Постанова 4854 № 400/3934/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3934/22 Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В. Дата і місце ухвалення 30.05.2024 р., м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Градовського Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради звернувся до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому позивач просив суд зобов`язати відповідачів укласти з відділом охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини місцевого значення «Житловий будинок прибуткового типу. Кінець XIX століття», що розташована по вул. Велика Морська, 38 (наразі Артилерійська, 15/7) в м. Миколаєві, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1758. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року позов керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укласти з відділом охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини місцевого значення «Житловий будинок прибуткового типу. Кінець XIX століття», що розташована по АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1758. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення суду прийняте з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що відсутні підстави вважати про порушення відповідачами приписів ст.23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки право власності на нерухомість у відповідачів виникло раніш чим внесення пам`ятки до Державного реєстру. Апелянт вважає, що виходячи з норм ч.1 ст.2, ст.245 КАС України відповідний спір за предметною підсудністю не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства. Крім того, посилаючись на положення Господарського кодексу України, апелянт вважає, що визнання охоронного договору, укладеного у редакції запропонованої позивачем, з дотримання вимог типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 є належним та ефективним способом захисту. Позивачем надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 20.03.1997 №155-р «Про затвердження державного переліку пам`яток архітектури місцевого значення по м. Миколаєву» взято на державний облік пам`ятку архітектури місцевого значення «Житловий будинок прибуткового типу. Кінець XIX століття», що розташована по вул. Велика Морська, 38 (наразі вул. Артилерійська, 15/7) в м. Миколаєві. Відділом охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради виготовлено паспорт об`єкту культурної спадщини місцевого значення «Житловий будинок прибуткового типу. Кінець XIX століття», що розташована по вул. Велика Морська, 38 (наразі вул. Артилерійська, 15/7) в м. Миколаєві. Згідно з останнім, будівля зведена наприкінці XIX століття в кварталі колишньої Одеської частини міста, власником була родина віце-адмірала ОСОБА_4 . Згодом володіла родина миколаївського архітектора ОСОБА_5 , який в подальшому орендований рідною сестрою Варвари Штукенберг, Зіновою і пристосований під приватну гімназію. Відповідно до листа управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради від 12.07.2022 №19/15.01-14/22 об`єкт культурної спадщини місцевого значення «Житловий будинок прибуткового типу. Кінець XIX століття» занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України під охоронним номером 118-Мк, за адресою: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 38 (з 2008 року будівля має адресу: АДРЕСА_2 ). Встановлено, що договором купівлі-продажу від 22.01.2009 нежитлові приміщення офісу по АДРЕСА_2 продано у власність в наступних частках ОСОБА_6 (3/10), ОСОБА_2 (3/10) та ОСОБА_7 (4/10). У подальшому, договором дарування від 22.02.2011 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 передано у дар частину (35/100) належної останнім на праві приватної власності вищевказане приміщення ОСОБА_7 (10/100) та ОСОБА_3 (25/100). Власниками об`єкту культурної спадщини місцевого значення «Житловий будинок прибуткового типу кін. XIX ст.» по АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 , яка є власницею 50/100 об`єкту, ОСОБА_3 - 25/100 та ОСОБА_2 - 25/100, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На час розгляду справи власники пам`ятки архітектури місцевого значення «Житловий будинок прибуткового типу кін. XIX ст.» по АДРЕСА_1 до відділу охорони культурної спадщини не зверталися та охоронний договір не уклали. Враховуючи викладене, керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави звернувся із адміністративним позовом про зобов`язання відповідачів укласти з відділом охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1758. Суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи рішення, виходив з того, що відповідачі не виконали свого обов`язку з укладення охоронного договору на вказану пам`ятку архітектури з органом охорони культурної спадщини, тому наявні підстави для зобов`язання відповідачів здійснити такі дії у судовому порядку. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне. Частинами четвертою, п`ятою статті 54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66 Конституції України). Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини». Згідно з абзацами другим, третім преамбули до вищезгаданого Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У абзацах третьому, двадцять другому статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» надано визначення таким термінам: об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 6 цього ж Закону до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки. До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (пункт 11 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). За приписами абзаців першого, третього частини другої, частини третьої статті 14 вищенаведеного Закону об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2013 року за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини. Пункти 8, 9 цього Порядку визначають, що про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта уповноважений орган у десятиденний строк з дня прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку надсилає власнику цього об`єкта або уповноваженому(ній) ним органу (особі) відповідне повідомлення рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Власник об`єкта культурної спадщини або уповноважений(а) ним орган (особа) зобов`язаний вжити заходів щодо укладення охоронного договору у місячний строк з дня отримання повідомлення уповноваженого органу. Частиною першою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. За правилами статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону. Нормами пунктів 1, 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини передбачено, що охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована. Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Колегія суддів враховує, що докази укладення відповідачами охоронного договору матеріали справи не містять. Актом візуального обстеження пам`ятки архітектури від 28.04.2020 року встановлено, що загальний стан будівлі перебуває у незадовільному стані. Зокрема, на зовнішніх стінах спостерігається лущення штукатурного шару з локальним відпаданням та тріщино утворенням. Водостічні труби та над карнизні жолоби мають сліди пошкодження. Аналогічні пошкодження пам`ятки архітектури зафіксовано інформаційними довідками за результатами постійного моніторингу від 12.05.2020 та від 29.11.2021. При цьому, збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих у встановленому порядку, а також спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2023 року у справі № 380/13557/21. Апеляційний суд також враховує, що «Житловий будинок прибуткового типу. Кінець XIX століття», що розташований по вул. Велика Морська, 38 (наразі вул. Артилерійська, 15/7) в м. Миколаєві взято на державний облік як пам`ятку архітектури місцевого значення розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 20.03.1997 №155-р «Про затвердження державного переліку пам`яток архітектури місцевого значення по м. Миколаєву», тобто ще до набуття відповідачами права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна. Відносно доводів апелянта, що відсутні підстави вважати про порушення відповідачами приписів ст.23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки право власності на нерухомість у відповідачів виникло раніш чим внесення пам`ятки до Державного реєстру у 2022 році, колегія суддів зазначає наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 аналізувалось питання правового статусу щойно виявлених об`єктів культурної спадщини - пам`яток архітектури. Зокрема, за результатом аналізу норм статей 14 та 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», зроблено висновок про те, що цей Закон встановлює, що щойно виявлені об`єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто, в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України «Про охорону культурної спадщини» прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки. За такого правового регулювання та висновків Верховного Суду щодо застосування релевантних до спірних правовідносин норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», колегія суддів визнає помилковими твердження апелянта, що на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини не поширюються положення зазначеного вище Закону та Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини в частині обов`язку власника такого об`єкту укласти охоронний договір. Аргументи відповідача про відсутність у нього обов`язку укласти охоронний договір на особняк спростовуються й нормами частини першої статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які містять імперативні прямі приписи про те, що усі власники, зокрема й щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи), незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Тобто ці норми безальтернативно та беззастережно встановлюють обов`язок для усіх власників щойно виявлених об`єктів культурної спадщини укласти охоронний договір в порядку, встановленому законом. Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 на виконання норм саме статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Це дає колегії суддів підстави для висновку про те, що дія вказаного нормативно - правового акту Уряду України поширюється й на правовідносини щодо укладення охоронних договорів на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини. Аналіз положень пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини та пункту 9 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини засвідчує, що вони не є тими нормами, на підставі яких у власника щойно виявленого об`єкта культурної спадщини виникає обов`язок укласти щодо такого об`єкта охоронний договір, оскільки такий обов`язок прямо випливає з частини першої статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». З огляду на предмет правового регулювання пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини та пункту 9 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, колегія суддів констатує, що ці норми встановлюють часові межі виконання закріпленого у статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за власником щойно виявленого об`єкта культурної спадщини обов`язку укласти охоронний договір. Вищезгадані положення законодавства встановлюють строк у один місяць для укладення власником щойно виявленого об`єкта культурної спадщини охоронного договору. Цей строк встановлюється або з моменту отримання такого об`єкту у власність, або, якщо статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини надано пізніше, - з дня отримання власником повідомлення уповноваженого органу про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині. При цьому, колегія суддів також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року (справа № 320/5145/23). Відносно доводів апелянта, що дана справа не належить до юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 зазначено, що публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. КАС України визначає, зокрема, адміністративний договір як акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону замість видання індивідуального акта. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18 аналізував правову природу охоронного договору, дійшов висновку, що такий договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму. Таким чином, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону № 1805-III, є адміністративним договором. У постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до чинного законодавства уповноваженим органом на укладення охоронного договору на пам`ятку місцевого значення є власник або уповноважений ним орган. У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 620/17968/21 Верховний Суд сформулював правову позицію щодо належного відповідача у подібних правовідносинах про те, що у спорах, які виникають з приводу укладення охоронного договору як адміністративного договору Управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації є належним позивачем, а суб`єкт приватного права - належним відповідачем. Оскільки всі власники пам`яток культурної спадщини незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти охоронний договір, то у разі невиконання ними вимог частини першої статті 23 Закону № 1805-III орган охорони культурної спадщини або прокурор, якщо відповідний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки культурної спадщини укласти такий договір. За таких обставин, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, доводи апелянта, що дана справа не належить до юрисдикції адміністративних судів ґрунтується на хибному розумінні норм процесуального права. З наведених вище підстав, колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на приписи Господарського кодексу України, оскільки принцип свободи договору не підлягає застосуванню у межах спірних правовідносин, з огляду на специфічність їх правового врегулювання та публічно-правовий характер, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 14.10.2024 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька