Постанова 4824 № 752/17350/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/17350/19 Головуючий у суді І інстанції Плахотнюк К.Г. Провадження № 22-ц/824/7333/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації. На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є адвокатом та здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 29 серпня 2012 року, виданого Донецькою обласною КДКА, а його робоче місце знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, адвокатське об`єднання «Ровенський, Шнейдер та партнери». Одночасно з наявним статусом адвоката відповідач здійснює підприємницьку діяльність та є керівником багатьох юридичних осіб, в тому числі ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», від якого 15 травня 2018 року на адресу ОСОБА_2 надійшов інформаційний лист про перехід права вимоги за кредитним договором № 138/06 від 11 грудня 2006 року до цього товариства (директор - адвокат ОСОБА_1), а розмір права вимоги складав 7 067,09 доларів США. 9 жовтня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» звернуло стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя та зареєструвало право власності на квартиру АДРЕСА_1 , незважаючи на наявність судових рішень про стягнення кредитної заборгованості, відкритого виконавчого провадження, перебування квартири під дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», без направлення іпотечного повідомлення, проведення оцінки майна, направлення попередження про виселення тощо. 6 грудня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» передало квартиру до статутного капіталу ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» (кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 ), а 8 грудня 2018 року ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» та ОСОБА_3 (кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та ОСОБА_1 власник і директор) уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Листом від 7 грудня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» в особі директора ОСОБА_1 повідомило приватного нотаріуса ОСОБА_24 про відсутність майнових претензій до позивача. Про дії ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» під керівництвом ОСОБА_1 позивачу стало відомо у січні 2019 року, коли її з родиною прийшли в протиправний спосіб виселяти з єдиного житла. У січні 2019 року позивач звернулася за захистом своїх прав до суду та правоохоронних органів та з метою висвітлення подій, які сталися 14 і 15 січня 2019 року з приводу примусового виселення, погроз та вимагання, у ранковому випуску новин телеканалу Інтер (ІНФОРМАЦІЯ_2, журналіст ОСОБА_23), вийшов сюжет за участю всіх потерпілих осіб від діяльності колекторських компаній, пов`язаних зі ОСОБА_1 . Відповідач також мав можливість висловити свою позицію у даному питанні щодо сюжету, при цьому в ході підготовки інтерв`ю за присутності позивача він ототожнював себе з колекторським бізнесом та називався адвокатом. Справа щодо незаконного позбавлення родини позивача єдиного житла, яке підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» набрала суспільного резонансу після виходу ранкових новин телеканалу Інтер від ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3). Напередодні виходу сюжету, а саме: 25 лютого 2019 року позивачем було отримано рекомендований лист за підписом директора - адвоката ОСОБА_1, в якому він погрожував про притягнення до відповідальності за надання телеканалу Інтер записів телефонних розмов за його участю, в яких містилася інформація про вимагання, погрози та обставини виселення її родини у зимовий період без речей та документів. У квітні 2019 року позивач звернулася зі скаргою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва на дії адвоката ОСОБА_1 щодо наявності в його діях ознак порушень Правил адвокатської етики та вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва № 155 від 1 серпня 2019 року в діях адвоката ОСОБА_1 встановлено порушення статей 12, 57, 59, 60 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 9 червня 2017 року та положення пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк один місяць за одноразове грубе порушення вказаних Правил та Закону. 29 березня 2019 року старшим слідчим відділу Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Київській області ОСОБА_12 було проведено невідкладні слідчі дії у рамках відкритих кримінальних проваджень за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 185 КК України, в яких ОСОБА_2 визнано потерпілою. Цього ж дня, адвокат і директор ОСОБА_1 на власній сторінці Facebook почав розміщати інформацію щодо незаконності проведених слідчих дій з коментарями щодо «рейдерський захват квартиры пенсионера сотрудниками Вышгородского отделения полиции», однак пенсіонерка ОСОБА_3 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», відповідачем у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та основним фігурантом кримінального провадження за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 185 КК України, в яких позивач, її неповнолітня дитина ОСОБА_4 , 2004 року народження, та ОСОБА_5 визнані потерпілими від злочинів. 