Постанова Київський апеляційний суд № 757/46329/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/13661/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 757/46329/23-ц 16 жовтня 2024року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України Пальчика Віктора Олеговича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, - в с т а н о в и в: У жовтні 2023року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що постановою Київського апеляційного суду від 21.09.2021 року у справі № 759/13223/20 позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Держави України, в особі ДКС України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про відшкодування моральної шкоди та збитків спричинених систематичними протиправними діями органів досудового розслідування Святошинського району м. Києва задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_2 200 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вказує, що 29.10.2021 року він подав до ДКС України виконавчий лист № 759/13223/20, виданий 29.10.2021 року Святошинським районним судом м. Києва. Листом від 15.06.2022 року ОСОБА_1 отримав відповідь, що вказане судове рішення буде виконано за чергою в межах асигнувань за бюджетною програмою КПКВК 3504030. Рішення суду не було виконано в строк, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 та грошові були перераховані позивачу лише 22.09.2023 року. Вважає, що оскільки боржник прострочив виконання зобов`язання, на підставі ст. 625 ЦК України, з Державного бюджету України за бюджетною програмою та кодом бюджетної класифікації (КПКВК 3504030) підлягають стягненню 3% річних у розмірі 12 032,88 грн. та інфляційні втрати у розмірі 66 872,75 грн. за період часу з 21.09.2021 року по 22.09.2023 року за несвоєчасне виконання судового рішення, також враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20). З огляду на вище викладене, просив суд зобов`язати ДКС України негайно перерахувати позивачу 3% річних у розмірі 12 032,88 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 66 872,75 грн. як акцесорного зобов`язання згідно постанови Київського апеляційного суду від 21.09.2021 року у справі № 759/13223/2020 за бюджетною програмою та кодом бюджетної класифікації (КПКВК 3504030). Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період часу з 01.03.2022 року по 21.09.2023 року три проценти річних у розмірі 9 369 (дев`ять тисяч триста шістдесят дев`ять) грн. 87 коп. та інфляційні втрати у розмірі 53 426 (п`ятдесят три тисячі чотириста двадцять шість) грн. 13 коп., а всього - 62 796 (шістдесят дві тисячі сімсот дев`яносто шість) грн. 00 коп. В іншій частині позову - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 21 червня 2024 року представник відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України Пальчик Віктор Олегович подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд помилково не взяв до уваги, що правова регламентація відносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, а в іншому - держава (бюджет), відрізняється, і застосування нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим. Звертає увагу на те, що ані стаття 56 Конституції України, ані статті 1173, 1174 ЦК України, на підставі яких прийнята постанова від 21.09.2021 року, не регламентують механізмувиконання судових рішень, ухвалених на підставі цих норм. Виконання судових рішень про відшкодування за рахунок Держави шкоди, завданої незаконними діями державних органів, здійснюється не підставі Закону про гарантії, але згідно із нормами Порядку № 845, який прийнятий відповідно до пункту 9 розділу VI БК України. Вказує на те, що згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів виконуються на підставі виконавчих документів у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства. 11 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В. обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що у серпні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ГО «Захист Українського Народу» звернулися до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про відшкодування моральної шкоди та збитків спричинених систематичними протиправними діями органів досудового розслідування Святошинського району м. Києва. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ГО «Захист Українського Народу» подали апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Громадської організації «Захист Українського Народу» задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Провадження у справі за позовом Громадської організації «Захист Українського Народу» до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про відшкодування моральної шкоди та збитків спричинених систематичними протиправними діями органів досудового розслідування Святошинського району м. Києва - закрито. Роз`яснено Громадській організації «Захист Українського Народу», що справа в цій частині відноситься до компетенції господарських судів. Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про відшкодування моральної шкоди та збитків спричинених систематичними протиправними діями органів досудового розслідування Святошинського району м. Києва задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 200 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 200000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова Київського апеляційного суду від 21.09.2021 року у справі № 759/13223/20 набрала законної сили 21.09.2021 року (а. с. 20). На виконання зазначеного судового рішення Святошинським районним судом м. Києва 29.10.2021 року видано виконавчий лист № 759/13223/20 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди (а. с. 20). 