Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/21164/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21164/23 пров. № А/857/16133/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Глушка І.В. розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Гуликом А.Г. у м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/21164/23 адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 55474,17 грн. 26 жовтня 2023 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 20244 грн 26 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Приймаючи це рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20244 грн 26 коп., застосувавши принцип співмірності, виходячи з істотності частки виплаченої суми в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позову, скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що на день звільнення позивача з військової служби був відсутній спір щодо виплат при звільненні, тож підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що 12 червня 2019 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 29-РС, ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я). 29 серпня 2019 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 172, позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року (справа № 380/2867/21), зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по березень 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року - із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених коштів. На виконання цього рішення, відповідач 23 серпня 2023 року виплати позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 52884,98 грн. Вважаючи протиправним несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у строк, зазначений у цій статті, виплатити безспірну суму. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку. У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У справі № 825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні. Апеляційний суд встановив, що позивач звільнений з військової служби 12 червня 2019 року, а 29 серпня 2019 року виключений зі списків частини та грошового забезпечення і, безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Лише у лютому 2021 року позивач звернувся до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 29.08.2019 року. Отже, спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більше як 1,5 роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 25.11.2022 року у справі № 380/693/20. Вказаний вище висновок апеляційного суду є підставою для відмови в задоволенні позову. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції не проаналізував вказану вище постанову Верховного Суду, внаслідок чого зробив невірний висновок про право позивача отримати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, неправильно встановив обставини справи, а тому прийняв незаконне рішення. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити та прийняти постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позову відмовити. Оскільки, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, то апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року в справі № 380/21164/23 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська І. В. Глушко