Ухвала ККС ВС № 359/7936/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2023 року м. Київ справа № 359/7936/22 провадження № 51-4888ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в кримінальному провадженні № 12022111100000279 від 11 лютого 2022 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Горлівка Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_5 засуджено за те, що він 11 лютого 2022 року приблизно об 11:00, керуючи технічно-справним автомобілем «VOLKSWAGEN GOLF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись другорядною автодорогою сполученням м. Бориспіль - с. Дударків на території Бориспільського району Київської області в напрямку м. Бориспіль, під`їхавши до перехрестя з головною автодорогою Північно-східний об`їзд м. Києва, проявив злочинну недбалість, не врахував дорожню обстановку, та діючи всупереч вимогам дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», а також п.п. 16.11 Правил дорожнього руху, виїхав на перехрестя нерівнозначних доріг з другорядної дороги, не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній автодорозі Північно-східний об`їзд м. Києва в напрямку м. Харків, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «ЗАЗ 110307», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «ЗАЗ 110307» ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя. Київський апеляційний суд ухвалою від 20 червня 2023 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року щодо ОСОБА_5 - без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення, призначивши його підзахисному покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами. В решті вирок та ухвалу просить залишити без зміни. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди, на його думку, взагалі залишили без уваги те, що ОСОБА_5 є батьком у багатодітній сім`ї з 4 дітьми, раніше не судимий, вперше вчинив кримінальне правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому, вину визнав повністю, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, надав першу медичну допомогу потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та викликав швидку медичну допомогу, примирився з потерпілим, добровільно одразу після ДТП оплатив потерпілому всі витрати на лікування, одужання, реабілітацію, у повному обсязі відшкодував завдану матеріальну та моральну шкоду. Вказане, як зазначає захисник, суд міг би визнати обставинами, що пом`якшують покарання, та застосувати до його підзахисного положення ст. 69 КК, чого не зробив. Крім того, на переконання захисника, призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в умовах воєнного стану в Україні позбавить можливості багатодітну сім`ю ОСОБА_5 користуватися транспортними засобами, так як його підзахисний є єдиним у сім`ї, хто має право керувати транспортними засобами, що також призведе до значних ускладнень в організації безпеки багатодітної сім`ї та її утриманні. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються. Доводи захисника щодо можливості застосування до ОСОБА_5 положень ст. 69 КК, а також безпідставне призначення останньому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу винного, який на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, думку потерпілого, який просив суд суворо не карати обвинуваченого та не позбавляти його волі, а також взяв до уваги відсутність обставин, що обтяжують покарання, та пом`якшуючу покарання обставину, якою визнав щире каяття. З урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Крім того, суд, зважаючи на те, що внаслідок вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення потерпілому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, вбачав підстави для призначення додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами. Зважив суд і на можливість застосування до засудженого положень ст. 69 КК, однак обґрунтованих підстав для цього не встановив. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою, у тому числі захисника ОСОБА_4 , доводи якої є аналогічними доводам його касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення. При цьому суд, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, звернув увагу, у тому числі, на обставини кримінального правопорушення та ступінь негативних наслідків, що настали в результаті злочинних дій обвинуваченого, а саме отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень. Також, як слушно зазначила колегія суддів апеляційного суду, підстави для застосування положень ст. 69 КК до засудженого, зважаючи на те, що сукупність даних про його особу, наявність обставин, які пом`якшують покарання не зменшують в достатній мірі ступінь тяжкості скоєного ним злочину, відсутні. Покарання ж у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами, суд вважав не співмірним із скоєним кримінальним правопорушенням та наслідками, які в результаті настали, з чим погоджується і суд касаційної інстанції. При цьому колегія суддів обґрунтовано вказала на те, що призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним для виправлення обвинуваченого, а також для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як ОСОБА_5 , так і іншими особами. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених судових рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування необхідності застосування до засудженого положень ст. 69 КК, а також можливості не призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, Судом не встановлено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року щодо засудженого ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3