30.10.2021 року у передбаченому законом порядку ОСОБА_1 направив до ДКС України заяву про виконання судового рішення та оригінал виконавчого листа № 759/13223/20, виданий Святошинським районним судом м. Києва 29.10.2021 року (а. с. 19). Головне управління ДКС України у м. Києві листом від 11.11.2021 року повернуло вказаний виконавчий лист ОСОБА_1 , оскільки у виконавчому листі № 759/13223/20 датою прийняття рішення, згідно якого видано документ, вказано 23.06.2021 року, що не відповідає вимогам виконавчого документа, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». (а.с. 94-95) ОСОБА_1 , отримавши належним чином оформлений виконавчий лист, направив до Головне управління ДКС України у м. Києві заяву від 01.12.2021 року про виконання судового рішення та оригінал виконавчого листа № 759/13223/20, виданий Святошинським районним судом м. Києва 29.10.2021 року. (а.с. 102) Листом від 29.12.2021 року за вих. №.-08/18301 Головне управління ДКС України у м. Києві направило заяву ОСОБА_1 з оригіналом виконавчого листа № 759/13223/20 від 29.10.2021 року до ДКС України для здійснення заходів, передбачених Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №

845. На неодноразові звернення позивача до ДКС України щодо виконання постанови Київського апеляційного суду від 21.09.2021 року у справі № 759/13223/20, ОСОБА_1 повідомлено листами, що виконання вказаного судового рішення планується здійснити протягом вересня-жовтня 2023 року за умови належного фінансування за спеціальною бюджетною програмою КПКВК 3504030 (а. с. 26). На виконання виконавчого листа № 759/13223/20, виданий Святошинським районним судом м. Києва 29.10.2021 року, ДКС України здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на банківський рахунок позивача 22.09.2023 року, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картковому рахунку ОСОБА_1 (а. с. 28). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що три місяці для виконання виконавчого листа № 759/13223/20 від 29.10.2021 року, пред`явленого повторно до виконання ДКС України 01.12.2021 року, сплинули 01.03.2022 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є 02.03.2022 року, а кінцевою датою нарахування - 21.09.2023 року (день, що передує повному виконанню рішення суду), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню з 01.03.2022 року по 21.09.2023 року трьох процентів річних у розмірі 9 369,87 грн. та інфляційних втрат у розмірі 53 426,13 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ДКС України здійснило виплати коштів на підставі виконавчого листа, який він пред`явив 29 жовтня 2021 року лише 22 вересня 2023 року, тому на підставі статті 625 ЦК України просила суд стягнути з Державного бюджету України в особі ДКС України на його користь інфляційні втрати та три проценти річних у загальному розмірі 78 095,63 грн. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України). Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). Судом встановлено, що ОСОБА_1 повторно пред`явив виконавчий лист № 759/13223/20 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди для його виконання до ДКС України 01.12.2021 року. Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду) та особливості їх виконання. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Частиною першою статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження№14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки: «91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис, прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до ДКС України. Тому припис частини другої статті625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення». Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовні до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду. Також суд першої інстанції правильно визначився з періодом за який підлягають стягненню грошові кошти. Доводи апеляційної скарги відносно того, що виконання судових рішень про відшкодування за рахунок Держави шкоди, завданої незаконними діями державних органів, здійснюється не підставі Закону про гарантії, але згідно із нормами Порядку № 845, який прийнятий відповідно до пункту 9 розділу VI БК України та те, що згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів виконуються на підставі виконавчих документів у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами статті 3 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», частиною першою якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (пункт 3 Порядку №845). Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Судом встановлено та сторонами не заперечується, що рішення суду у справі № 759/13223/20 про стягнення грошових коштів на користь позивача вчасно не виконано. Колегія суддів зауважує, що відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов`язаних з виконанням рішень судів. Враховуючи обов`язковість судових рішень, що гарантується ст. 129-1 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України Пальчика Віктора Олеговича. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України Пальчика Віктора Олеговича залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: