Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 951/558/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 951/558/24 пров. № А/857/21368/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Матковської З.М., Кузьмича С.М. , за участі секретаря судового засідання Прачук І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2024 року (суддя Лавренюк О.М., смт.Козова) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у липні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕГА №1491810 від 14.07.2024 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення відповідно до частини першої статті 247 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконним, а в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, відтак постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕГА №1491810 від 14.07.2024 підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2024 року позов задоволено. Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що доводи позивача спростовуються відео доказами, наданими відповідачем. Вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови. Стосовно стягнення 1500 грн витрат на правничу допомогу зазначає, що такі є неспівмірними зі складністю справи та ціною позову. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою серії ЕГА №1491810 від 14.07.2024 по справі про адміністративне правопорушення, винесеною поліцейським сектору поліцейської діяльності №1 (смт Козова) Відділу поліції №1 (м. Бережани) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області сержантом поліції Макар А.Д., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 14.07.2024 здійснив завідомо неправдивий виклик поліції та повідомив про те, що знайомий ОСОБА_2 погрожував заявнику у телефонному режимі, проте такого факту не було, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 183 КУпАП (а.с.5 зворот, 7 зворот). Позивач не погоджуючись з діями поліцейського стосовно притягнення його до адміністративної відповідальності, звернувся до суду з позовними вимогами про скасування постанови серії ЕГА №1491810 від 14.07.2024 про накладення адміністративного стягнення, а також про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач викликав поліцію, свідомо знаючи, що у такому виклику немає необхідності. Відповідачем же, у свою чергу, не було обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність у діях позивача за обставин, що склалися, прямого умислу на завідомо неправдивий виклик поліції. За змістом частини другої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 7 КУпАП імперативно встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП). Як визначено частиною першою статті 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені статтею 183 цього Кодексу. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до частини четвертої статті 258 КУпАПу випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно із статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє прийти до висновку, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за завідомо неправдивий виклик поліції є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами. За змістом пунктів 1-3, 5 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події. Відтак кожен має право звернутися до поліції для захисту, а поліція зобов`язана відреагувати на звернення і вжити заходи для охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки та порядку. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП відбулося через здійснення ним завідомо неправдивого виклику поліції та повідомлення про факт, який свого підтвердження не знайшов. Статтею 183 КУпАП передбачено, що завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами відносин, що складаються у процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій. Диспозиція статті 183 КУпАП передбачає об`єктивну сторону правопорушення, яка полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Дії правопорушника спрямовані на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як пожежна охорона, поліція, швидка медична допомога, аварійні бригади. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає жодної необхідності. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби. Склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли відповідно до положень статті 10 КУпАП, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Тобто в даному випадку для висновку про наявність в діях особи ознак правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, необхідним є встановлення факту наявності в таких діях умислу позивача щодо свідомого неправдивого (безпідставного) виклику поліції. Як вірно вказує суд першої інстанції, оскаржувана постанова не містить покликання на докази, на підставі яких ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, у ній не зазначено доказів на підтвердження обставин вчинення адміністративного правопорушення, а також факту наявності у позивача прямого умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику працівників поліції. Поряд з цим постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об`єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 по справі № 161/5372/17. Водночас, навіть у випадку, коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина також не може сама по собі бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без з`ясування умислу на подання неправдивої інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України. Крім того, як вбачається з довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Тернопільської обласної ради №548/с від 18.07.2024, 14.07.2024 о 20 год. 15 хв. зареєстровано виклик до громадянина ОСОБА_1 , 1980 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 . Діагноз: забій правого коліна (а.с.6). 17.07.2024 позивачем подано заяву на ім`я начальника Відділу поліції №1 (м. Бережани) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про вчинення злочину ОСОБА_3 за статтею 125 КК України (а.с.7). Оскільки відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено не було, ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність слідчого. Ухвалою слідчого судді Бережанського районного суду Тернопільської області від 30.07.2024 скаргу задоволено зобов`язано уповноважену особу сектору поліцейської діяльності №1 (смт Козова) Відділу поліції №1 (м. Бережани) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 17.07.2024, про що проінформувати заявника та розпочати досудове слідство (а.с.17). Стосовно наданого відповідачем відеозапису, яким зафіксовано процес спілкування поліцейських із позивачем та подальше винесення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Як вбачається з даного відео, розмова відбувається на території Козівської центральної районної лікарні. Спілкуючись з поліцейськими, які розпочали розмову, не представившись позивачу, ОСОБА_1 перебуває у пригніченому стані, оскільки, як зрозуміло з розмови, його доставлено у лікарню для надання медичної допомоги після конфлікту зі знайомим. На запитання поліцейського щодо підстав виклику поліції, позивач покликається на неодноразові погрози з боку вищезгаданого знайомого, а також звертає увагу, що мало місце завдання йому тілесних ушкоджень. При цьому долучений до матеріалів справи відеозапис не підтверджує факту наявності у позивача прямого умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику працівників поліції. Також, оскаржувана постанова не містить відомостей про здійснення фіксування події правопорушення, відомостей про технічний засіб, на який здійснювався відеозапис, як й посилання на будь-які інші докази. Окрім того, з оспорюваної постанови та наданого відеоматеріалу слідує, що поліцейський не відібрав пояснення у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у повному обсязі не встановив фактичних обставин вчинення правопорушення, за яких особою здійснено виклик поліції, не зазначив про обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, натомість прийняв рішення про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу у максимальному розмірі, визначеному санкцією статті 183 КУпАП, що свідчить про формальне прийняття посадовою особою постанови, без урахування всіх обставин справи. Апеляційний суд резюмує, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач викликав поліцію, свідомо знаючи, що у такому виклику немає необхідності. Відповідачем же, у свою чергу, не було обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність у діях позивача за обставин, що склалися, прямого умислу на завідомо неправдивий виклик поліції. Тобто в цьому випадку відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, за яке позивача притягнуто до відповідальності спірною постановою. На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, матеріали справи не містять, а також не містять доказів наявності ознак суб`єктивної сторони правопорушення, а саме: прямого умислу особи на здійснення завідомо неправдивого виклику працівників поліції, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Стосовно витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Представник позивача у позові просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Як підтверджується матеріалами справи, 27.07.2024 укладено договір про надання правової допомоги між адвокатом Рибачок А.М. (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт), згідно з пунктом 1.1. якого Адвокат приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу по оскарженню постанови серії ЕГА №1491810. За змістом пункту 3.1 вказаного договору розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу складає 1500,00 грн (а.с.29). На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду копію квитанції до прибуткового касового ордера №2707 від 30.07.2024 на суму 1500,00 грн (а.с.30). Аналізуючи зміст заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення, а також дослідивши докази, які були подані на підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18. З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає що сума витрат позивача на правову допомогу у цій справі відповідає складності справи та часу затраченого адвокатом на надання відповідних послуг, що розмір витрат зазначений позивачем є пропорційний. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, апеляційний суд вважає, що справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 1500 грн. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2024 року у справі №951/558/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді З. М. Матковська С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 08.10.24