Постанова 4855 № 620/5510/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5510/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Житняк Л.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 жовтня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 24 червня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби та зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби за контрактом на підставі пп. ''г'' п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи та потребує постійного стороннього догляду. Інших осіб, окрім позивача, які б могли здійснювати догляд не має. Позивач неодноразово звертався з відповідним рапортом, до якого були додані підтверджуючі документи, втім, відповідач протиправно відмовив у задоволенні рапорту. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби за контрактом на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що 30.01.2024, 20.02.2024 позивач звертався до Начальника 1 застави 2 ВПС Прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_4 із рапортом, в якому просив звільнити його зі служби у зв`язку з тим, що його бабуся є інвалідом ІІ групи та потребує стороннього догляду (а.с.36, 37). До рапорту було додано нотаріально завірені копії: паспорта ОСОБА_2 , паспорта ОСОБА_3 , свідоцтво про шлюб, довідка про склад сім`ї, пенсійні посвідчення, копії довідок МСЕК ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_4 , свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можеть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 19.01.2024 відносно ОСОБА_2 , довідки від 22.11.2023 №122, від 19.01.2024 №3, від 13.10.2023 №108, свідоцтво про народження про народження ОСОБА_1 , довідка від 29.01.2021 №94, акт обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_2 , висновок КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №5" ЛКК №1060 від 30.11.2023 щодо ОСОБА_3 . Як слідує з листа відповідача (а.с.38-39) позивач також звертався з рапортом від 13.03.2024, у задоволенні якого було відмовлено та повідомлено, що необхідність постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка потребує постійного стороннього догляду, має підтверджуватися відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Також повідомлено, що серед наявних документів, які були надані позивачем, підстави для звільнення відсутні. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. У свою чергу, ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII в редакції чинній на момент подання рапорту) визначені підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, відповідно пп. "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, звільняються з військової служби на підставах, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Таким порядком є Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення). Відповідно до п.26 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Відмовляючи позивачу у звільненні зі служби, відповідач, як слідує з листа від 26.03.2024 №08.1/2860-24-Вих, зазначає, що положення про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи", визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. Згідно з пп.1 п.11 Положення про медико-соціальну експертизу яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи", міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків. Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям" визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей-інвалідів з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності. У відповідності до пп.1 п.7 Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям", комісії визначають наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію "дитина-інвалід" або "дитина-інвалід підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини-інваліда у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини-інваліда у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини-інваліда до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування. Тобто, відповідач вважає, що для необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою яка потребує постійного стороннього догляду, останній має бути підтверджений відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Втім, зазначений висновок суд вважає помилковим, виходячи з наступного. Відповідно до Закону України "Про соціальні послуги", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267, Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 затверджено форму первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" та інструкцію щодо її заповнення Згідно з п.п.4, 9, 11 Інструкції №407 висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі. Міністерством охорони здоров`я України не затверджено форми первинної облікової документації, а саме форми висновку ЛКК, який видається для підтвердження потреби постійної сторонньої допомоги в осіб з інвалідністю ІІ групи. А отже, за умови невиконання МОЗ України обов`язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді для повнолітніх осіб з інвалідністю ІІ групи, висновок лікарсько-консультативної комісії та відповідні постанови ЛКК підлягають врахуванню разом з іншими доказами. До подібного висновку щодо врахування висновку ЛКК під час дослідження питання про звільнення військовослужбовця зі служби дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі № №П/811/1375/16. Таким чином, висновок за формою №080-4/о підтверджує потребу особи в наданні їй соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку №859. При цьому сам по собі висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою №080-4/о не свідчить про потребу особи в постійному догляді, для цілей застосування підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232, та підлягає врахуванню з результатами комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності з 13.08.2018 (а.с.34). При цьому, відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 19.01.2024 (а.с.12) ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Відповідно до Постанови ЛКК від 29.01.2021 №94 ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, як нездатна до самообслуговування, терміном: постійно (а.с.17). Щодо наявності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, колегія суддів зазначає, що до рапорту було додано підтверджуючі документи про те, що інших осіб, які можуть здійснювати сторонній догляд не має. Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 також є особою з інвалідністю 2 групи (безстроково) (а.с.35) Останній не може здійснювати догляд за своєю дружиною, що підтверджується листом Управління праці та соціального захисту населення (а.с.14), а також висновком ЛКК від 14.03.2024 №220 (а.с.18). Також відповідно до нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 , наданої на виконання ухвали суду від 24.04.2024, у неї відсутні інші діти або близькі родичі, що можуть здійснювати відповідний догляд. Єдиний син ОСОБА_2 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.31). Колегія суддів зазначає, що реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах. Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. В той же час, оскільки відповідачу надано права вільно обирати одне з двох рішень, яке на його думку є законодавчо обґрунтованим та правильним, а саме щодо наявності чи відсутності підстав, передбачених пп. ''г'' п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" для звільнення позивача зі служби, у випадку визнання відмови протиправною, свобода розсуду відповідача звужується до єдиного юридично допустимого рішення, в даному випадку рішення про звільнення позивача зі служби. З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, оскільки наданими документами у сукупності, які також надавались відповідача, підтверджується той факт, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує здійснення постійного догляду та у неї відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )- залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: В.О. Аліменко В.П. Мельничук