Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/2317/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2317/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції -Віятик Н.В. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 09 жовтня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. , за участю: секретаря судового засідання: Литвина Д.С., позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Обревко Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просив: -визнати протиправним наказ Управління Держпраці у Вінницькій області від 26.01.2024 №285-к «Про звільнення ОСОБА_2 »; -поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді державної служби у Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, а саме: на посаді головного державного інспектора відділу з питань праці Управління інспекційної діяльності у Вінницькій області. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що на виконання Окремого доручення Голови Держпраці від 18.01.2022 №Д-9/1/7-22, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", наказу Держпраці від 17.01.2022 №26 "Про ліквідацію Управління Держпраці у Вінницькій області" відбулось вивільнення працівників. Наказом Управління від 12.12.2022 №264-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", згідно пункту 1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління, у зв`язку з ліквідацією державного органу. Вважаючи даний наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023, у справі №120/248/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 частково задоволено позов ОСОБА_1 : визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Вінницькій області від 12.12.2022 №264-к "Про звільнення ОСОБА_2 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, з 12.12.2022. На виконання рішення суду, наказом голови з ліквідаційної комісії Управління від 16.05.2023 №276-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 ", позивача поновлено на посаді в Управлінні Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022. 17.05.2023 позивач отримав попередження про заплановане вивільнення, у якому голова комісії з ліквідації попередив ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади, яку він обіймає, не раніше ніж по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження. Вказано, що трудовий договір з ним буде припинено у порядку пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». У листі №ВН/13.4/738-ЦА-22 від 07.12.2023 голова ліквідаційної комісії ОСОБА_3 звернувся до начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з проханням надати перелік вакантних посад державних службовців категорії В (підкатегорії В1), рівнозначних посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області і нижчих посад в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, з метою можливого подальшого переведення ОСОБА_1 Центрально-Західне міжрегіональне управління надало відповідь листом №ЦЗ/1/9581-23 від 11.12.2023 в додаток до якого долучило Перелік вакантних посад державної служби категорії «В», рівнозначних посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці (далі Перелік). Листом «Попередження про наступне звільнення та пропозиція щодо зайняття вакантних посад» від 12.12.2023 №ВН/13.4/2110-22 Управління Держпраці у Вінницькій області попередило ОСОБА_1 про повторне звільнення із займаної посади та запропонувало розглянути можливість переведення до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та зайняти одну із запропонованих посад згідно наданого Переліку. Про прийняте рішення та обрану посаду Управління просило повідомити письмово голову комісії з ліквідації Управління протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання цього листа. Також повідомлено, що ненадання позивачем згоди на переведення на іншу посаду по закінченню 30 днів з моменту вручення цього попередження буде вважатися відмовою від запропонованих посад та підставою для звільнення відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». До листа додано Перелік вакантних посад. Зазначений лист позивач отримав 16.12.2023. 22.12.2023 ОСОБА_1 подав до суду заяву в порядку ст. 383 КАС України у справі №120/248/23, у якій просив: -визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 №276-к Про поновлення на роботі ОСОБА_2 ; -зобов`язати Управління Держпраці у Вінницькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню ним рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі №120/248/23 шляхом ініціювання перед Головою Державної служби України з питань праці питання щодо затвердження та введення в дію тимчасового штатного розпису Управління Держпраці у Вінницькій області з посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів, чим забезпечити хронологію та послідовність дій, спрямованих на дотримання принципу законності при поновленні ОСОБА_1 на посаді державної служби з наступним переведенням на рівнозначну посаду державної служби наявну в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, яке з 06.12.2022 продовжило виконувати завдання та функції Управління Держпраці у Вінницькій області. Ухвалою Вінницького окружного ажміністративного суду від 03.01.2024, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. 01.01.2024 позивач звернувся до начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із запитом на отримання інформації, у якому просив надати належним чином завірену копію звернення Управління Держпраці у Вінницькій області щодо вакантних посад та копію листа від 08.12.2023 з додатком до нього з Переліком. 