Постанова 4856 № 120/12106/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/12106/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 06 січня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарання (№1)" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» щодо невидачі молодшому інспектору 1 категорії відділу режиму і охорони «Вінницької установи виконання покарань (№1) управління ДПтС України прапорщику внутрішньої служби ОСОБА_1 . довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 постанови КМУ від 14 серпня 2013 р. № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконаний служби». -зобов`язати Державну установу «Вінницька установа виконання покарань (№1)» видати молодшому інспектору 1 категорії відділу режиму і охорони «Вінницької установи виконання покарань (№1) управління ДПтС України прапорщику внутрішньої служби Поліщуку Віталію Олександровичу, довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 постанови КМУ від 14 серпня 2013 р. № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби». -зобов`язати Державну установу «Вінницька установа виконання покарань (№1)» виплатити молодшому інспектору 1 категорії відділу режиму і охорони «Вінницької установи виконання покарань (№1) управління ДПтС України прапорщику внутрішньої служби ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в розмірі, вказаному в довідці про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 постанови КМУ від 14 серпня 2013 р. № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби». -визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вінницька установа виконания покарань (№1)» щодо ненарахування та невиплати на користь молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони «Вінницької установи виконання покарань (№1) управління ДПтС України прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (9 років) відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечения осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"; -зобов`язати Державну установу «Вінницька установа виконання покарань (№1)» нарахувати та виплатити на користь молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони «Вінницької установи виконання покарань (№1) управління ДПтС України прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (9 років) відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року позов залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду, а саме- подати заяву про поновлення строку звернення до суду із обгрунтуванням інших поважних причин. 09.10.2024 від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року позовну заяву в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо не видачі довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578; зобов`язання видати довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578 ; зобов`язання виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна в розмірі вказаному у довідці про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578 - повернуто особі, яка її подала. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги зокрема зазначено, що відлік процесуальних строків щодо позовних вимог що стосуються грошової компенсації за неотримані предмети речового майна слід відраховувати з дати отримання відповіді на адвокатський запит від 05.07.2024. Крім того, апелянт вказує на те, що нормами чинного законодавства не передбачено, що компенсація за речове майно має бути виплачена саме в день звільнення, а відтак відсутні підстави відраховувати строк звернення до суду з дати звільнення зі служби. За правилами п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем подано позовну заяву поза межами строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, при цьому останнім не наведено підстав поважності пропуску такого, а відтак відсутні правові підстави для поновлення такого. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Так, частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки-це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені-встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За змістом частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У частині третій статті 122 КАС України закріплено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду-це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. За змістом положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, предметом цього позову зокрема є бездіяльність відповідача щодо невидачі довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, зобов`язання видати довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна в розмірі вказаному у довідці про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. №

578. Відповідно до п. 27, 60 постанови КМУ від 14 серпня 2013 р. № 578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення. Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки. Отже, оформлення довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та виплата компенсації здійснюється під час звільнення із служби, а даний спір пов`язаний з проходженням публічної служби. Слід зазначити, що порушення прав, свобод чи інтересів особи це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї. Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2024 року (справа № 620/9315/23) зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. У цій справі суд першої інстанції виходив із того, що позивач звільнився зі служби 21.06.2016. При цьому, з даним позовом до суду звернувся лише 13.09.2024. В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано не прийнято до уваги посилання позивача на те, що строк звернення до суду потрібно обраховувати з дати отримання відповіді відповідача, тобто з 04.06.2024 року, оскільки отримання листа від відповідача не змінює моменту з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у пункті 42 постанови від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. У контексті оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що після звільнення зі служби та остаточного розрахунку, позивач повинен був дізнатися про порушене право. Тому саме з цього часу необхідно обчислювати перебіг строку звернення до адміністративного суду. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 жовтня 2024 року (справа № 120/4542/24). Аргументи ОСОБА_1 не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права він був об`єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду. Колегія суддів звертає увагу і на те, що судом першої інстанції враховано ту обставину, що ОСОБА_1 приймав участь в бойових діях з 02.11.2020 р. по 03.12.2020 р., 05.12.2020 р. по 10.05.2021 р., а також, що позивач перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 та приймає безпосередню участь у бойових діях або здійснені заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України. Однак, позивач пропустив строк звернення до суду із вимогами щодо речового майна ще до 02.11.2020 р., адже строк звернення із цими вимогами збіг ще в липні 2016 року. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 122, 123, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.