Ухвала ККС ВС № 362/1131/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2024 року м. Київ справа № 362/1131/22 провадження № 51-4679ск24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року в кримінальному провадженні № 12020110000000896 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Середина-Буда Сумської області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої, засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов задоволено частково; ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 443 324 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди і 10 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу. Також ухвалено стягнути з ПАТ СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» на користь ОСОБА_6 56 676 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди; у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_6 до ПАТ СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» відмовлено. Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_5 засуджено за те, що вона 16 серпня 2020 року приблизно о 12:35, керуючи технічно справним автомобілем «Daewoo Lanos TF69Y», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись у напрямку м. Одеси автодорогою М-05 «Київ-Одеса» 42 км + 950 м, всупереч вимогам пп «б» 2.3, п. 10.1, п. 10.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою та не реагувала на її зміну, під час перестроювання з правої смуги у ліву для подальшого розвороту не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, та не надала дорогу мотоциклу «Kawasaki Z1000» без реєстраційного номера під керуванням ОСОБА_7 , який рухався у цей час лівою смугою автодороги в напрямку м. Одеси, що призвело до зіткнення зазначених транспортних засобів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_7 від отриманих тілесних ушкоджень помер у Васильківській ЦРЛ. Порушення водієм ОСОБА_5 вимог пп «б» 2.3, п. 10.1, п. 10.3 ПДР перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_7 . Київський апеляційний суд ухвалою від 11 вересня 2024 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 і представника потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_9 задовольнив частково, вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 7 березня 2024 року щодо ОСОБА_5 змінив, пом`якшивши призначене їй за ч. 2 ст. 286 КК покарання до позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, та збільшивши суму, яка підлягає стягненню з ПАТ "Страхова Група "ТАС" на користь потерпілої ОСОБА_6 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди, до 56 000 грн. У решті вирок суду залишив без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції не встановив поза розумним сумнівом обов`язкового елементу складу кримінального правопорушення, інкримінованого його підзахисній, - причинно-наслідкового зв`язку між порушенням ПДР кожним із учасників ДТП та суспільно небезпечними наслідками, які є елементом об`єктивної сторони вчиненого злочину у виді смерті водія мотоцикла, що настали. Зазначає, що суди встановили лише порушення ПДР обома водіями та причинно-наслідковий зв`язок між цими порушеннями і ДТП, але не встановили, які із цих порушень ПДР стали причиною наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК, а які із цих порушень виконали лише функцію умов ДТП. Також стверджує, що судом не встановлено обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення або які виключають кримінальну відповідальність. При цьому посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 632/313/16-к. Вказує на те, що ОСОБА_7 порушив вимоги пп «г» п. 2.3, п. 12.6 ПДР, а саме перевищив дозволену швидкість руху та керував мотоциклом без застебнутого мотошолому. Стверджує, що питання можливості уникнення смерті потерпілого ОСОБА_7 за умови виконання ним вимог пп «г» п. 2.3 ПДР та керування мотоциклом у застебнутому мотошоломі залишилось поза увагою судів обох інстанцій. Вважає, що експерт не встановив причинно-наслідкового зв`язку між порушенням ПДР із суспільно небезпечними наслідками за ч. 2 ст. 286 КК у виді смерті водія мотоцикла. Наголошує із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі 163/1753/17, що порушення ПДР водієм мотоциклу було первинним, про що його підзахисній відомо не було. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок щодо ОСОБА_5 в апеляційному порядку, все вищевказане залишив поза увагою. Також захисник у касаційній скарзі вказує на суворість призначеного його підзахисній покарання. Вважає, що суди належним чином не врахували вік та стан здоров`я ОСОБА_5 , те, що вона раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувалася, у стані алкогольного сп`яніння не перебувала, має позитивні характеристики та міцні соціальні зв`язки, а потерпілий ОСОБА_7 також порушив ПДР, з огляду на що, на його переконання, були усі підстави застосувати під час призначення покарання ОСОБА_5 положення ст. 75 КК. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не підлягають перегляду в касаційному порядку. Під час перевірки доводів, викладених в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій. Доводи захисника щодо необхідності скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового судового розгляду щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК у зв`язку із допущеними істотними порушеннями процесуального закону Суд вважає безпідставними з таких підстав. Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні та перевірених у судовому засіданні доказах, оцінених у сукупності, та є обґрунтованим. Як убачається з долученої до касаційної скарги копії вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації її дій за цією нормою кримінального закону суд зробив із додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви. В ході судового провадження ОСОБА_5 , як видно із доданих до касаційної скарги копій судових рішень, своєї винуватості у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала, виклавши при цьому свою версію події, згідно якої за кермом в той день був її чоловік, а вона була лише пасажиром у авто, що судом було спростовано на підставі ретельно та всебічно досліджених у судовому засіданні доказах із дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов`язана з порушенням однієї або кількох вимог ПДР або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту. Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними у причинному зв`язку. Як установлено судами, ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем, рухаючись автодорогою, всупереч вимогам пп «б» 2.3, п. 10.1, п. 10.3 ПДР не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою та не реагувала на її зміну, під час перестроювання з правої смуги у ліву для подальшого розвороту не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, та не надала дорогу мотоциклу під керуванням ОСОБА_7 , який рухався у цей час лівою смугою автодороги, що призвело до зіткнення зазначених транспортних засобів, внаслідок чого ОСОБА_7 від отриманих тілесних ушкоджень помер. Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , даних, що містяться у електронному рапорті чергового Васильківського ВП ГУ НП в Київській області від 17 серпня 2020 року, протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 16 серпня 2020 року з фототаблицею та схемою місця ДТП, протоколі огляду місця події від 17 серпня 2020 року з фототаблицями, копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 01 вересня 2020 року, протоколі огляду автомобіля «Daewoo Lanos TF69Y», д.н.з. НОМЕР_1 , від 02 листопада 2020 року з фототаблицями, висновках експерта № 267 та № 314 від 18 грудня 2020 року, № 21373/21374/20-52 від 17 листопада 2020 року, № 12-1/2279 від 02 вересня 2020 року, № 12-1/2275 від 14 вересня 2020 року, № СЕ-19/111-20/59492-ІТ від 30 грудня 2020 року, протоколі слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 з додатками (схемою місця слідчого експерименту й ілюстрованою фототаблицею) від 19 листопада 2020 року,протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_12 , також даних інших письмових доказів, яким надана належна правова оцінка в їх сукупності. Як убачається із вироку, суд послався на висновок експерта № 21373/21374/20-52 від 17 листопада 2020 року, відповідно до якого встановлено, що у момент первинного контакту повздовжні осі транспортних засобів знаходились під гострим кутом, який може бути кількісно охарактеризований величиною близько 10о, що був розкритий проти руху годинникової стрілки відносно повздовжньої осі мотоцикла Kawasaki; в цьому випадку місце первинного контакту ТЗ знаходилось у лівій смузі руху (без урахування смуги розгону та смуги гальмування) в районі (поблизу) лінії горизонтальної дорожньої розмітки, що поділяє праву та ліву смуги руху початком утворення «сліду мастил» відносно напрямку руху мотоцикла Kawasaki; швидкість руху мотоцикла Kawasaki, що еквівалентна енергетичним витратам на утворення деформації в задній правій частині кузова автомобіля Daewoo та на переміщення мотоцикла Kawasaki на боковій поверхні по проїзній частині на ділянці від початку утворення вибоїн асфальтованого покриття до кінцевого розташування, що зафіксоване на схемі ДТП, становила 68,4 км/год. Крім того, не залишив суд без уваги і висновок експерта № СЕ-19/111-20/59492-ІТ від 30 грудня 2020 року, яким, як вказав суд у рішенні, констатовано, що за даних дорожніх обставин, при заданому комплексі вихідних даних, водій автомобіля «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 та п. 10.3 ПДР. В заданій дорожній ситуації, при заданому комплексі вихідних даних у діях автомобіля «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 та 10.3 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. В заданій дорожній ситуації, технічна можливість уникнути зіткнення з мотоциклом «Kawasaki Z1000» для водія автомобіля «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , полягала у виконанні ним вимог п. 10.1 та п. 10.3 ПДР. За умови виконання зазначених вимог ПДР водій автомобіля «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , мав технічну можливість уникнути зіткнення з мотоциклом «Kawasaki Z1000», для чого у нього не було перешкод технічного характеру. За даних дорожніх обставин з технічної точки зору, при заданому комплексі вихідних даних, водій мотоцикла «Kawasaki Z1000», повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 та пп «а» п. 12.6 ПДР. В заданій дорожньо-транспортній ситуації в діях водія мотоцикла «Kawasaki Z1000» вбачаються невідповідності вимогам пп «а» п. 12.6 ПДР, які знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП. В заданій дорожньо-транспортній ситуації, при заданому комплексі вихідних даних, водій мотоцикла «Kawasaki Z1000», рухаючись із допустимою швидкістю руху 80 км/год, мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 шляхом застосування екстреного гальмування в заданий момент виникнення небезпеки для його руху. За даних дорожніх обставин, при заданому комплексі вихідних даних, водій мотоцикла «Kawasaki Z1000», рухаючись із обраною швидкістю 110 км/год, не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , шляхом застосування екстреного гальмування в заданий момент виникнення небезпеки для його руху. Крім того, як убачається із вироку, постановою слідчого від 04 лютого 2022 року було закрито провадження № 12022110000000051 від 28 січня 2022 року у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Варто зауважити, що загальновідомим фактом є те, що дорожній рух становить діяльність з підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати непередбачувані ситуації як в силу певних зовнішніх факторів, так і в силу людських помилок, необережності, необачності і порушення правил дорожнього руху, у зв`язку з чим на всіх учасників дорожнього руху покладається обов`язок дотримуватися не лише чітко визначених правил, як, наприклад, обмеження швидкості або заборони проїзду, але й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньою обстановкою, що склалася. Водій юридично зобов`язаний постійно бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну (пункт 2.3 ПДР). Закон не передбачає модифікації цих обов`язків або звільнення від них залежно від причин виникнення небезпеки чи перешкоди для руху, тому ці причини можуть включати також і порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху. З огляду на вказане, визначальним фактором для визначення відповідальності водія за наслідки ДТП є об`єктивна можливість виявити небезпеку і технічна можливість уникнути спричинення цих наслідків. Вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, доведена рядом вищезазначених доказів, досліджених під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, які об`єктивно узгоджуються між собою. Дії ОСОБА_5 перебувають у причинному зв`язку із настанням цієї ДТП та наслідками, що настали. З наведеними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів касаційного суду. Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Із долученої копії ухвали апеляційного суду вбачається, що суд під час перегляду в апеляційному порядку вироку місцевого суду дотримався вказаних вимог закону, дав належну оцінку, у тому числі доводам захисника, викладеним у його апеляційній скарзі, та із зазначенням мотивів прийнятого рішення вирок суду першої інстанції змінив лише в частині вирішення цивільного позову та призначення ОСОБА_5 покарання. Суд апеляційної інстанції вмотивовано зазначив, що дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано правильно, викладені у вироку висновки суду про доведеність її вини у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення підтверджені дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами. З приводу посилань захисника на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 632/313/16-к та від 16 жовтня 2019 року у справі 163/1753/17 варто зауважити, що обставини у вищевказаних справах не є релевантними обставинам у цьому провадженні. Що стосується доводів захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість та можливості застосування до неї положень ст. 75 КК, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, дані про особу винної, яка є пенсіонеркою, має постійне місце проживання, сім`ю, тобто сталі соціальні зв`язки, не працює, утриманців не має, негативних характеристик за місцем проживання не має, на диспансерних психіатричному і наркологічному обліках не перебуває, раніше не судима, а також взяв до уваги відсутність обтяжуючих та пом`якшуючих покарання обставин. З урахуванням усіх обставин у справі, а також ставлення винної до скоєного, її поведінки після вчинення злочину, що виразилась у байдужому ставленні до долі потерпілого, оскільки ОСОБА_5 не цікавилася його станом після ДТП і не виявляла каяття шляхом вибачення перед матір`ю загиблого та/або відшкодування їй завданої шкоди, думки потерпілої, яка наполягала на призначенні суворого покарання обвинуваченій, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд вважав за необхідне призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами. При цьому суд вказав у рішенні про те, що дані, які б істотно знижували ступінь суспільної небезпечності особи обвинуваченої у матеріалах судового провадження відсутні. Натомість суд взяв до уваги конкретні обставини справи, наслідки вчиненого злочину, які є незворотними, а також негативну посткримінальну поведінку обвинуваченої після вчинення злочину, що не може свідчити про істотне зниження її суспільної небезпечності для оточуючих, з огляду на що дійшов висновку, що її виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Саме таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень і таким чином сприятиме досягненню визначеної у ст. 50 КК мети загальної і спеціальної превенції. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 , у тому числі за апеляційною скаргою її захисника, який вказував на несправедливість призначеного покарання та порушував питання про застосування до його підзахисної положень ст. 75 КК, змінив зазначене судове рішення та пом`якшив ОСОБА_5 основне покарання у виді позбавлення волі до 4 років. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що жодних документів на підтвердження стану здоров`я ОСОБА_5 , які нібито не врахував суд, сторона захисту не долучила. Проте, як вказав суд, поза увагою суду залишився той факт, що і потерпілий ОСОБА_7 порушив вимоги ПДР, керуючи мотоциклом без мотошолому і перевищуючи встановлене на даній ділянці дороги обмеження швидкості, що також згідно з висновком експерта № СЕ-19/111-20/59492-ІТ від 30 грудня 2020 року знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП. З огляду на ці обставини та вік обвинуваченої, якій виповнилося 68 років, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_5 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років є надто суворим, а тому його слід пом`якшити. Водночас, як вказав суд, негативна посткримінальна поведінка обвинуваченої, яка виразилась у байдужому ставленні до долі потерпілого та його матері, невжитті протягом чотирьох років жодних заходів для того, щоб вибачитися перед потерпілою та/або відшкодувати їй завдану шкоду, позиція ОСОБА_5 в суді першої інстанції, свідчать про відсутність каяття і намагання уникнути відповідальності за вчинене. З урахуванням цих обставин і думки потерпілої ОСОБА_6 , яка наполягала на призначенні суворого покарання, колегія суддів ствердила про правильність висновку місцевого суду, що саме покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, буде відповідати принципу невідворотності покарання та його меті, яка полягає у виправленні засудженого, а також запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, з огляду на що вказала про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням. З наведеними висновками судів погоджується і колегія суддів касаційного суду. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Отже, Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість. В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_5 покарання та необхідності застосування до неї положень ст. 75 КК. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року щодо засудженої ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3