Постанова 4857 № 607/12282/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 607/12282/21 пров. № А/857/14859/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Качмара В.Я., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Михальської М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2021 року (суддя Гуменний П.П., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання неправомірними дій та скасування постанови серії ГАБ №220905 по справі про адміністративне правопорушення від 30 червня 2021 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, а також стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь позивача усіх понесених судових витрат. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії відповідача щодо постановлення оскаржуваної постанови є незаконними, а оскаржувана постанова безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення. Крім того, на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2021 року у справі №607/12282/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання неправомірними дій та скасування постанови серії ГАБ №220905 по справі про адміністративне правопорушення від 30 червня 2021 року за ч.2 ст.44-3 КУпАП - задоволено частково, наведену постанову - скасовано та закрито провадження у справі. Стягнуто в користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області суму судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із адміністративним позовом до суду, що становить 454 грн. та 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до того, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення в частині розподілу судових витрат. Зокрема, апелянт звертає увагу, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу не підтверджено у встановленому КАС України порядку, тому такі витрати не можуть бути стягнуті з відповідача на користь позивача. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ГАБ №220905 від 30 червня 2021 року, ОСОБА_1 30 червня 2021 року о 06:30 год. перебував в громадській будівлі, що знаходиться в м. Тернопіль, вул. Майдан Привокзальний, 1, в приміщенні залізничного вокзалу в масці, однак маска щільно не закривала ніс. Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 44-3 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. Вважаючи постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП, не надав належних та допустимих доказів, що є підставою для скасування постанови серії ГАБ №220905 від 30 червня 2021 року та закриття справи про адміністративне правопорушення. Крім того, в порядку розподілу судових витрат суд першої інстанції стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 454 грн. судового збору та 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст.258 цього Кодексу. Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч.2 ст.44-3 КУпАП перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисник масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п.п.1 п.2-2 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 16 червня 2021 року № 611, зі змінами від 17 червня 2021 року, у редакції на момент вчинення правопорушення, з 17 червня 2021 року на території України встановлюється "зелений" рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Громадське місце - частина будь-якої споруди, яка доступна або відкрита для населення, в тому числі за плату (під`їзди, підземні переходи, стадіони; парки, сквери, дитячі майданчики, стадіони, зупинки громадського транспорту, ліфти, державні установи, медичні установи та інше). Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних містах. Як видно з матеріалів справи на підтвердження факту вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП відповідачем надано лише один фотознімок із зображенням позивача, на якому зафіксовано те, що останній перебував у приміщенні залізничного вокзалу в одягненій захисній масці, що не закривала ніс. Однак із вказаного фотознімку неможливо встановити час та місце вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП. Інших доказів, які б підтверджували місце, дату та час вчинення позивачем зазначеного правопорушення, у тому числі пояснення свідків, відповідачем суду не надано. Статтею 62 Конституції України закріплено те, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25). Способи судового захисту порушених прав, свобод або законних інтересів осіб у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України. Відповідно до вимог частини 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, проаналізувавши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова серії ГАБ №220905 від 30 червня 2021 року підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю, оскільки відповідач на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП, не надав суду належних та допустимих доказів, що виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності. При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховує, що апеляційна скарга не містить доводів та обгрунтування вимог особи, яка подала скаргу, із зазначенням того у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження судом першої інстанції доказів. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до того, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення щодо розподілу судових витрат в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. У справі встановлено, що на підтвердження факту надання правничої допомоги позивачу - адвокатом Андрієвською О.В. долучено до позовної заяви: копію договору №01/07/2021 про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2021 року, укладеного між адвокатом Андрієвською О.В. та Андрієвським В.Л.; копію акта здачі-приймання наданих послуг за договором №01/07/2021 від 01 липня 2021 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000606, виданого 28 грудня 2018 року; копію посвідчення адвоката України, виданого 25 січня 2019 року; ордер серії КС №553349 про надання правової допомоги, датований 07 липня 2021 року. Також, до клопотання про стягнення судових витрат представником позивач долучено копію акта здачі-прийняття наданих послуг за договором №01/07/2021 від 01 липня 2021 року. Так, відповідно до копії акта здачі-приймання наданих послуг за договором №01/07/2021 від 01 липня 2021 року адвокатом Андрієвською О.В. надано, а клієнтом ОСОБА_1 отримано за договором про надання правової (правничої) допомоги №01/07/2021 від 01 липня 2021 року наступну правову (правничу) допомогу: надання адвокатом консультації клієнту щодо винесення працівниками Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області постанови ГАБ № 220905 від 30 червня 2021 року - 2000,00 грн.; підготовка та подання позовної заяви про визнання неправомірними дій Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області щодо винесення постанови ГАБ №220905 від 30 червня 2021 року та скасування постанови Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області ГАБ №220905 від 30 червня 2021 року - 6000,00 грн. Загалом сума гонорару адвоката за Договором №01/07/2021 від 01 липня 2021 року про надання правової (правничої) допомоги станом на 07 липня 2021 року становить 8000,00 грн. Згідно з копією акта здачі-прийняття наданих послуг за договором №01/07/2021 від 01 липня 2021 року, адвокатом Андрієвською О.В. надано, а клієнтом ОСОБА_1 отримано за період з 07 липня 2021 року по 28 липня 2021 року за договором про надання правової (правничої) допомоги №01/07/2021 від 01 липня 2021 року наступну правову (правничу) допомогу: подання заперечень (відповіді на відзив) у справі № 607/12282/21 - 2000,00 грн.; представництво інтересів клієнта 20 липня 2021 року в судовому засіданні у справі №607/12282/21 в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою сервісу EASYCON - 2000,00 грн.; представництво інтересів клієнта в запланованому на 09 серпня 2021 року судовому засіданні у справі № 607/12282/21 в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою сервісу EASYCON - 2000,00 грн. Загалом сума гонорару адвоката за Договором № 01/07/2021 від 01 липня 2021 року за період з 07 липня 2021 року по 28 липня 2021 року становить 6000,00 грн. Загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу склав 14000 грн. Дослідивши докази, які були подані на підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18. З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, апеляційний суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 14000 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. При цьому, суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України. Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 14000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в суді першої інстанції, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, апеляційний суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 2000 грн., решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач. Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному розгляді справи, то колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. В матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт, виконаних адвокатом, які свідчать про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, виходячи з критерію пропорційності, з огляду на нескладність справи та обсяг наданих послуг, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу при апеляційному розгляді справи, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача повинен становити 1000 грн., решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2021 року у справі №607/12282/21 без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (ЄДРПОУ 40108720) 1000 (одна тисяча) грн. витрат на професійну правничу допомогу, які понесені при апеляційному розгляді справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді В. Я. Качмар М. А. Пліш