Ухвала КЦС ВС № 367/2835/22

Ухвала 17 червня 2024 року м. Київ справа № 367/2835/22 провадження № 61-7838ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ситник Тарас Анатолійович, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: 28 травня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ситник Т. А., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, повний текст якої складено 29 квітня 2024 року. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга містить клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, яке суд не вирішує, оскільки касаційна скарга заявником подана з додержанням строків, установлених статтею 390 ЦПК України. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішень із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень. Такий висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19. Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ситник Т. А., не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Підставою касаційного оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року заявник визначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи при цьому постанови Верховного Суду, в яких викладено висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, що не враховані в оскаржуваних судових рішеннях. Крім того, підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду заявник також вказує порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права посилаючись на пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Водночас заявник не зазначає, які саме докази не дослідили суди першої та апеляційної інстанцій та які клопотання необґрунтовано відхилили. Підставою касаційного оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року заявник також визначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Проте заявником у касаційній скарзі не зазначено правовий висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду та застосований судом апеляційної інстанцій в оскаржуваній постанові, від якого існує необхідність відступити. Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ. Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права. Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі не вказано, щодо якої норми права відсутній висновок, а також не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми права. Касаційна скарга заявника в частині визначення підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України не відповідає зазначеним вимогам закону. За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати докази надсилання цієї скарги іншим учасникам справи. Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ситник Тарас Анатолійович, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без руху. Надати заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених недоліків. У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали, касаційний суд як підстави касаційного оскарження пункти 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження не врахує. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Карпенко