Постанова Вінницький апеляційний суд № 153/826/23

Справа № 153/826/23 Провадження № 22-ц/801/1874/2024 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Швець Р. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2024 рокуСправа № 153/826/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С., за участю секретаря Луцишина О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Мойсеєнко Ганни Леонідівни, про включення об`єктів нерухомості до складу спадкового майна та визнання права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору про поділ спадщини недійсним, визнання права власності у порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Бардиним Михайлом Богдановичем, на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 24 червня 2024 року у м. Ямполі суддею цього суду ОСОБА_8 , дата складання його повного тексту 01 липня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Мойсеєнко Г.Л., про включення об`єктів нерухомості до складу спадкового майна та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_9 . ОСОБА_10 була дружиною ОСОБА_9 із 22 лютого 2003 року. Після смерті батька позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Частина спадщини була успадкована позивачем на підставі договору про поділ спадщини від 16 серпня 2022 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Інша частина спадкового майна, що перебувала у статусі спільної власності подружжя, до загального обсягу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_9 , не була включена та формально залишилась у власності ОСОБА_2 . Спадковим майном, що не було включене до загального обсягу спадщини, є: приміщення для здійснення підприємницької діяльності площею 76 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , яке ОСОБА_2 отримала у власність 25 травня 2007 року; господарська будівля (гараж-майстерня) площею 204,7 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , яку ОСОБА_2 отримала у власність 06 квітня 2008 року; нежиле приміщення загальною площею 207,5 кв. м (магазин «Автосвіт»),що розташоване за адресою АДРЕСА_3 , яке ОСОБА_2 отримала у власність 23 вересня 2010 року; 47/50 частки у праві власності на домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_2 отримала у власність 05 липня 2012 року. Здійснюючи оформлення права власності на спадкове майно, нотаріус не включила до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9 , перелічені вище об`єкти, що перебували у спільній власності подружжя і були зареєстровані на одного із подружжя ОСОБА_2 . Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд: включити згадане вище майно до складу спадкового майна, що успадковується ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_9 ; визнати за ним 1/4 частки у праві власності на приміщення для здійснення підприємницької діяльності площею 76 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за ним 1/4 частки у праві власності на господарську будівлю (гараж-майстерню) площею 204,7 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_2 ; визнати за ним 1/4 частки у праві власності на нежиле приміщення загальною площею 207,5 кв. м (магазин «Автосвіт»), що розташоване за адресою АДРЕСА_3 ; визнати за ним 47/100 частки у праві власності на домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, у червні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору про поділ спадщини недійсним, визнання права власності у порядку спадкування за законом. Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , подаючи зазначений вище позов до суду, порушив домовленості між ним та ОСОБА_2 , оскільки безпідставно бажає отримати у власність майно, яке ніколи не належало спадкодавцеві на праві спільної сумісної власності, адже його ОСОБА_2 придбала за рахунок особистих коштів (доходів від її підприємницької діяльності). 24 червня 2024 року рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Бардин М.Б. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, фактично просить рішення суду скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити. Зокрема скаржник посилається на те, що нотаріус завершив свою роботу, посвідчивши лише договір про поділ спадкового майна, яке було зареєстроване на ім`я спадкодавця ОСОБА_9 , однак навіть не розглядав питання про включення до складу спадкового майна того майна, яке було зареєстровано на ОСОБА_2 , із котрою спадкодавець перебував у шлюбі. Розглядаючи справу понад один рік, суд першої інстанції порушив принцип розумності строків розгляду справи. Суд першої інстанції, досліджуючи об`єкти нерухомого майна, що зареєстровані на ОСОБА_2 в період після 22 лютого 2003 року, не встановив чи то майно є її приватною власністю чи є спільною сумісною власністю подружжя, однак нотаріус не наділений правом встановлювати статус власності, коли між спадкоємцями є спір. ОСОБА_2 у поданому відзиві на апеляційну скаргу вказує, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_11 погодилась на такий поділ спадщини, який було визначено договором через те, що ОСОБА_1 не заявляв свої права на майно, яке є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , та не заявляв своїх вимог щодо включення такого майна до спадкової маси. У іншому б випадку вона ніколи б не погодилась на укладення згаданого вище договору. Тривалий розгляд справи був пов`язаний із зміною складу суду, великою кількістю учасників справи та необхідністю дотримання судом прав усіх учасників справи, великим обсягом поданих доказів та складністю справи. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін з таких підстав. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає цим вимогам. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , його батьком записано ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 10 тому 1). 22 лютого 2003 року ОСОБА_9 та ОСОБА_2 одружились, що слідує із свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 (а. с. 65 тому 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, що видно із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а. с. 52 тому 1). 29 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_9 , а 26 березня 2021 року до нотаріуса надійшла заява від ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_9 (а. с. 56, 66 тому 1). 29 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_2 була відкрита спадкова справа №249/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 (а. с. 55 тому 1). 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, яке складається із гаража під номером НОМЕР_4 , який знаходиться по АДРЕСА_4 . Щодо вказаного майна нотаріусом 16 серпня 2022 року видано свідоцтво про право на спадщину, яке зареєстровано в реєстрі за №559 (а. с. 74, 98 тому 1). 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про поділ спадкового майна, належного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України в рамках спадкової справи №249/2020, відкритої після смерті ОСОБА_9 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У договорі вказано, що спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли, подавши нотаріусу відповідні заяви; згідно ст. 1278 ЦК України частки спадкоємців у спадщині є рівними та складають по 1/2 кожному. За умовами цього договору до ОСОБА_2 переходить 3/50 частки у праві власності на домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0256 га, що розташована по АДРЕСА_1 ; (причіп автомобільний) транспортний засіб марки ПГМФ, модель 8302, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; 1/2 частки у праві власності на кафе «Вареники», розташованого по АДРЕСА_3 ; 1/2 частка у праві власності на земельну ділянку площею 0,1701 га по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 0525610100:01:003:0154. За умовами цього ж договору у спадщину до ОСОБА_1 переходить 1/2 частка у праві власності на кафе «Вареники», розташованого по АДРЕСА_3 ; 1/2 частка у праві власності на земельну ділянку площею 0,1701 га по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 0525610100:01:003:0154; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_5 ; земельна ділянка площею 0,0906 га по АДРЕСА_5 , кадастровий номер 0520655900:02:007:0455; транспортний засіб марки (моделі) DAIMLER-BENZ D 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 ; гараж № НОМЕР_4 по АДРЕСА_4 (а. с. 14-16 тому 1). 06 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, яке складається із автомобіля марки DAIMLER-BENZ D 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 . Щодо вказаного майна нотаріусом 06 березня 2023 року видано свідоцтво про право на спадщину, яке зареєстровано в реєстрі за №278 (а. с. 101, 103 тому 1). 22 березня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, яке складається із 3/50 частки житлового будинку садибного типу з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що по АДРЕСА_1 . Щодо вказаного майна нотаріусом 22 березня 2023 року видано свідоцтво про право на спадщину, яке зареєстровано в реєстрі за №349 (а. с. 114,117 тому 1). Відповідно до ст. 1216 та ст. 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частинами 1 та 2 ст. 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1260-1265 цього Кодексу. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень ст. ст. 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до п. 3.9 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі заведення спадкової справи та встановлення складу спадкового майна нотаріус надає спадкоємцю письмову довідку щодо переліку документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину, із зазначенням розміру плати за вчинення відповідних нотаріальних дій, яка визначена державним нотаріусом або щодо якої було досягнуто домовленості між приватним нотаріусом та спадкоємцем до заведення спадкової справи. Така довідка має бути підписана нотаріусом та скріплена його печаткою. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270, ст. 1276 ЦК України, не раніше зазначених у цих статтях строків. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена (п. 4.9 та п. 4.10 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Відповідно до п. 4.12 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти (п. 4.14 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 128/3465/21 вказав, що позивач передчасно звернувся до суду із позовом, оскільки належними та допустимими доказами не довів, що у нього існують перешкоди для оформлення права на спадщину за законом у нотаріальному порядку. Відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину у цій справі не приймалося. У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 не надав суду доказів наявності належним чином оформленої відмови нотаріуса у видачі йому свідоцтва про право на спадщину щодо спадкового майна на яке він на даний час бажає визнати право власності та яке є предметом його позову, а існування перешкод для оформлення спадщини ОСОБА_1 на вказане майно в нотаріальному порядку у зв`язку з відсутністю згоди ОСОБА_2 на це не свідчить про наявність підстав для захисту прав ОСОБА_1 на спадкове майно, яке належним чином у визначеному законодавством порядку реалізоване не було, адже саме нотаріус визначає коло спадкоємців та обсяг спадкового майна при оформленні спадщини та лише в разі наявності відповідного спору щодо зазначених обставин справа може бути предметом судового розгляду, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що нотаріус завершив свою роботу, посвідчивши лише договір про поділ спадкового майна, яке було зареєстроване на ім`я спадкодавця ОСОБА_9 , однак навіть не розглядав питання про включення до складу спадкового майна того майна, яке було зареєстровано на ОСОБА_2 , із котрою спадкодавець перебував у шлюбі, не беруться до уваги судом з огляду на таке. ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642?643 ЦК України. Частина ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розкриваючи зміст засади свободи договору, у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору (постанова Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц). Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну (постанова Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 910/6753/20). З урахуванням наведеного, укладаючи договір про поділ спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , керувались таким принципом цивільного права, як свобода договору, та включили до цього договору те майно, яке бажали поділити між собою, однак сторони договору не були позбавлені можливості включити до цього договору те майно щодо якого пред`явлено позов ОСОБА_1 , або вказати у ньому застереження щодо того майна, яке належатиме ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Разом з тим, ОСОБА_1 , вважаючи, що вказаним діями нотаріус якимось чином порушив його права, не позбавлений права оскаржити дії нотаріуса відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат». Доводи апеляційної скарги про те, що, розглядаючи справу понад один рік, суд першої інстанції порушив принцип розумності строків розгляду справи, відхиляються апеляційним судом, оскільки у даному випадку порушення строків розгляду справи не призвело до неправильного вирішення справи, оскаржуване рішення відповідає вимогам законності й обґрунтованості, відтак не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції, досліджуючи об`єкти нерухомого майна, що зареєстровані на ОСОБА_2 в період після 22 лютого 2003 року, не встановив чи то майно є її приватною власністю чи є спільною сумісною власністю подружжя, однак нотаріус не наділений правом встановлювати статус власності, коли між спадкоємцями є спір, не беруться до уваги судом, адже ОСОБА_1 передчасно звернувся до суду із позовом, оскільки належними та допустимими доказами не довів, що у нього існують перешкоди для оформлення права на спадщину за законом у нотаріальному порядку щодо спадкового майна на яке на він на даний час бажає визнати право власності та яке є предметом його позову. Інші доводи апеляційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди скаржника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. Рішення суду першої інстанції в іншій частині не оскаржувалось, тому в силу вимог ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не перевірялось. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Бардиним Михайлом Богдановичем, залишити без задоволення, а рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року без змін. Понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. Б. Сало О. С. Панасюк