Постанова 4855 № 620/7207/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/7207/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Мєзєнцева Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: - визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 175 310,91 грн; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 175 310,91 грн. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що не проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 113 410,02 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 звернулися із апеляційними скаргами. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В своїх обґрунтуваннях зазначає, що застосовуючи норми статті 117 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 року, суд першої інстанції розмір середнього заробітку зменшив до будь-якого розміру (20% від суми заборгованості) на власний суб`єктнивний розсуд, перекладаючи відповідальність і обов`язок відповідача щодо виплати належних коштів при звільненні на позивача, що є необґрунтовано. Застосовуючи норми статті 117 КЗпП України у редакції після 19.07.2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність додатково зменшити розмір середнього заробітку, застосовуючи принцип співмірності, однак законодавцем обмежено розмір середнього заробітку шістьма місяцями. В апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Зазначене стосується і обов`язку щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 06.12.2021 по 25.04.2024 року. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024, 10.09.2024 та від 25.09.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній в обґрунтування своє позиції, зазначив доводи аналогічні тим, які викладені в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира військової частини від 06.12.2021 № 285 позивача звільнено з військової служби в запас, з 06.12.2021 знято з усіх видів забезпечення. На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 620/5388/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі 25.04.2024 року у розмірі 223 398,42 грн, що підтверджується копією виписки із банківського рахунку від 26.04.2024, яка міститься в матеріалах справи. Позивачем добросовісно повернуто надлишково виплачені кошти у розмірі 29 800, 73 грн відповідачу, у зв`язку із тим, що військова частина НОМЕР_1 здійснила обрахунок індексації у збільшеному розмірі. Загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 193 597, 69 грн. Відтак, позивач просить суд зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 175 310,91 грн. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. За приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 06.12.2021 (дата звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2017 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум; не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.12.2021, із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 620/5388/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі 25.04.2024 року у розмірі 223 398,42 грн. Позивачем добросовісно повернуто надлишково виплачені кошти у розмірі 29 800, 73 грн відповідачу, у зв`язку із тим, що військова частина НОМЕР_1 здійснила обрахунок індексації у збільшеному розмірі. Загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 193 597, 69 грн. Отже, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 07.12.2021 до 25.04.2024. Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 07.12.2021 до 25.04.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього. Період з 07.12.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Проте, період з 19.07.2022 до 25.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року №360/380/23, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду. Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Щодо обрахунку періоду з 07.12.2021 до 18.07.2022, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопад 2020 року (справа № 480/3105/19), зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. На справедливе застосування принципу співмірності та зменшення за таких обставин розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку звертав увагу і Верховний Суд України у постановах від 5 жовтня 2015 року (справа № 463/265/131) та від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16). Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 07.12.2021 по 18.07.2022, суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Так, матеріалами справи встановлено, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 620/5388/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі 25.04.2024 року у розмірі 223 398,42 грн, що підтверджується копією виписки із банківського рахунку від 26.04.2024, яка міститься в матеріалах справи. Позивачем добросовісно повернуто надлишково виплачені кошти у розмірі 29 800, 73 грн відповідачу, у зв`язку із тим, що військова частина НОМЕР_1 здійснила обрахунок індексації у збільшеному розмірі. Отже, вказаним судовим рішенням встановлено не повний розрахунок відповідача із позивачем в день його звільнення, що свідчить про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у даній справі не доведено суду правомірність своєї бездіяльності щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні. Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 193 597,69 грн. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Підпунктом «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати. Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку № 100). Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Суд не приймає до відома інформацію щодо грошового забезпечення позивача, зазначену у довідці про доходи військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2024 №756 про грошове забезпечення позивача за жовтень-листопад 2021 року, оскільки означена довідка не містить всіх складових грошового забезпечення позивача за жовтень-листопад 2021 року, а містять лише загальні суми, які відрізняться від тих сум, які зазначені у відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_1 від 24.01.2022 №82. Так, із відомості вбачається, що грошове забезпечення позивача за жовтень 2021 року (31 календарний день) - 13 016,13 грн, у тому числі оклад за військовим званням - 810,00 грн, посадовий оклад - 3550,00 грн, надбавка за вислугу років - 1040,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 4227,60 грн, премія - 3048,50 грн, індексація - 540,03 грн. Грошове забезпечення позивача за листопад 2021 року (30 календарних дні) - 13 393,23 грн, у тому числі оклад за військовим званням - 810,00 грн, посадовий оклад - 3550,00 грн, надбавка за вислугу років - 1248,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 4396,70 грн, премія - 3048,50 грн, індексація - 540,03 грн. Враховуючи вищевикладене, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 432,94 грн (26 409,36 грн/61 днів). Таким чином, сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу за період з 07.12.2021 по 18.07.2022 складає: 432,94 грн х 224 днів = 96 978,56 грн. Колегія суддів вважає за необхідне розрахувати розмір компенсації наступним чином. Компенсація за нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року та перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.12.2021, з урахуванням істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 193 597,69 грн. 3/( роки за які нараховувалась компенсація)/12(кількість місяців за рік) = 5,377 71 грн. / 432, 94 грн (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 12,42%(коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні). Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 07.12.2021 року - 18.07.2022 року становить 224 днів, сума середнього заробітку за час затримки становить 96 978, 56 грн (224 днів х 432, 94 грн.). Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 12 044, 73 грн (96 978, 56 грн х 12,42%). Виходячи з принципів розумності, справедливості, пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Щодо обрахунку періоду після 19.07.2022, а саме з 19.07.2022 до 25.04.2024, колегія суддів зазначає наступне. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни, у тому числі до статті 117 КЗпП України та викладено її у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 року (обмеження строком виплати у 6 місяців) становить 184 днів, сума середнього заробітку за час затримки становить 79 660,96 грн (184 днів х 432,94 грн). Так, колегія суддів зазначає, що з урахуванням практики Верховного Суду, належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року №360/380/23, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, який підлягає відшкодуванню позивачу у цій справі становить 91 705,70 грн, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині, які зумовлені неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а. Твердження військової частини НОМЕР_1 про те, що питання грошового забезпечення військовослужбовців вирішувалось не у військовій частині НОМЕР_1 , а керівництвом постійно вживалися та вживаються заходи щодо здійснення належного та повного фінансового забезпечення потреб військовослужбовців, є безпідставними, оскільки саме до компетенції останнього входить обов`язок по нарахуванню та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу. Доводи військової частини НОМЕР_1 не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги військової частина НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, однак допустив неправильне застосування норм матеріального права при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У силу п.2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №620/7202/24 змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 91 705,70 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми». В решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №620/7202/24 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О.Костюк Є.І.Мєзєнцев