витрати з утримання зазначеного будинку, як сплату за постачання послуг житлово-комунального характеру, так і організацію, оплату та здійснення фізичного забезпечення придатності будівлі для безпечного використання за цільовим призначенням, здійснює позивач. Так, у період з січня 2016 року по листопад 2021 року ним було здійснено платежів на загальну суму в розмірі 222 573 грн 16 коп, за спожиту електроенергію - 65 956 грн 95 коп. Оскільки досягнення згоди з відповідачем щодо добровільної компенсації витрат, пов?язаних з утриманням спільного майна є неможливим, позивач змушений був звернутися до суду. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (одну другу) частину коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги по утриманню житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 54 867,11 грн. Рішення мотивовано тим, що позивач надав належні докази на підтвердження того, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, тому відповідно до вимог закону відповідач повинна нести витрати по його утриманню. ОСОБА_1 надав докази самостійного утримання належного сторонам майна, проте оскільки він звернувся до суду 10.01.2022 та відповідачем зроблено заяву про застосування строку позовної давності, слід стягнути заборгованість за три роки, що передували зверненню до суду, тобто з 10.01.2019. За період з 02.2019 по 08.2021 позивачем проведено сплату за послуги газопостачання на загальну суму 91543,45 грн, водночас нараховано постачальником послуг 73880,69 грн, а відтак, з відповідача підлягає 36 940,35 грн. За період з 28.02.2019 по 06.11.2021 позивачем сплачено 35853,52 грн за послуги з електропостачання, а відтак, з відповідача підлягає стягненню половина зазначеної суми, що складає 17 926,76 грн. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулись з апеляційними скаргами. Апеляційна скарга ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_2 обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив незаконне рішення. Позивач є єдиним власником домоволодіння АДРЕСА_1 , ініційований відповідачем у 2018 році спір про поділ спільного сумісного майна подружжя досі не вирішений. У всіх договорах щодо надання комунальних послуг по даному домоволодінню стороною є саме Позивач. Судом правильно було застосовано строк позовної давності, проте при цьому суд дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог, а саме не досліджено належним чином надані позивачем копії квитанцій про здійснення оплат, що не містять даних про прізвище платника та призначення платежу. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення в частині визначення розміру суми стягнення змінити, стягнути з відповідача кошти сплачені за житлово-комунальні послуги саме в розмірі 89912,72 грн. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неправильно застосував строк позовної давності зазначивши, що задоволенню підлягають вимоги лише у період з 10.01.2019 року, проте при обчислені суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд припустився низки помилок, а саме не врахував кошти, що були сплачені позивачем за січень 2019 року, та кошти що сплачені позивачем з грудня 2021 по січень 2022 року, чим фактично безпідставно зменшив строк обчислення суми заборгованості більш ніж на три місяці. 08.05.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому вона заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача, зазначає що позивачем не було долучено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тих обставин на які він посилається у позовній заяві. Надані розрахунки суперечать один одному та не можуть бути належними доказами факту понесення позивачем витрат по сплаті комунальних послуг. Крім того зазначає що судом хоча і було застосовано строк позовної давності, проте не ураховано інших підстав для відмови у позові. Враховуючи викладене просить у задоволені апеляційної скарги позивача відмовити та задовольнити апеляційну скаргу відповідача, за розглядом якої винести рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.11.1997, який розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15.03.2021. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 травня 2009 р. по справі №2-2658/09 визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , як за забудовником. За інформацією Височанської селищної ради від 24.11.2021 вих.№2989/03-22, в домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з довідкою ОСББ «ЖК Адмірал» від 04.01.2022, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з грудня 2015 р. постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2 . За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14.02.2024, об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 22.05.2009. За адресою: АДРЕСА_1 , постачання послуг ТОВ «Харківгаз збут» здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_1 , постачання послуг АТ «Харківенергозбут» за особовим рахунком № НОМЕР_2 . Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню. Відповідно до акту звірки ТОВ «Харківгаз збут» за о/р НОМЕР_1 , станом на 31.08.2021, за період з 02.2019 по 08.2021, позивачем проведено сплату на загальну суму 91543,45 грн. Відповідно до акту звірки АТ «Харківенергозбут» за о/ НОМЕР_3 , за період з 28.02.2019 по 06.11.2021 позивачем сплачено 35853,52 грн. Позивачем долучено до матеріалів справи квитанції про оплату комунальних послуг за постачання та транспортування газу по домоволодінню та квитанції про оплату комунальних послуг за спожиту електроенергію. Відтак, надані послуги підтверджуються доданими до позовної заяви копіями банківських платіжних документів. Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує, а відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до вимог частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. За змістом частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Пунктами 10, 13 Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартир в разі, якщо між ними відсутня згода щодо сплати. Згідно із статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Таким чином, сторони в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов`язані утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості. Кожен співвласник зобов`язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими. Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Отже, витрати на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання та розподілу електричної енергії є об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності. Згідно із положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків (в чинній редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року за № 45) власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц. У постанові від 20.01.2020 (справа №711/8946/18) Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що оскільки між сторонами ні у добровільному порядку на підставі укладеного договору, ні у судовому порядку не визначений порядок користування належної їм квартири, відсутні підстави для розподілу оплати за надані житлово-комунальні послуги відповідно до фактично займаної сторонами площі квартири, або фактично спожиті житлово-комунальні послуги, а тому відповідно й відсутні підстави для відкриття окремого особового рахунку на ім`я одного зі співвласників. Відповідно до матеріалів справи підтверджується, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , набуто під час перебування сторін в шлюбі. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Пред`являючи позов до суду, позивач просив стягнути витрати по сплаті комунальних послуг за період з січня 2016 року по листопад 2021 року, проте судом першої інстанції було застосовано строки позовної давності та зазначив що позовні вимоги щодо стягнення коштів на утримання майна за період з січня 2016 року по 09.01.2019 не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності. До матеріалів справи долучені копії квитанцій на підтвердження оплати позивачем комунальних послуг за період з 10.01.2019 по листопад 2021 року, а також акт звірки ТОВ «Харківгаззбут» за о/р НОМЕР_1 за о/р НОМЕР_1 , станом на 31.08.2021, за період з 02.2019 по 08.2021 ( а.с. 10 11) та довідка абоненту АТ «Харківенергозбут» за о/ НОМЕР_3 , за період з 28.02.2019 по 06.11.202 ( а.с. 13 17). Враховуючи викладене колегія судів погоджується із висновком суду що позовні вимоги про стягнення коштів на утримання майна за період з 10.01.2019 по листопад 2021 року підлягають задоволенню з огляду на їх доведеність. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду в цій частині. Проте колегія суддів зазначає, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розміру заборгованості що підлягає стягненню з відповідача. Так відповідно до розрахунку заборгованості зазначеного в рішенні суд, суд першої інстанції зазначив що відповідно до акту звірки ТОВ «Харківгаз збут» за о/р НОМЕР_1 , станом на 31.08.2021, за період з 02.2019 по 08.2021 позивачем проведено сплату на загальну суму 91543,45 грн, водночас нараховано постачальником послуг 73880,69 грн, а відтак, з відповідача підлягає стягненню половина зазначеної суми, що складає 36 940,35 грн. Проте суд першої інстанції не врахував що різниця між сплаченими позивачем коштами та фактично нарахованими за цей період послугами пішла на погашення заборгованості за попередні періоди, а тому стягненню підлягає саме сума сплачених позивачем коштів в розмірі 91543,45 грн. Крім того суд першої інстанції не врахував що позивачем 24.01.2019 було здійснено оплату комунальних послуг за постачання газу у сумі 16321,49 грн що підтверджується квитанцією №20 (а.с.36). Також із матеріалів справи вбачається що за період з вересня 2021 року по листопад 2021 року позивач здійснював оплату комунальних послуг за постачання газу у сумі 10 351,70 грн що підтверджується квитанціями: №5 від 09.09.2021 року (а.с.30) №4 від 09.09.2021 року (а.с.31) №6 від 15.09.2021 року (а.с.32) №15 від 09.08.2021 року, №13_5 від 10.11.2021 року та №15_5 від 10.11.2021 (а.с.33). Відтак колегія суддів вважає доведеним той факт що за період з 10.01.2021 року по 10.11.2021 позивачем сплачено грошові кошти за комунальні послуги з постачання та транспортування природного газу домоволодінню АДРЕСА_1 , на загальну суму 118 216,64 грн, оскільки вказане підтверджується актами звірки та доданими позивачем копіями платіжних квитанцій. Крім того вирішуючи питання щодо розрахунку заборгованості за оплату комунальних послуг за спожиту електроенергію суд першої інстанції вказав що відповідно до акту звірки АТ «Харківенергозбут» за о/р150000027862, за період з 28.02.2019 по 06.11.2021 позивачем сплачено 35853,52 грн, а відтак, з відповідача підлягає стягненню половина зазначеної суми, що складає 17 926,76 грн. Проте такий висновок суду є помилковим, оскільки судом не було враховано суму сплати комунальних послуг позивачем за січень місяць 2019 року. Відповідно до квитанції №19 від 24.01.2019 року вбачається що позивачем на рахунок АТ «Харківобленерго» було сплачено 3455,28 грн в рахунок оплати комунальних послуг (а.с.20). Відтак колегія суддів вважає доведеним той факт що за період з 24.01.2019 по 06.11.2021 року позивачем сплачено грошові кошти на рахунок АТ «Харківобленерго» в рахунок сплати заборгованості за спожиту електроенергію по домоволодінню АДРЕСА_1 , в розмірі 40395,63 грн оскільки вказане підтверджується доданими позивачем копіями платіжних квитанцій та довідкою абонента складеною АТ «Харківобленерго». Отже, даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження та зазначає що з огляду на доведеність факту оплати відповідачем спожитих комунальних послуг за період з 10.01.2021 по 10.11.2021 на загальну суму 158612,12 грн, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню частина грошових коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги по утриманню житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 79306,13 грн. Доводи позивача щодо неврахування суд першої інстанції коштів сплачених відповідачем за житлово-комунальні послуги у грудні 2021 року та у січні 2022 року, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду таке. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.5 ст.367 ЦПК України в апеляційній інстанції не можуть розглядатися позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета або підстав позову на стадії апеляційного провадження законом не допускається. Звертаючись із позовною заявою до ОСОБА_2 , позивач просив стягнути з відповідача на його користь частину коштів, сплаченої ОСОБА_1 в рахунок вартості житлово-комунальних послуг по утриманню житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 144 265 гривень саме за період з січня 2016 по листопад 2021 року, про що відповідно на підтвердження позовних вимог надав копії платіжних квитанцій та розрахунки сум заборгованості відповідно до яких вбачається що вони здійснені саме по листопад 2021 року. Отже доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частин або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню. Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження у зв`язку з чим оскаржуване рішення в частині визначення розміру суми що підлягає стягненню з відповідача за утримання житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає зміні, позовні вимоги ОСОБА_1 підтягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_2 частини коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги по утриманню житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 79306,13 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви 1472,70 грн та за подання апеляційної скарги 1008,96 грн. а всього 2481,65 грн. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (54,97%) з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1364,16 грн. Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) (одну другу) частину коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги по утриманню житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 79306 (сімдесят дев`ять тисяч триста шість) гривень 13 коп. Здійснити парозподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір в розмірі 1364 (одна тисяча триста шістдесят чотири) гривні 16 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: О.В. Маміна В.Б. Яцина