05.01.2024 №ЦЗ/1/13-ЗВ-24 відповідач направив ОСОБА_1 копію листа Управління Держпраці у Вінницькій області від 07.12.2023 та копію листа №ЦЗ/1/9581-23 від 11.12.2023 та додатку до нього. ОСОБА_1 листом від 10.01.2024 у відповідь на попередження про наступне звільнення від 12.12.2023 повідомив голову комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області про наступне: 1) з моменту отримання листа Державної служби України з питань праці від 12.12.2023 №2094/1/7.2-38-23а вважає, що в даний час він не володіє сукупністю прав чи обов`язків (компетенцією) з вчинення дій спрямованих на прийняття рішення, яким міг би надати згоду на переведення чи/або відмовитись від переведення до Центрально-Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці, оскільки не займає посад державної служби та не має статусу державного службовця. Посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів в структурі Управління Держпраці у Вінницькій області (формально) немає, таку посаду було ліквідовано/скорочено більше року назад; 2) не заперечує, якщо в результаті взаємних організаційно-розпорядчих рішень, ліквідованого Управління Держпраці у Вінницькій області та його фактичного правонаступника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі №120/248/23 буде виконано шляхом поновлення його на посаді головного державного інспектора відділу з питань праці управління інспекційної діяльності у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яка є рівнозначною ліквідованій/скороченій посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області. Листом №ВН/13.4/2120-22 від 25.01.2024 Управління Держпраці у Вінницькій області повідомило ОСОБА_1 , що згода на переведення від останнього не надходила, а тому виникла необхідність його появи 26.01.2024 до голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області для остаточного вирішення питання щодо продовження чи припинення державної служби. 26.01.2024 позивач у листі до голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області вказав, що вважає, що на даний час він не займає посад державної служби, відповідно не володіє сукупністю прав чи обов`язків (компетенцією) з вчинення дій визначених ЗУ «Про державну службу», у тому числі і щодо прийняття рішень, пов`язаних з процедурою переведення з посади, якої (формально) немає (таку посаду державної служби більше року назад ліквідовано/скорочено), та не заперечує, якщо на відновлення його права доступу до державної служби, гарантованого частиною другою статті 38 Конституції України, відповідно і на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі №120/248/23 його буде поновлено на посаду головного державного інспектора відділу з питань праці управління інспекційної діяльності у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яка є рівнозначною ліквідованій/скороченій посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області. Наказом голови комісії з ліквідації від 26.01.2024 №285-к «Про звільнення Геннадія Ветушинського» звільнено ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, з посади 26.01.2024 у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» на підставі попередження про наступне звільнення та пропозиції щодо зайняття вакантних посад №ВН/13.4/2110-22 від 12.12.2023. Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Статтею 8 Конституції України гарантовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За змістом статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України унормовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІ (далі Закон № 889-VІІІ), у редакції Закону № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року. Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII). За визначеннями, наведеними у частинах першій та другій статті 1 Закону України № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави; державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Частиною першою статті 4 Закону України № 889-VIII врегульовано, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 7) забезпечення рівного доступу до державної служби- заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 10) стабільності-призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів. Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. За приписами частини першої статті 83 Закону України № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); . Згідно з частиною першою статті 87 Закону України № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу. У частині п`ятій статті 22 Закону України № 889-VIII закріплено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. За правилами частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Ч.6 ст. 49-2 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України») передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою «звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою «при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством»]; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. 12 січня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14), якою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі-у Вінницькій області та утворити юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. Пунктом 3 вказаної Постанови серед іншого визначено, що: територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Державну службу з питань праці; міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Житомирській області, Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що після ліквідації територіальних органів Управління Держпраці у Житомирській області, Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області, фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих державних територіальних органів Держпраці, а не їх ліквідація. При цьому, Державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII, передбачає обов`язок суб`єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. У тій самій статті зазначено, що при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2024 року у справі №300/5311/22. З матеріалів справи з`ясовано, що Управлінням Держпраці у Вінницькій області листом від 12.12.2023 №ВН/13.4/2110-22 направлено позивачу «Попередження про наступне звільнення та пропозиція щодо зайняття вакантних посад», яким попереджено про повторне звільнення із займаної посади та запропоновано розглянути можливість переведення до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та зайняти одну із запропонованих посад згідно наданого Переліку. Про прийняте рішення та обрану посаду Управління просило повідомити письмово голову комісії з ліквідації Управління протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання цього листа. Також повідомлено, що ненадання позивачем згоди на переведення на іншу посаду по закінченню 30 днів з моменту вручення цього попередження буде вважатися відмовою від запропонованих посад та підставою для звільнення відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». До листа додано Перелік вакантних посад. Зазначений лист позивач отримав 16.12.2023. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем дотримано обов`язку щодо попередження ОСОБА_1 про звільнення та надання пропозиції рівнозначної посади. Проте, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, зі спливом 30-денного терміну, останній згоди про переведення на обрану з Переліку посаду так і не надав, а лише повідомляв, що не володіє сукупністю прав чи обов`язків (компетенцією з вчинення дій, спрямованих на прийняття рішення, яким міг би надати згоду на переведення чи/або відмовитись від переведення, що вбачається з листів позивача від 10.01.2024 та від 26.01.2024). Також судом першої інстанції заслухано пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Так, ОСОБА_4 з приводу того, чи був він присутній, коли ОСОБА_1 надав згоду ОСОБА_5 на переведення, зазначив, що позивач надавав письмову згоду у 2022 році після проведеної наради. У 2024 році також надав згоду, про яку зазначив у листах. Свідок ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_1 у 2024 році не надав усної чи письмової згоди на переведення до новоствореного органу. В той же час, колегією суддів із матеріалів справи з`ясовано, що позивачем після попередження про повторне звільнення (лист від 12.12.2023 №ВН/13.4/2110-22), подавалися до відповідача запити на інформацію, а також заява від 10.01.2024, в якій останнім вказано, що з моменту отримання листа Державної служби України з питань праці від 12.12.2023 №2094/1/7.2-ЗВ-23а, яким Голова Держпраці засвідчив відсутність в Управлінні Держпраці у Вінницькій області посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів, та зазначено, що він дійшов, на його думку обґрунтованого висновку, що саме в даний час, за обставин відсутності будь-яких посад державної служби в Управлінні Держпраці у Вінницькій області, він не володіє сукупністю прав чи обов`язків (компетенцією) з вчинення дій спрямованих на прийняття рішення, яким міг би надати згоду на переведення чи/або відмовитись від переведення до Центрально-Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці, оскільки не займає посад державної служби та не має статусу державного службовця. Посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів в структурі Управління Держпраці у Вінницькій області (формально) не має, таку посаду державної служби ліквідовано/скорочено більше року назад. Вказаної обставини не заперечує і ОСОБА_1 , який при цьому вважає, що чинне законодавство не містить норм, які б зобов`язували його вдруге надавати письмову згоду на переведення з Управління Держпраці у Вінницькій області до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Про згоду на переведення надану вперше, на переконання позивача, є заява, яка подавалася 29.11.2022, коли останнього попереджено про звільнення. Колегія суддів вважає необгрунтованими такі доводи позивача та погоджується з позицією суду першої інстанції, що обставинам, викладеним у заяві від 29.11.2022 та наслідкам її розгляду надано оцінку у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі №120/248/23, яке набрало законної сили та було виконано Управлінням Держпраці у Вінницькій області, що вбачається з рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №120/1981/24, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Цим рішенням установлено, що виконавчий лист №120/238/23 від 10.05.2023 був пред`явлений до примусового виконання лише 26.01.2024, тобто у день ознайомлення позивача з наказом голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області від 26.01.2024 № 285-к, яким його (вже після поновлення на роботі) вдруге звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Отже, на момент відкриття виконавчого провадження та його закінчення між сторонами (стягувачем та боржником) існували нові трудові правовідносини, виникнення яких було б неможливим без повного фактичного виконання рішення суду від 10.05.2023 (адже неможливим є звільнення з роботи працівника, якого ще не поновлено на такій роботі). Тобто, оцінка правовідносинам, які існували до 16.05.2023 (поновлення позивача на посаді) вже надана судом за наслідками розгляду справ №120/248/23 та №120/1981/24. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наказ Управління Держпраці у Вінницькій області від 26.01.2024 №285-к «Про звільнення ОСОБА_2 » складений у відповідності до вимог чинного законодавства, відтак не є протиправним та скасуванню не підлягає. За таких обставин, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 15 жовтня 2024 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.