Постанова 4824 № 753/16346/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 753/16346/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7203/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гарбар Марини Леонтіївни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року (суддя Сирбул О.Ф.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) по аліментам, встановив: у вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення по сплаті аліментів у розмірі 386 332грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вони з відповідачем мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею та перебуває на її повному утриманні. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 березня 2012 року у справі № 2-670/12 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на дочку - ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 листопада 2010 року і до досягнення дитиною повноліття. 19 липня 2012 року Голосіївським ВДВС у м. Києві відкрито виконавче провадження № 33479285 з примусового виконання виконавчого листа № 2-670/12 від 18 липня 2012 року, виданого Дарницьким районним судом міста Києва. Позивачка стверджувала, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем рішення суду про стягнення аліментів, утворилась заборгованість в розмірі 386 332грн, при цьому загальна сума пені за весь період прострочення складає 3 470 411,99грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 91 739,15грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 254,98грн. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гарбар М.Л. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити суму неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 на суму заборгованості, яка виникла за 2021-2023 роки. Представник відповідача посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, не надання належної оцінки наведеним відповідачем у відзиві обставинам, невідповідність висновків суду обставинам справи, не дослідження судом першої інстанції обставин відсутності вини у діях відповідача та підстави для зменшення розміру неустойки у відповідності до частин 1, 2 статті 196 Сімейного кодексу України. Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції не встановив винних дій відповідача у виникненні заборгованості та залишив поза увагою порушене відповідачем питання про зменшення розміру неустойки на підставі частини 2 статті 196 Сімейного кодексу України. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 з 13 листопада 2015 року має на своєму утриманні ще одну дитину - сина Матвія, якого з травня 2021 року виховує самостійно, оскільки його мати померла. Відповідач не мав постійного місця роботи та доходу, несучи при цьому витрати не лише на виховання сина, а й на оплату житлово-комунальних послуг, тому заборгованість зі сплати аліментів за період 2021-2023 років виникла у нього виключно через збіг складних життєвих обставин. Також представник відповідача посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягали в необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового розгляду та ухвалення рішення за відсутності відповідача та його представника, що у свою чергу позбавило його можливості надати суду докази. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції правомірно відмовив у клопотанні відповідача про відкладення судового розгляду, оскільки воно було надіслане на електронну адресу суду, однак не підписане електронно-цифровим підписом відповідача, що суперечить положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року №

814. Крім того, зазначене клопотання не містило будь-яких доказів неможливості відповідача прибути до суду з поважних причин, а своє право на подання суду доказів відповідач реалізував шляхом подання відзиву на позовну заяву. Також позивачка зазначає, що борг зі сплати аліментів виник у відповідача з травня 2018 року і є не погашеним, при чому у липні 2022 року відповідач відчужив належний йому автомобіль Ford Mondeo, 2015 року виписку, однак, не вчинив жодних дій, спрямованих на погашення частини боргу. Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачкою (с.с.13). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 березня 2012 року (справа № 2-670/12), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2012 року, з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 листопада 2010 року і до досягнення дитиною повноліття (с.с.18-20). Постановою старшого державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві від 19 липня 2012 року відкрито виконавче провадження № 33479285 з примусового виконання виконавчого листа № 2-670/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 18 липня 2012 року (с.с.23). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 2- 670/12, проведеного Таращанським відділом Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заборгованість відповідача зі сплати аліментів на дочку ОСОБА_3 , станом на 1 жовтня 2023 року становить 94 739,15грн (с.с.68-69). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 1 серпня 2023 року становить 91 739,15грн, а тому з відповідача на підставі частини 1 статті 196 Сімейного кодексу України підлягає стягненню неустойка (пеня) в межах 100% розміру заборгованості зі сплати аліментів. Проте, повністю погодитися з висновком суду першої інстанції колегія суддів не може з таких підстав. Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Аліменти повинні сплачуватися платником кожного місяця. Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 1 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 липня 2020 року у цивільній справі № 362/4462/16-ц. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2020 року у цивільній справі № 661/905/19. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 вказано, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. З наданого суду розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30 квітня 2018 року відповідач заборгованості зі сплати аліментів не мав. Починаючи з 1 травня 2018 року сплачував аліменти не у повному розмірі, визначеному рішенням суду, у зв`язку із чим виникла заборгованість. Під час судового розгляду відповідач причини сплати аліментів не у повному розмірі, визначеному судом, починаючи з травня 2018 року, суду не навів, відповідних доказів неможливості сплати аліментів у визначеному судом розмірі не надав, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про ухилення відповідача від сплати аліментів та наявність правових підстав для стягнення пені. Доводи апеляційної скарги, що судом не було встановлено винних дій відповідача у виникненні заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідач був обізнаний зі своїм обов`язком сплачувати щомісячно аліменти на дочку, а також знав про розмір аліментів, який був визначений рішенням судом, а відтак, не сплачуючи аліменти у повному розмірі, відповідач допустив ухилення від виконання свого обов`язку по сплаті аліментів. При цьому, відповідачем не було наведено у відзиві на позовну заяву будь-якого обґрунтування поважних причин неможливості виконання свого обов`язку у повному обсязі у період з травня 2018 року по травень 2021 року. Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про безпідставне не врахування судом наведених відповідачем обставин його матеріального та сімейного стану при визначенні розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, після травня 2021 року. Відповідно до частини 2 статті 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Правовий аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке він може реалізувати за результатами дослідження обставин матеріального та сімейного стану платника аліментів, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, і які підтверджено відповідними доказами, та за умови дотримання, у разі зменшення неустойки, інтересів дитини, яка і є власником несплачених аліментів, враховуючи при цьому завдання СК України та ЦК України. Слід враховувати, що для наявності підстав для зменшення неустойки достатньо встановити одну з перелічених вище обставин: (1) матеріальний стан платника аліментів; (2) сімейний стан платника аліментів; (3) інші обставини, які мають істотне значення. При вирішенні цього питання також слід враховувати, що неустойка не повинна бути надмірним тягарем, яка би спотворювала її розумне стимулююче призначення у відповідних відносинах, та не стати джерелом збагачення її отримувача. З наданих суду першої інстанції документів встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати якого ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , і який проживає з відповідачем (с.с.62-63). Як вбачається з відомостей з реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України (форма ОК-7), ОСОБА_1 з травня 2018 року не мав постійного заробітку (с.с.67). Відповідно до довідки Білоцерківської філії Київського обласного центру зайнятості від 19 жовтня 2023 року відповідач був зареєстрований як безробітний та отримував допомогу по безробіттю з 11 лютого 2021 року по 9 грудня 2021 року (с.с.66, зворот). Разом з цим, із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач у період з травня 2018 року по вересень 2023 року майже кожного місяця сплачував аліменти на дочку ОСОБА_6 , хоча і не у повному розмірі, визначеному рішенням суду. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зменшення розміру пені, так як визначений судом розмір пені, враховуючи розмір заборгованості по аліментам, буде для відповідача надмірним тягарем. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при розгляді даної справи, колегія суддів зазначає про наступне. Ухвалою судді від 2 жовтня 2023 року відкрито провадження у даній справі та призначено судовий розгляд у порядку спрощеного позовного провадження на 31 жовтня 2023 року. 30 жовтня 2023 року відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність укласти угоду з адвокатом для надання йому правової допомоги (с.с.58). Враховуючи неявку учасників справи, 31 жовтня 2023 року суд відклав розгляд справи на 23 листопада 2023 року, про що був повідомлений відповідач (с.с.76). 22 листопада 2023 року відповідач направив на електронну адресу Дарницького районного суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість явки у судове засідання його адвоката Гарбар М.Л., з якою він уклав договір про надання правової допомоги 21 листопада 2023 року (с.с.83). Однак, заява не була підписана електронним підписом відповідача. Відповідного клопотання не було направлено на адресу суду адвокатом Гарбар М.Л., будь яких документів, які б підтверджували поважність причин повторної неявки відповідача у судове засідання суду надано не було. Використання електронного підпису врегульоване Законом України «Про електронні довірчі послуги», який набрав чинності 7 листопада 2018 року. Пунктами 12, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»передбачено, що електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис. Частиною першою, другою статті 6, частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Згідно частин 2 та 4 статті 183 ЦПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Враховуючи, що клопотання відповідача, надіслане на електронну адресу суду, не підписане електронним підписом відповідача, суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права, відмовивши у задоволенні цього клопотання. Крім того, до клопотання не були додані будь-які докази, які б підтверджували наявність поважних причин неможливості представника відповідача та відповідача прибути у судове засідання. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при ухваленні рішення у даній справі є необґрунтованими. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, встановивши обставини справи та правовідносини сторін, не оцінив надані відповідачем докази, висновки суду не повністю відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає зміні. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гарбар Марини Леонтіївни задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 рокузмінити, зменшивши розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 91 739грн 15 коп. до 30 000грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук