Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/25251/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25251/23 пров. № А/857/14405/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., секретаря судового засідання Шаповалової Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кисильова О.Й.), ухвалене у відкритому судовому засіданні м. Львів о 15 год. 15 хв. 02 травня 2024 року, повне судове рішення складено 10 травня 2024 року, у справі №380/25251/23 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : 26.10.2023 Головне управління ДПС у Львівській області (далі -Управління) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 у якому просило стягнути з відповідача до бюджету податковий борг у розмірі 11 166,85 грн. 26.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.09.2022 № 1948598-2411-1304 на суму 9 073,68 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.09.2022 № 1948599-2411-1304 на суму 327,37 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.09.2022 № 1948600-2411-1304 на суму 524,12 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.09.2022 № 1948601-2411-1304 на суму 1 241,68 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року позов Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету податковий борг у сумі 11 166 грн 85 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги Управління та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , оскільки такі відомості відображені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і саме на позивача законом покладено обов`язок привести у відповідність інформацію, яка міститься в такому реєстрі щодо майна, яке перебуває в його власності. Крім того, як зазначив суд першої інстанції, база оподаткування об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом як на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так і на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Також, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не виконав обов`язку, передбаченого ст. 45 та п. 70.7. ст.70 ПК України щодо повідомлення податкового органу про зміну місцезнаходження, та станом на дату надіслання ППР від 06.09.2022 № 1948598-2411-1304, № 1948599-2411-1304, № 1948600-2411-1304, № 1948600-2411-1304, останньою відомою контролюючому органу адресою платника була: АДРЕСА_3 . За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про належне вручення ОСОБА_1 зазначених вище ППР та податкової вимоги. Відтак, визначені у ППР від 06.09.2022 №1948598-2411-1304, №1948599-2411-1304, №1948600-2411-1304, № 1948600-2411-1304 грошові зобов`язання на загальну суму 11 166,85 грн є узгодженими та такими, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі № 380/25251/23 скасувати та постановити нове, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а у задоволенні первісного позову Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 року у справі №380/25251/23 було допущено неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; Скаржник не погоджується з висновками суду про те, що визначені у спірних податкових повідомлень-рішень від 06.09.2022 № 1948598-2411- 1304, № 1948599-2411-1304, № 1948600-2411-1304, № 1948600-2411-1304 грошові зобов`язання на загальну суму 11 166,85 грн є узгодженими, оскільки такі, як і податкова вимога, надсилались на адресу, за якою він не проживає та не зареєстрований. Окрім того, сума податкових зобов`язань у ППР розрахована неправильно, оскільки квартири об`єднані у будинок. Управління подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення. В судовому засіданні представник скаржника подану апеляційну скарги підтримав, представник Управління щодо такої заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Суд першої інстанції встановив, що згідно даних ІКС «Податковий блок» та інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно на момент прийняття оспорюваних ППР ОСОБА_1 є власником наступного нерухомого майна: 1) житловий будинок площею 274,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер майна - 28920658; 2) квартира, площею 75,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер майна - 6597079; 3) квартира, площею 19,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер майна 6782607; 4) квартира, площею 31,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер майна 6100800. Володіючи такою інформацією щодо платника податку - власника наведених вище об`єктів нерухомості ОСОБА_1 , контролюючий орган 06.09.2022 прийняв такі податкові повідомлення рішення (далі-ППР): № 1948598-2411-1304 на суму 9 073,68 грн; № 1948599-2411-1304 на суму 327,37 грн; № 1948600-2411-1304 на суму 524,12 грн; №1948600-2411-1304 на суму 524,12 грн, якими визначив ОСОБА_1 суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно за 2021 рік. Податкові повідомлення-рішення від 06.09.2022 № 1948598-2411-1304, № 1948599-2411-1304, № 1948600-2411-1304, № 1948600-2411-1304, якими ОСОБА_1 визначені суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік у сумі 11 166,85 грн 02.10.2022, були направлені на адресу: АДРЕСА_3 та повернуті до контролюючого органу із відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». 18.04.2018 Управління надіслало ОСОБА_1 податкову вимогу форми «Ф» від 16.03.2018 № 32709-17 про сплату боргу на суму 2773,50 грн на адресу: АДРЕСА_3 , яка повернута до контролюючого органу із відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання», що в подальшому стало підставою для звернення з позовом до суду. Не погодившись із вищевказаними ППР, ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про їх скасування мотивуючи тим, що на день прийняття ППР він є власником тільки житлового будинку площею 274,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з п.п.14.1.129.1 п.14.1 статті 14 ПК України, об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки; Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; У силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до п.п. 266.3.2 ст. 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно із п.п.266.4.1 п. 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. В свою чергу, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі Закон № 1952-IV), який викладено в новій редакції згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» № 1878-VI від 11.02.2010 (далі Закон № 1878-VI). Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1878-VI встановлено, що державна реєстрація в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, надання інформації із зазначених реєстрів здійснюються до 1 січня 2013 року. В свою чергу, з 1 січня 2013 року відповідно до Закону № 1952-IV в редакції Закону № 1878-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином державна реєстрація права власності проводилась у двох електронних системах це Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (новий Реєстр) та його архівна складова частина Реєстр прав власності на нерухоме майно (старий Реєстр), який наповнювався до 2013 року. Згідно долучених позивачем за первісним позовом відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в такому наявна інформація виключно про належність ОСОБА_1 на праві приватної власності житлового будинку загальною площею 274,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 (а.с.98-100зв.). Натомість, інформація про належність ОСОБА_1 квартир АДРЕСА_1 та № 2а міститься у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який, як зазначено вище, наповнювався до 2013 року і у такому також наявні відомості про те, що на підставі свідоцтва про право власності № ЛЖ3063 від 19.11.2009 ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_4 загальною площею 274,4 кв.м. (а.с.100зв-102). Іншими словами, дані про належність ОСОБА_1 трьох квартир АДРЕСА_1 та № 2а залишились у Реєстрі до 01.01.2013, куди в подальшому були внесені відомості про їх об`єднання, а до Реєстру з 01.01.2013 були перенесені виключно відомості про належність ОСОБА_1 на праві власності житлового будинку. Дані обставини підтверджуються висновком ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №5/27237 від 20.08.2007 про можливість об`єднання трьох квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_8 ; наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 19.11.2009 та листом директора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №812 від 26.02.2024, в якому зазначено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи до загальної площі житлового будинку АДРЕСА_4 (площею 274 м кв.) входять площі квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_2 . Тому, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що Управлінням неправильно визначено базу оподаткування житлової нерухомості та у зв`язку з цим неправильно розраховано суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на що суд першої інстанції уваги не звернув та помилково ототожнив відомості, які містяться у «старому» та «новому» Реєстрах. Отже, Управлінням не дотримано вимоги п.п. 266.3.2 ст. 266 Податкового кодексу України, щодо яких база оподаткування об`єктів житлової нерухомості, яка перебуває у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто на підставі даних «нового» Реєстру. Дані обставини, також, залишені судом першої інстанції поза увагою. Отже, податкові повідомлення-рішення щодо квартири, площею 75,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер майна - 6597079; квартири, площею 19,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер майна 6782607; квартири, площею 31,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер майна 6100800 прийняті протиправно та підлягають скасуванню повністю, оскільки об`єкти нерухомого майна на момент прийняття ППР, відсутні у цивільному обороті. В свою чергу, щодо визначення зобов`язань по житловому будинку площею 274,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер майна 28920658, то суд апеляційної інстанції зазначає, що такий є об`єктом справляння податку, проте, податковим органом сума податку розрахована неправильно з врахуванням вищевикладених обставин. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. В свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Суд не вправі підміняти собою компетентний орган та приймати рішення щодо зміни підстав застосування штрафної (фінансової) санкції та визначення її розміру. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління...». Згідно із пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно з пп. «е» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку. Крім того, підпунктами 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк є податковим боргом. Суд апеляційної інстанції зауважує, що вимогами первісного позову є стягнення податкового боргу, отже, предметом доказування у цій частині є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо. Отже, з урахуванням викладених законодавчих приписів, дослідженню і оцінці підлягають питання чи набула сума податкового зобов`язання, визначена контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні, статусу узгодженого грошового зобов`язання та статусу податкового боргу. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 809/12/17. Щодо поінформованості платника про податкове зобов`язання, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу встановлено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено передбачені цим пунктом факти. Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Пунктом 42.1. стаття 42 Податкового кодексу України визначено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Наказом Міністерства доходів і зборів № 610 від 30.06.2017 затверджено Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 610), який визначає механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами. Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 610 податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції. Розділ IV Порядку № 610 регулює надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків. Так, відповідно до п. 7 Розділу IV Порядку № 610 податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу. Із матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 06.09.2022 № 1948598-2411-1304, № 1948599-2411-1304, № 1948600-2411-1304, № 1948600-2411-1304, якими ОСОБА_1 визначені суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік у сумі 11 166,85 грн та податкова вимога форми «Ф» від 16.03.2018 № 32709-17, були направлені на адресу: АДРЕСА_3 . Водночас, як свідчать матеріали справи, згідно витягу із реєстру територіальної громади Львівської територіальної громади від 22.12.2023 року № 2023/01051382 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 21.09.2007 та є одноособовим власником вказаного будинку. Відомості про надсилання (отримання) ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень від 06.09.2022 № 1948598-2411-1304, № 1948599-2411-1304, № 1948600-2411-1304, № 1948600-2411-1304 та податкової вимоги форми «Ф» від 16.03.2018 № 32709-17 на адресу, як це передбачено п. 7 Розділу IV Порядку № 610, а саме АДРЕСА_4 матеріали справи не містять. За таких підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки Управлінням не надано підтвердження вручення фізичній особі ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень від 06.09.2022 № 1948598-2411-1304, № 1948599-2411-1304, № 1948600-2411-1304, № 1948600-2411-1304 та податкової вимоги форми «Ф» від 16.03.2018 № 32709-17, то відповідно платник податків ОСОБА_1 , не є повідомленим про наявність податкового зобов`язання в установленому порядку та відповідно сума податкового зобов`язання не вважається узгодженою. Верховний Суд в постанові від 08 серпня 2018 року по справі № 812/41/17 зазначив, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов`язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. В постанові від 10 червня 2021 року по справі № 826/14316/18 (провадження № К/9901/4565/20) Верховний Суд вказав, що податкова вимога (яка надсилається в порядку, визначеному для надсилання податкового повідомлення-рішення) повинна бути надіслана контролюючим органом на адресу за місцем проживання платника податків або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи; в протилежному випадку, у разі допущення контролюючим органом помилки при відправленні такої вимоги, зокрема, в частині невірного зазначеної адреси платника податків, така вимога вважається неврученою платнику податків, а платник податків не повідомлений належним чином про наявність податкового зобов`язання. Зазначені правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в силу вимог ст.242 КАС України, повинні бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. При вирішенні даної справи суд першої інстанції, не врахував висновки Верховного Суду висловлені в постанові від 12 липня 2022 року по справі № 160/7345/20, в якій Верховний Суд зазначив, що у спорах за позовом податкового органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягає, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, протягом строків, визначених законодавством, правильність нарахування пені за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. При вирішенні спорів щодо стягнення боргу, зокрема якщо предметом спору є факт надсилання податкової вимоги, апеляційний суд враховує, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень. Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем як суб`єктом владних повноважень неправильно визначено базу оподаткування та не доведено факту належного надсилання податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, якими визначені податкові зобов`язання та обов`язок їх сплатити, що свідчить про недоведеність позовних вимог за первісним позовом та має наслідком відмови у такому позові. Щодо зустрічного позову, то такий належить визнати обґрунтованим і задовольнити повністю. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, виходячи з аналізу наведених правових норм, суд апеляційної інстанції вважає неправильним висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову та наявності підстав для задоволення первісного позову. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Судом першої інстанції допущено неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що в сукупності є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити . Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 скасувати та ухвалити судове рішення яким в позові Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити. Зустрічний позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 1948598-2411-1304 від 06.09.2022 року на суму 9 073,68 грн. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 1948599-2411-1304 від 06.09.2022 року на суму 327,37 грн. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1948600-2411-1304 від 06.09.2022 року на суму 524,12 грн. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1948601-2411-1304 від 06.09.2022 року на суму 1 241,68 грн. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок відповідно до квитанції №1249-8670-6562-6573 від 25.12.2023 та 1610 (одна тисяча шістсот десять) гривень 40 копійок відповідно до платіжної інструкції №0.0.36883555525.1 від 07.06.2024. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 03.10.2024 відповідно до ч.3 статті 321 КАС України