Постанова 4815 № 570/325/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 жовтня 2024 року м. Рівне Справа № 570/325/24 Провадження № 22-ц/4815/1069/24 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання: Хлуд І.П., за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Волошин Ілля Васильович, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 08 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову вказував на те, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у соціальній мережі ("Фейсбук") опублікувала допис, який містить недостовірну інформацію, зокрема про те, що: "Протягом останніх двох років директор предвзято до мене відносився, погрожував звільнити з роботи і все для цього зробив. Аргументував все тим, що я пишу анонімно листи в департамент освіти, хоча жодного разу такого не було». "Дійшло до того, що в мене і моєї колеги вимагав відкрити сумки для перевірки. Коли я відмовилася відкрити сумку він накинувся на мене з кулаками та вирвав телефон. За роки роботи директора в цьому закладі звільнилося більше 25 людей і в кожного подібна історія. Колектив заляканий, перебуває під тиском, бояться обізватися, бо хочуть лишитися на роботі. Змушує постійно писати заяви за власний рахунок. Добровільно-примусово здавали кошти 1000-2000 грн. (залежно від зарплати) на генератор, який держава виділила безкоштовно. В нелегкий час, коли наші чоловіки, сини... воюють, цей НЕДОКЕРІВНИК воює з жінками. P.S. Питання до департаменту освіти. Чи може така нерівноважена людина працювати з особливими дітьми?". Просив зобов`язати ОСОБА_3 у п`ятиденний строк після набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у такий саме спосіб, яким вона була поширена, а саме шляхом опублікування спростування недостовірної інформації у власному профілі соціальної інтернет-мережі Фейсбук (Facebook), про те, що поширена інформація: від 31.10.2023 у власному профілі ОСОБА_3 у соціальній інтернет-мережі Фейсбук (Facebook) посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що (зазначена вище інформація) є недостовірною, та видалення недостовірної інформацію з допису, розміщеного за таким посиланням. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн. моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сукупному розмірі 22 422,40 грн., з яких: 2 422 грн. 40 коп. - судовий збір; 20 000,00. - правнича допомога. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 08 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Волошин Ілля Васильович, подав апеляційну скаргу у якій доводить його незаконність через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує на відсутність у рішенні суду аналізу доводів викладених позивачем у позові. Вважає, що критика публічної особи не є безмежною, а викладені відповідачкою твердження створюють підстави для сприйняття позивача як особи, що вчиняє мобінг, порушує трудове законодавство і злочинні дії щодо збору коштів на генератор. Стверджує, що всю інформацію у спірному дописі можна перевірити на предмет відповідності дійсності, тому вона не є оціночним судженням. Зауважує, що поширений допис у викладеному відповідачкою контексті став підставою для службового розслідування діяльності позивача, в ході якого не знайдено підтверджень обставин вказаним у спірному дописі та відео поширеного відповідачкою в соціальній мережі. Посилався на колективне звернення працівників про спростування фактів, що стосуються трудового колективу викладених у тексті допису. Крім того вказував на відсутність скарг з боку трудового колективу щодо наявності погроз звільнення, тиску на колектив, примусу написання заяви на звільнення. Зазначає, що відповідачка не зверталася до компетентних органів щодо мобінгу, а підставою допису став зміст характеристики від 31.10.2023 року, яку їй надав позивач та зміст якої її не влаштовував, що підтвердила відповідачка в судовому засіданні. Також звернув увагу, що відповідачка в січні 2024 року добровільно приховала спірний допис у архів розповідей Фейсбук, що свідчить про часткову сатисфакцію та визнання позовних вимог. Вважає, що висловлювання відповідачки про позивача, як "недокерівника" який "воює з жінками" та "неврівноваженої людини" є принизливими та образливими, що також порушує немайнові права ОСОБА_4 . До того ж суд не звернув увагу, що користувачі інтернет ресурсу Фейсбук залишали велику кількість коментарів негативного змісту та з погрозами життю і здоров`ю, а також недостовірна інформація поширена в інші засоби масової інформації. Просив скасувати оскаржене рішення та задовольнити позовні вимоги. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що 31.10.2023 у соціальній мережі («Фейсбук») у власному профілі відповідачем опублікований допис за посиланням: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0uy3ShirTtWxHgK7SMBZ4zqW7XEbcXUpYbH8E61wBuYDbYNAKQAKTRMqKgfA2qLS2l&id=100020880382217, наступного змісту: «Не думала, що буду писати такі пости, але вимушена це зробити. Знайомтесь! На фото член політичної партії Всеукраїнське об`єднання "Свобода", а також директор НРЦ в с. Ясининичі Рівненської області ОСОБА_1 . Отож я пропрацювала в цьому закладі вісімнадцять років медичною сестрою цілодобового чергування, жодних нарікань щодо моєї роботи ніколи не виникало. В колективі все гаразд, з батьками діток відносини хороші. Протягом останніх двох років директор предвзято до мене відносився, погрожував звільнити з роботи і все для цього зробив. Аргументував все тим,що я пишу анонімно листи в департамент освіти, хоча жодного разу такого не було. Налаштовував проти мене працівників, забороняв зі мною спілкуватися. На період дистанційного навчання примушував виконувати важку роботу, яка не мала відношення до моїх обов`язків: згрібати сіно, виполювати бруківку та бур`ян на клумбах під відкритим сонцем при температурі. Моїх колег відпускав з роботи значно раніше, а мене навмисно тримав до 18:00 год. Забрав ключі від кабінету щоб я не мала змоги переодягнутись, попити води, пообідати. Дійшло до того, що в мене і моєї колеги вимагав відкрити сумки для перевірки. Коли я відмовилася відкрити сумку він накинувся на мене з кулаками та вирвав телефон. За роки роботи директора в цьому закладі звільнилося більше 25 людей і в кожного подібна історія. Колектив заляканий, перебуває під тиском,бояться обізватися,бо хочуть лишитися на роботі. Змушує постійно писати заяви за власний рахунок. Добровільно-примусово здавали кошти 1000-2000 грн. (залежно від зарплати) на генератор, який держава виділила безкоштовно. В нелегкий час, коли наші чоловіки, сини...воюють, цей НЕДОКЕРІВНИК воює з жінками. Р.S. Питання до департаменту освіти. Чи може така неврівноважена людина працювати з особливими дітьми?». Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до ст.277 Цивільного кодексу України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутись до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. У частині третій статті 277 ЦК України (до 19.04.2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено. Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації (висновок Верховного Суду у постанові від 11.10.2023 року по справі №757/43705/19) У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст. 10 ЦПК України). Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Відповідно до положень ч.1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За ч.1 ст. 76,77,79, ч.1 ст.80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до ч.1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вбачається ОСОБА_1 виокремив частини, які на його думку є недостовірними твердженнями, а саме:

1. "Протягом останніх двох років директор предвзято до мене відносився, погрожував звільнити з роботи і все для цього зробив. Аргументував все тим, що я пишу анонімно листи в департамент освіти, хоча жодного разу такого не було."

2. "Дійшло до того, що в мене і моєї колеги вимагав відкрити сумки для перевірки. Коли я відмовилася відкрити сумку він накинувся на мене з кулаками та вирвав телефон."

3. "За роки роботи директора в цьому закладі звільнилося більше 25 людей і в кожного подібна історія. Колектив заляканий, перебуває під тиском, бояться обізватися, бо хочуть лишитися на роботі."

4. "Змушує постійно писати заяви за власний рахунок. Добровільно-примусово здавали кошти 1000-2000 грн. (залежно від зарплати) на генератор, який держава виділила безкоштовно."

5. "В нелегкий час, коли наші чоловіки, сини...воюють, цей НЕДОКЕРІВНИК воює з жінками. Р.S. Питання до департаменту освіти. Чи може така неурівноважена людина працювати з особливими дітьми?" Щодо інформації №1, то матеріалами справи підтверджується факт притягнення відповідачки до дисциплінарної відповідальності наказом директора Навчально-реабілітаційного центру в с Ясининичі Рівненської обласної ради від 18.04.2023 року №59-к за фактом відсутності на роботі 04 квітня 2023 року. Також керівництвом закладу складались акти про відсутність на роботі 13.04.2023 року, 10.07.2023 року, 12.07.2023 року та відмову надати письмові пояснення. Дисциплінарні стягнення не застосовувались (а.с. 21-27). За одноразового притягнення до дисциплінарної відповідальності за прогул у формі догани та наявність актів про інші випадки прогулів, однак без застосування відповідних санкцій, колегія суддів вважає, що відповідач на власний розсуд сприймала такі дії як упередженість та погрози у звільненні, тобто надала власну оцінку обставинам, що висловлена в цій частині допису, відтак таке судження не підлягає спростуванню. Щодо інформації №2, то як зазначено в позові, ОСОБА_1 запідозрив ОСОБА_3 та іншу працівницю у причетності до зникнення з робочого кабінету оригіналів документів, відповідно попросив цих працівників дозволити здійснити огляд сумок. Одна з працівниць погодилась, а ОСОБА_3 відмовилась та, за твердженням позивача, спричинила конфліктну ситуацію, порушила особистий простір позивача внаслідок чого йому довелось відмахнути телефон відповідачки від свого обличчя, що призвело до падіння сумки ОСОБА_3 , яка знаходилась у тій руці, що і телефон. Отже висловлена в дописі інформація є частково достовірною, а викладене є власною оцінкою (судженням) відповідачкою подій, що відбувалися 28 липня 2023 року. Також з достатньою вірогідністю не можливо перевірити істинність інформації №3, оскільки відсутня можливість та й необхідність в правовому полі оцінювати подібність обставин при звільненні інших працівників. Захист індивідуальних трудових прав, якщо воно було порушене, є їх особистим правом та не може бути предметом перевірки в цьому процесі та встановлення суб`єктивної оцінки кожного з членів трудового колективу та відношення до дій керівництва в той чи інший проміжок часу. Не можна погодитись з доводами апелянта щодо інформації №4, оскільки саме формулювання "добровільно-примусово" дозволяє стверджувати, що така інформація може сприйматися різними особами і як спонукання так і пропозиція або ж прохання, відтак висловлена думка відповідачки є її суб`єктивним сприйняттям. Щодо частини допису №5, то колегія суддів вважає, що таке висловлювання фактично зводиться до гострої оцінки діяльності керівництва, яке ґрунтується на суб`єктивній оцінці відповідачкою обставин, що передували допису. Такі висловлювання на думку позивача неприємні та образливі, однак такими їх не слід розцінювати.. Позивач є публічною особою, тобто межа критики його діяльності є значно ширшою, ніж у пересічної особи. Публічність та керівна посада покладає на особу толерантно сприймати гострі критичні думки, а особливо опозиційно налаштованих осіб, які знаходились у підпорядкуванні та активно використовувати право на відповідь (ст. 277 ЦК України). За встановлених обставин саме такий підхід покликаний забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року). Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Волошин Ілля Васильович, залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 08 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст виготовлено 10 жовтня 2024 року. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Ковальчук Н.М.