Постанова Київський апеляційний суд № 381/4803/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №381/4803/23 Головуючий у І інстанції - Соловей Г.В. апеляційне провадження №22-ц/824/15552/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Фастівської міської ради про позбавлення батьківських прав, - установив: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Фастівської міської ради про позбавлення батьківських прав, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони проживали в громадянському шлюбі без його реєстрації. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась спільна дитина - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 зареєстрованого Виконавчим комітетом Скригалівської сільської ради Фастівського району Київської області, про що складено актовий запис №3 від 12 травня 2012 року. Відносини у сторін припинились восени 2014 року. За час перебування у відносинах та спільного проживання, відповідач не переймався вихованням доньки та її фінансовим забезпеченням. Після розірвання відносин неповнолітня донька проживає разом з матір`ю. Спорів стосовно місця проживання дитини не було, відповідач не заперечував, що дитина буде проживати з позивачкою. За останні дев`ять років, які передували зверненню до суду з даним позовом, відповідач не цікавився справами доньки, її розвитком та станом здоров`я, не сплачував жодних коштів на утримання дитини. Зазначає, що донька професійно займається художньою гімнастикою, входить до юніорської збірної Канади та є золотою медалісткою. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до ОСОБА_2 для надання дозволу на виїзд доньки за кордон, адже змагання доньки ОСОБА_4 часто проходять в різних країнах, і лише після довгих вмовлянь позивачки, відповідач один раз надав такий дозвіл. Зазначає, що сам по собі факт відсутності матеріальної допомоги з боку батька не є окремою підставою позбавлення батьківських прав, але, разом з тим, у сукупності з іншими обставинами дає змогу застосувати до нього такий виключний спосіб захисту прав дитини. Також, зазначила, що все фінансове забезпечення, піклування про здоров`я, оздоровлення, турбота про безпеку та виховання доньки забезпечує позивачка. Позивач на фінансове забезпечення дитини витрачає близько 30000 грн на місяць, що включає в себе: витрати на проїзд, дитячий одяг, оплата гуртків, продукти харчування, дитячі розваги та предмети побуту, засоби гігієни, сплата щомісячних комунальних платежів. Просила суд, позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 6000 грн щомісячно починаючи з дати подання цієї заяви та до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2024 року, у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції залишено поза увагою доводи позивачки, що батько ОСОБА_2 не піклується про свою дочку, участі у її вихованні не приймає, батьківські обов`язки не виконує. Відповідач взагалі не цікавився за останні дев`ять років справами доньки, її розвитком та станом здоров`я, не сплачував жодних коштів на утримання дитини. Судом першої інстанції не було враховано, що батько жодного разу не проявляв ініціативи побачитись з дитиною, навіть коли позивачка приїхала з донькою з Канади в Україну в липні 2019 року та повідомила відповідача про приїзд. В цей період ОСОБА_2 погодився тільки надати доручення для дочки ОСОБА_4 для виїзду за кордон, при цьому не виявив навіть бажання поспілкуватись з дочкою та побачити її. Відповідач перешкоджає дитині у розвитку своїх здібностей, злісно не виконує батьківські обов`язки по вихованню неповнолітньої дитини і його дії завдають шкоди інтересам дитини, це тягне за собою негативні наслідки щодо перешкоджанні розвитку та інтересів доньки. Зокрема, ОСОБА_2 не надає нотаріальної згоди на виїзд дитини за кордон для участі в олімпійських змаганнях по гімнастиці. Вважає, що в найкращих інтересах дитини є позбавлення відповідача батьківських прав. Дитина останні дев`ять років росла без батька, його підтримки та турботи. Звертає увагу на те, що відповідачем не було подано ні відзиву на позовну заяву, ні жодних інших доказів, які б підтверджували участь та бажання такої участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 . Просила суд, скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2024 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу, у встановлений судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження строк від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивач по справі та ОСОБА_2 відповідач по справі, є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 видане виконавчим комітетом Скригалівської сільської ради Фастівського району Київської області. Згідно копії заяви ОСОБА_2 від 29 липня 2019 року, яка засвідчена ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №4664, надав згоду своїй донці на багаторазові тимчасові виїзди за кордон з метою навчання та/або туристичного відпочинку, оздоровлення у період з 29 липня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 у супроводі її матері - ОСОБА_1 , яка візьме на себе відповідальність за життя і здоров`я їхньої доньки та забезпечить її повернення в Україну по закінченню терміну перебування за кордоном. Згідно копії паспорту громадянина України Серії НОМЕР_2 виданим Фастівським РВ Управлінням ДМС України в Київській області 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Листа №7747/02-33 від 03 листопада 2023 року Великручанського старостинського округу Пирятинської міської ради Полтавської області, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Як зазначила позивач у позовній заяві, після виїзду за межі України в 2019 році вона разом з донькою до України не поверталася (за виключенням на тимчасові побачення з родиною) і продовжує проживати за кордоном. Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначила, що батько дитини, відповідач по справі злісно не виконує батьківські обов`язки по вихованню неповнолітньої дитини і його дії завдають шкоди інтересам дитини, в найкращих інтересах дитини є позбавлення відповідача батьківських прав. Позивач посилалася на те, що батько з 2014 року жодного разу не бачився з донькою, не надавав фінансову допомогу, не цікавився здоров`ям та здібностями доньки, не брав участі у її вихованні. Крім цього, як зазначила сама позивач у судовому засіданні суду першої інстанції, з 2016 року вона з донькою виїхала за межі України і до теперішнього часу проживає за кордоном. Зазначила, що приїздила з донькою в Україну в 2017 році, але відповідачу про це не повідомляла. На даний час потрібна згода відповідача на перебування доньки за кордоном. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів які б підтверджували доведеність винної поведінки відповідача, а також інших конкретних обставин справи, що підтверджували нехтування позивача своїми батьківськими. Той факт, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками та не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела. З такими висновками погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне. Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення проти позбавлення особи батьківських прав також може свідчити про її інтерес до дитини (параграфи 57, 58). У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06). У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18 (провадження № 61-4014св20). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява №2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. Як зазначив Верховний Суд, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, при цьому, як вбачається з наданих пояснень представника відповідача, останній заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно доньки. Мати дитини перешкоджає у спілкуванні його з донькою шляхом не повідомленням засобів зв`язку (номера телефону). В Україну не повертається, і це свідчить про існування об`єктивних перешкод для реалізації відповідачем його батьківських обов`язків. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують. Разом з тим, суд першої інстанції не надав оцінки доводам позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 та не відобразив їх у судовому рішенні, у зв`язку з чим рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаних вимог, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частиною першою ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. За приписами ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону. Пленум Верховного Суду України в п. 17 своєї Постанови від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив судам, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість потребує спеціального захисту та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. По змісту ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Вивчивши матеріали справи, взявши до уваги стан здоров`я та матеріальне становище дитини, враховуючи те, що відповідач є фізично здоровою та працездатною особою, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі, шляхом стягнення із відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 6000 грн. щомісячно. При цьому, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, шо він не має можливості сплачувати аліменти в такому розмірі. Колегія суддів також виходить з того, що відповідно до положень ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Обов`язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов`язок батьків. Сам факт народження дитини покладає на батьків обов`язки, зокрема, щодо її утримання. Відмови про недостатність коштів у платника аліментів не заслуговують на увагу. У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами. Різноманітні аргументи щодо браку коштів у платника аліментів мають сприйматися критично. Принцип врахування лише трудових доходів платника аліментів, не відповідає сучасним реаліям соціально-економічного розвитку суспільства. На даний час у платника аліментів основне джерело доходу не обов`язково пов`язане з працею і при стягненні аліментів слід виходити не лише з врахування його трудових доходів. Можливість другого з батьків утримувати дитину повинна тлумачитися розширено і не обмежуватися лише наявністю в нього офіційного доходу. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням того, що апеляційна скарга задоволена судом в повному обсязі, а позивач в силу закону звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення аліментів, то з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1610,40 грн, який підлягав би сплаті за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.7,367,374,376,381,382,389 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень щомісяця, починаючи з 20 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. В решті рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 16 жовтня 2024 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді С.О. Журба Т.О. Писана