Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6600/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6600/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі №420/6600/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В : 28.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2016 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2016 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.01.2017 по 28.02.2018, з урахуванням виплачених сум; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 12.01.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що за періоди проходження служби військовою частиною НОМЕР_2 та військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення. Відповідач - військова частина НОМЕР_1 із позовними вимогами не погоджується зазначаючи, що з 01.03.2018 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є березень 2018 року. На думку, суб`єкта владних повноважень, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється індивідуально для кожного військовослужбовця та залежить, у тому числі, від його просування по службі. Також, відповідач вказує, що нарахування сум та визнання базового місяця є його виключними дискреційними повноваженнями. Крім того, військова часина НОМЕР_1 вказує, що індексація грошового забезпечення виплачується в межах виділених коштів. До того ж, відповідачем викладено власні заперечення стосовно заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач - військова частина НОМЕР_2 із позовними вимогами також не погоджується вказуючи, що не було фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення. Також, суб`єкт владних повноважень заперечує наявність у ОСОБА_2 права на отримання індексації грошового забезпечення. Крім того, на думку відповідача позовна вимога стосовно встановлення базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення є передчасною та належить до виключних повноважень роботодавця. Крім того, військова частина НОМЕР_2 не погоджується із заявленою позивачем до відшкодування сумою витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 у справі №420/6600/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що позивач має право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року. 26.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою щодо ухвалення додаткового судового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, розмір якої становить 5900грн. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі №420/6600/24 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі № 420/6600/24. Присуджено до стягнення з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500грн. Присуджено до стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500грн. У задоволені решти вимог заяви відмовлено. Приймаючи означене судове рішення окружний адміністративний суд вказав, що на засадах співмірності та справедливості сума понесених витрат на професійну правничу допомогу становить 3000грн. Не погодившись із рішенням та додатковим рішенням окружного адміністративного суду військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувані судові акти із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та здійсненні розподілу судових витрат. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що з 01.03.2018 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є березень 2018 року. На думку, суб`єкта владних повноважень, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється індивідуально для кожного військовослужбовця та залежить, у тому числі, від його просування по службі. Також, відповідач вказує, що нарахування сум та визнання базового місяця є його виключними дискреційними повноваженнями. Крім того, військова часина НОМЕР_1 вказує, що індексація грошового забезпечення виплачується в межах виділених коштів. До того ж, відповідач не погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат на професійну правничу допомогу. До того ж, суб`єкт владних повноважень акцентує увагу на пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції від 24.04.2024 військовою частиною НОМЕР_2 також подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, викладено прохання скасувати такий судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги військовою частиною НОМЕР_2 не зазначено у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а зміст апеляційної скарги повністю дублює зміст відзиву на позовну заяву (а.с.69-80, а.с.168-182). Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом ОСОБА_1 до апеляційного суду подано відзиви на апеляційні скарги, у яких позивач повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваних судових рішеннях, у зв`язку з чим просить апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а судові акти без змін. В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні у матеріалах справи докази, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги відповідачів задоволенню не підлягають, з урахуванням наступного. Зокрема, колегією суддів установлено, що в період з 01.02.1999 по 20.12.2016 військову службу ОСОБА_1 проходив у військовій частині НОМЕР_2 , а з 22.12.2016 по 15.07.2021 військовій частині НОМЕР_1 . Однак, як стверджує позивачка, у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в повному обсязі. З матеріалів справи убачається, що адвокат Єнокян К.Л. звернулась до військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 із запитами стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. За наслідком розгляду вказаних звернень військовими частинами було надано відповіді (лист військової частини НОМЕР_2 від 30.01.2024 №99/77, лист військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2023 №71/1/768), якими адресата повідомлено, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення не було. Уважаючи своє право порушеним ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом. Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає про таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно ч.1 ст.9 якого держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати передбачено статтею 2 Закону України "Про оплату праці". Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Статтею 33 Закону України "Про оплату праці" визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. За змістом частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. З метою реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 06 лютого 2003 року № 491-IV Кабінетом Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. За змістом пункту 5 Порядок проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Із системного аналізу наведених правових норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII, та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців. Отже, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання індексація грошового забезпечення за спірні періоди. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що індексація грошового забезпечення за спірні періоди ОСОБА_4 не нараховувалась та не виплачувалась, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації грошового забезпечення не впливає на обов`язок відповідача щодо її нарахування та виплати. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Стосовно базового місяця з урахуванням якого в межах спірного періоду здійснюється розрахунок індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке. Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Таким чином, місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Означене рішення Уряду було чинним у період з 01.01.2008 до 01.03.2018. З січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців. Таким чином, в період дії постанови Кабінеті Міністрів України від 07.11.2007р. №1294, з 01.01.2008 по 01.03.2018, тобто протягом періоду, який охоплює спірні правовідносини, розмір посадових окладів військовослужбовців був незмінним, а зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливала на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що базовим місяцем для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення має бути, зокрема, січень 2008року. Про правильність такого висновку свідчить правова позиція Верховного Суду, яка викладена в постанові від 22.10.2022 у справі № 400/426/21 та є обов`язковою для врахування судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи. При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, у межах спірних правовідносин, повноваження суб`єкта владних повноважень стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки. Також, суд апеляційної інстанції відмічає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 09.03.2023 у справі № 160/6645/21 тощо. Водночас, суд апеляційної інстанції вказує, що внаслідок запроваджених постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 №1013, змін діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової. При цьому, норми постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, а отже січень 2016 року не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013). Відносно доводів військової частини НОМЕР_1 про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Апеляційний адміністративний суд відмічає, що положення ст. 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення до адміністративного суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства. На час звільнення позивачки стаття 233 КЗпП України мала наступну редакцію: «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком». 01.07.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX (набрав чинності 19.07.2022). З урахуванням означеного нормативно-правого акту статтю 233 КЗпП України викладено в наступній редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 редакцію статті 233 КЗпП України було змінено, зокрема, в частині строків звернення до суду із заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Колегією суддів установлено, що спірним у даній справі є питання щодо проведення перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року. У межах такого періоду редакція статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати. Отже, беручи до уваги наведене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно пропуску ОСОБА_1 законодавчо передбаченого строку звернення до окружного адміністративного суду з даною позовною заявою. Стосовно здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно із п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. Згідно із статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Із системного аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Поняття «витрати на правову допомогу» у даному контексті це витрати, пов`язані з розглядом справи, тобто кількість годин, проведених у судових засіданнях та інші витрати, пов`язані з розглядом справи в суді. В свою чергу, документами, які підтверджують витрати на правничу допомогу є: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов`язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої. Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5900грн. позивачем до матеріалів справи надано: договір про надання послуг правничої (правової) допомоги №2023-00179 від 22.12.2023, акт надання послуг від 25.04.2024 №161, банківську квитанцію від 05.04.2024 №0.0.3569362578.1. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя» № R (81) 7, згідно із яким за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Як установлено апеляційним адміністративним судом, у поданому військовою частиною НОМЕР_1 до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідачем викладено доводи щодо неспівмірності заявлених ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу із заявленими позовними вимогами. Натомість, військовою частиною НОМЕР_1 не доведено, що присуджений судом першої інстанції до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, тривалістю розгляду справи судом тощо. Вказуючи про неспівмірність скаржник наводить лише загальні формулювання без зазначення конкретних обставин по відношенню до даної справи. Дослідивши матеріали справи, колегії суддів уважає, що присуджений судом першої інстанції до стягнення з військової частини НОМЕР_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 1500грн. відповідає складності справи та обсягу наданих послуг, а вартість правничої допомоги є співмірною до категорії складності справи та об`єктивно визначена окружним адміністративним судом. З урахуванням наведеного, апеляційний адміністративний суд погоджується із мотивами додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду щодо розподілу судових витрат та вважає їх правильними. З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє також доводи військової частини НОМЕР_2 стосовно здійсненого окружним адміністративним судом розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Установлені вище судом апеляційної інстанції фактичні обставини та зроблені висновки у повному обсязі спростовують наведені в апеляційних скаргах твердження відповідачів. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. За таких обставин, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а викладені відповідачами в апеляційних скаргах доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи та розподілу судових витрат. Отже, при ухваленні оскаржуваних рішення та додаткового рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для їх скасування немає. З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.134, 139, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі №420/6600/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький