Ухвала Апеляційна палата ВАКС № 991/7632/24

справа № 991/7632/24 провадження № 11-сс/991/649/24 слідчий суддя: ОСОБА_1 доповідач: ОСОБА_2 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2024 року місто Київ Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , при секретарі судового засідання ОСОБА_5 , за участі представника власників майна адвоката ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 19.08.2024 р., - в с т а н о в и л а: 1.Процедурні питання. 05.09.2024 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 разом з клопотаннями про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.08.2024 р. (т. 3 а.с. 1-8, 36-41). Ухвалою судді-доповідача від 09.09.2024 р. клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження призначені до розгляду в судовому засіданні (т. 3 а.с. 57). Дослідженими в судовому засіданні матеріалами провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна в суді першої інстанції відбувся 19.08.2024 року в закритому судовому засіданні без виклику власників майна та їх представників, тоді як адвокат ОСОБА_10 отримала копію оскаржуваної ухвали слідчого судді 28.08.2024 року, що підтверджується розпискою. Відтак, перебіг строку на апеляційне оскарження у даному випадку обчислюється відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України протягом п`яти днів з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення. Відповідно, цей строк почав свій відлік з 29.08.2024 року та сплинув 02.09.2024 року (з урахуванням того, що останній день строку на апеляційне оскарження припадає на вихідний день 01.09.2024 року неділя). В цей же день нею подано апеляційні скарги, що підтверджується відповідними відмітками «Укрпошти» на поштових конвертах (т. 3 а.с. 34, 55). Відтак, апеляційні скарги подано в межах строку на апеляційне оскарження, що свідчить про відсутність підстав для поновлення цього строку, оскільки він не пропущений. З урахуванням встановлених обставин, адвокат ОСОБА_6 не підтримала відповідне клопотання адвоката ОСОБА_10 , натомість, просила розглянути апеляційні скарги по суті.

2. Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційних скарг. Оскаржуваною ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБУ ОСОБА_11 , погоджене з прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 , та накладено арешт (із забороною відчуження та розпорядження) на рухоме та нерухоме майно згідно з переліком, наведеним в ухвалі, яке на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_13 , а також на грошові кошти на банківських рахунках (т. 2 а.с. 198-202). В апеляційній скарзі в інтересах дружини підозрюваного - ОСОБА_8 ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали в частині накладення арешту на частини майна, яке належить останній на праві спільної сумісної власності, а також повернути їй автомобіль PORSCHE MACAN. В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що у межах даного провадження на підставі ухвали слідчого судді в автомобілі PORSCHE MACAN, який на праві власності належить ОСОБА_8 , проведено обшук, у ході якого речей та документів, які мають доказове значення для досудового розслідування, не виявлено, а відтак, автомобіль вилучено незаконно. Крім того, накладений на майно ОСОБА_8 арешт є необґрунтованим, оскільки його метою було виключно забезпечення можливої майбутньої конфіскації майна ОСОБА_13 , а не інших осіб. Крім того, слідчий суддя дійшов помилкового висновку про накладення арешту на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , хоча мав обмежитись лише частини майна, належного саме підозрюваному. Накладаючи арешт на частину майна ОСОБА_8 лише з тих підстав, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя та слідчий суддя нібито позбавлений можливості визначати частки, ним не враховано наслідки цього для ОСОБА_8 , яка не має статусу підозрюваної. Посилаючись на судову практику, зокрема ухвалу АП ВАКС у іншій справі, наполягає, що кримінальне переслідування чоловіка ОСОБА_13 не є підставою для накладення арешту на частину належного його дружині майна. В апеляційній скарзі в інтересах сина підозрюваного - ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на квартиру у АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_9 . В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність накладеного арешту, оскільки метою його є виключно забезпечення потенційної конфіскації майна ОСОБА_13 , втім такий захід не може бути реалізований за рахунок майна, яке не належить підозрюваному. Висновок слідчого судді про те, що підозрюваний подарував своєму сину ОСОБА_9 квартиру у період здійснення досудового розслідування саме з метою приховування майна та уникнення таким чином застосування заходів забезпечення кримінального провадження, є безпідставним, оскільки перший обшук у ОСОБА_13 проведено 17.02.2023 року, а договір дарування квартири посвідчено через 10 місяців 29.12.2023 року. Крім того, на момент укладання договору дарування ОСОБА_13 не було повідомлено про підозру. Стверджує, що фіктивність правочину має бути доведена. Наразі ОСОБА_9 є законним власником квартири, він не має статусу підозрюваного у даному провадженні та слідчим не доведено, що належне йому майно придбане за кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

3. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження. У судовому засіданні представник власників майна адвокат ОСОБА_6 підтримала апеляційні скарги адвоката ОСОБА_10 та просила їх задовольнити з підстав, викладених у скаргах. наголосила, що арешт накладено на все майно, хоча його половина належить на праві спільної сумісної власності дружині підозрюваного, яка не має жодного відношення до провадження. Відтак, накладення арешту на її частку є безпідставним. Крім того, слідчим суддею незаконно накладено арешт на квартиру, яка не перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_13 , оскільки останній на законних підставах подарував її своєму сину ОСОБА_9 . Прокурор ОСОБА_7 заперечив проти апеляційних скарг, посилаючись на відсутність доводів, які б слугували підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Наголосив, що підозрюваному ОСОБА_13 з лютого 2023 року відомо про існування даного кримінального провадження, а тому договір дарування квартири по АДРЕСА_2 у період здійснення досудового розслідування укладено ним з метою приховування майна та уникнення таким чином застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Власники майна ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх представник адвокат ОСОБА_10 , належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційних скарг, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертались. Згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України, неявка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не перешкоджає судовому розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності вказаних учасників провадження.

4. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення. Міжвідомчою слідчою групою, до якої входять слідчі в ГСУ СБУ та детективи НАБУ, здійснюється розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000094 від 28.01.2023 р., у межах якого 13.08.2024 року ОСОБА_13 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК України. Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_13 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК України, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що, виходячи із санкцій ч. 2 ст. 209, ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити останньому у випадку його подальшого засудження покарання у виді конфіскації майна. Посилаючись на положення ст. ст. 60, 70 СК України, слідчий суддя також дійшов висновку, що оскільки згідно матеріалів клопотання ОСОБА_13 одружений з ОСОБА_8 , то зареєстрований за останньою автомобіль PORSCHE MACAN належать підозрюваному на праві спільної сумісної власності, відтак, на нього також накладено арешт. Крім того, слідчий суддя зазначив, що 29.12.2023 року ОСОБА_13 подарував своєму сину ОСОБА_9 згідно договору дарування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , тобто у період, коли вже здійснювалось досудове розслідування у провадженні. За висновком слідчого судді, вказаний правочин міг бути вчинений підозрюваним з метою приховування майна та уникнення таким чином застосування заходів забезпечення кримінального провадження, тому наклав арешт на зазначену квартиру. Постановляючи рішення про накладення арешту на вказане у клопотанні майно, слідчий суддя дійшов висновку, що арешт слід накласти саме шляхом заборони на відчуження та розпорядження цим майном з метою запобігання можливості підозрюваного ОСОБА_13 приховати та/або відчужити його, щоб уникнути можливої конфіскації, і такі ризики не є вочевидь необґрунтованими. Водночас, слідчим суддею відмовлено у задоволені клопотання в частині заборони користуватися вищевказаним майном.

5. Мотиви суду. Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника власників майна, а також пояснення прокурора, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке. В апеляційних скаргах не ставиться під сумнів висновок оскаржуваної ухвали щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_13 підозри та наявності правових підстав для накладення арешту на майно останнього, а також щодо інших обставин, які підлягають встановленню при вирішенні питання про арешт майна, посилаючись лише на необґрунтованість арешту саме майна, належного ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , тому колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали виключно в межах доводів апеляційних скарг. Колегія суддів, надаючи оцінку цим доводам, виходить з того, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна та обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб. 13.08.2024 року ОСОБА_13 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК України. Отже, у відповідності до вимог ст. 42 КПК України він має статус підозрюваного і щодо його майна може вирішуватися питання про застосування заходів забезпечення, зокрема арешту. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_8 , в частині відсутності підстав для накладення арешту на частини майна, яке належить останній, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними під час шлюбу, закріплюють ч. ч. 1, 3, 4 ст. 368 ЦК України. Зокрема, цими нормами визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмові формі. У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частиною 1 ст. 73 СК України визначено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Матеріалами провадження підтверджено, що підозрюваний ОСОБА_13 з 10.10.1997 року і дотепер перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 . Відтак, слідчим суддею правильно встановлено, що арештоване майно було набуто у власність подружжя під час їх перебування у шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю. Вказане цілком відповідає змісту ст. 60 СК України. При цьому, перебування майна у спільній сумісній власності подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна визначати, яка саме його частина належить кожному з них, в тому числі підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства. Крім того, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання. Отже, для накладення в порядку кримінального судочинства арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, не потрібно встановлювати належну саме підозрюваному частку у цьому майні. Не є обов`язковою і наявність у титульного власника такого майна процесуального статусу підозрюваного. Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що на момент постановлення слідчим суддею оскаржуваної ухвали поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України, не здійснювався, та частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись. Відтак, арешт має застосовуватися до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі № 676/2199/19. За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.09.2022 р. у справі № 991/2780/22 колегією суддів не приймаються, оскільки вона суперечить вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду, а також постановлена іншим складом суду та не має жодного преюдиційного значення. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 не є стороною кримінального провадження, а тому арештоване майно, яке належить їй на праві власності, не підлягає арешту, також не є слушними, оскільки майно є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено правовстановлюючий документ. З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність скасування арешту автомобіля PORSCHE MACAN, який зареєстровано за ОСОБА_8 , та наголошує, що у відповідності до ч. 2 ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Враховуючи, що вищевказане майно набуто ОСОБА_8 під час її перебування у шлюбі з підозрюваним, в силу вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що презюмується. Натомість, визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. При вирішенні спору щодо поділу майна суд, серед іншого, має встановити обставини придбання спірного майна. Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є час набуття, джерело набуття, мета придбання, тощо. Втім, під час апеляційного розгляду суду не було надано жодних доказів на підтвердження придбання вищевказаного автомобіля за кошти, які належали ОСОБА_8 особисто. Отже, слідчим суддею правильно встановлено, що вказане майно було оформлено на ім`я ОСОБА_8 у період перебування у шлюбі, тому є спільною сумісною власністю подружжя, з чим погоджується і колегія суддів. Відтак, апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. Виходячи з того, що завданням арешту майна є запобігання можливості його знищення, перетворення, відчуження, а також зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього провадження, враховуючи можливість конфіскації майна ОСОБА_13 за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна підозрюваного з метою запобігання ризику його відчуження. Відтак, вжитий слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна застосований не до особистого майна ОСОБА_8 , а щодо майна підозрюваного, яке в тому числі перебуває у спільній сумісній власності із дружиною. Посилання в апеляційній скарзі на непропорційність застосованого арешту та порушення права ОСОБА_8 на володіння майном колегія суддів також відхиляє, оскільки слідчим суддею застосовано найменш обтяжливий спосіб арешту шляхом обмеження права розпорядження арештованим майном, що унеможливлює його відчуження, проте не перешкоджає ОСОБА_8 користуватися ним. Відтак, колегія суддів не вбачає застосований арешт надмірно обтяжливим. Інші доводи апеляційної скарги в інтересах ОСОБА_8 не можуть істотно вплинути на зміст постановленого рішення, тому не потребують окремої оцінки колегії суддів. Що стосується апеляційної скарги, поданої в інтересах власника майна ОСОБА_9 в частині скасування арешту, накладеного на квартиру у АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить останньому, колегія суддів вважає її доводи переконливими, оскільки органом досудового розслідування не доведено, що договір дарування від 29.12.2023 р. містить ознаки прихованого мотиву уникнути застосування арешту належного підозрюваному ОСОБА_13 майна та подальшої можливої його конфіскації. При цьому колегія суддів виходить з того, що укладення цього договору, на підставі якого ОСОБА_13 подарував своєму сину ОСОБА_9 квартиру у АДРЕСА_1 , відбулося задовго до повідомлення ОСОБА_13 про підозру (13.08.2024 року) та до звернення органу досудового розслідування з клопотанням про арешт майна (14.08.2024 року). Доказів того, що вказаний договір дарування у встановленому законом порядку було визнано недійсним, колегії суддів також не надано, а відтак, на нього поширюється презумпція правомірності правочину, визначена ст. 204 ЦК України. За наведених обставин, апеляційна скарга в частині вимог про скасування арешту на вищевказану квартиру є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

6. Висновки суду. Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу. З викладених у розділі 5 цієї ухвали мотивів колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала в частині висновків про наявність правових підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_9 (зокрема, квартиру у м. Києві) підлягає скасуванню, відповідно, апеляційна скарга адвоката ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_9 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, з постановленням нового рішення в цій частині. Водночас, апеляційна скарга в інтересах ОСОБА_8 не містить належних доводів, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали в частині накладення арешту на частини майна, яке належить ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення її без змін в цій частині. Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_10 в інтересах власника майна ОСОБА_8 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_10 в інтересах власника майна ОСОБА_9 задовольнити. Скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.08.2024 р. в частині накладення арешту на майно, яке зареєстроване за ОСОБА_9 , а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБУ ОСОБА_11 , погодженого з прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 , про накладення арешту на вищевказане майно. В решті ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.08.2024 р. залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4