1.1 мовою оригіналу від 30 березня о 22.14: « Следователь ОСОБА_12 . Взламываю любую квартиру», « Рейдарський захват жилой квартиры ПОД ЛОБИ бывшего СОБСТВЕННИКА - между прочим СОТРУДНИКА СУДЕБНОЙ СИСТЕМЫ!!!! ПОЛНЫЙ НАБОР!! ОТКУДА ОНО ЛЕЗИТ». 1.2 мовою оригіналу від 31 березня 00.56: « ОСОБА_8 , это только начало, в понедельник мы запустим все эти ролики со страничками компании, и заплатим за рекламу 10 000, 20 000, 30 000 грн, столько сколько потребуется, чтобы это увидел весь Киев », « Ну не стоят Ваши 10, 20 лет работы и карьерного роста, вопроса ОСОБА_2 . Ну верните вы ей д*ньги, ОЙ ПРОСТИТЕ, оговорился, заплатите Вы ОСОБА_2 , сотруднику Национальной школи судей Украины. Это она Вам предлагает вз*ятку, а вы ей наоборот заплатите». 1.3 мовою оригіналу від 1 квітня 2019 року о 12.15: « ОСОБА_2 - всю жизнь проработала в судебной системе: помощник судьи Верховного суда, школа судей и т.д. ОСОБА_12 и ОСОБА_8 - яркие, сочные представители правоохранительной системы. Они оборзели, они чувствуют себя хозяинами города (ВЫШГОРОДА), хозяинами жизни. Вот этот планктон, пласт самая большая проблема Украины». Позивач вказала, що продовжуючи психологічний тиск на неї, як потерпілу у кримінальних провадженнях, на замовлення ОСОБА_1 26 березня 2019 року на адресу Національної школи суддів України надійшов електронний запит від Національного агентства «Нація» щодо «вчинення ОСОБА_2 корупційних діянь, наявності кредитних проблем, іміджевих втрат Національної школи суддів України з огляду на наявність в штаті такого співробітника як ОСОБА_2 ». У подальшому, з метою дезорганізації роботи правоохоронних органів та створення власного позитивного іміджу «правозахисника» власного бізнес-партнера в образі «Вишгородской пенсіонерки ОСОБА_3 », на замовлення ОСОБА_1 журналісти того ж Національного агентства «Нація», яке не зареєстровано в Державному реєстрі друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності станом на 2 квітня 2019 відповідно до інформації, наявної на сайті Міністерства юстиції України, 3 квітня 2019 року надіслали інформаційний запит до Вишгородського районного суду Київської області щодо підстав та результатів проведення невідкладних слідчих дій (обшуку) та наявності у провадженні суду матеріалів кримінальних проваджень. Суд, цього ж дня, не перевіривши повноважень журналістів, надав їм передчасну відповідь, що додатково сприяло розповсюдженню інформації, яка не відповідає дійсності на сторінці ОСОБА_1 у мережі Facebook. ОСОБА_1 є адвокатом, тобто спеціалістом у галузі права, якому, з огляду на його практику та стаж роботи у галузі права, відомі вимоги чинного законодавства щодо підстав проведення обшуку, порядок проведення обшуку у невідкладних випадках, строків судового розгляду подання слідчого, порядку оприлюднення ухвалених судових рішень (ухвал слідчих суддів) тощо. А тому подальша участь ОСОБА_1 у передачі Школа корупції, яку він анонсував на власній сторінці у мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, трансльовану на ютуб-каналі Ісландія (за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1; оприлюднену ІНФОРМАЦІЯ_4) є черговими, систематичними діями ОСОБА_1 поширити щодо позивача інформацію, яка не відповідає дійсності, а саме: наявність у неї боргових зобов`язань, використання нею службових повноважень працівника Національної школи суддів України з метою вирішення цивільно-правового спору у протиправний спосіб шляхом обіцянки або передачі неправомірної вигоди працівникам Вишгородського відділу поліції ГУ НП України у Київській області та Вишгородському відділу державної виконавчої служби, існування рішень Вишгородського відділу державної виконавчої служби з приводу її звернень, вчинення нею протиправних дій по проникненню до житла тощо. Цитата (текстовий запис) висловлювань ОСОБА_1 - 1.4 мовою оригіналу від ІНФОРМАЦІЯ_4: «…тривают гражданско-правовые суды. Полиция в гражданско-правовой спор не имеет права, это не ее юрисдикция. То есть, что делает человек, она когда видит, что вопрос не решается, вопрос не прогибается под нее, когда человек привык к своим должностным обязанностям, пользоваться этими должностными обязанностями, он ищет пути как решить этот вопрос. Нам известно, что этот человек пытался там решить вопрос через исполнительную службу, ей отказали, многократно обращался в полицию, то есть, она хотела прогнуть эту ситуацию под себя. Она угрожала, она приходила домой к пенсионеру, ломилась в дверь, угрожала… … И, естественно, мы можем понять, что этот человек пошел каким-то образом договорился, да, с полицией о содействии в этом вопросе. То есть, не получается каким-то законным путем, она видит, пенсионер живет в этой квартире, она не может никак перебороть эту ситуацию на свою сторону, она идет и подключает к этому вопросу органы полиции Вишгорода. … …То есть, ми понимаем эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. …Мы находились в РУВД, мы каждый день видим как эта гражданка ОСОБА_2 выходит-заходит в полицию, она каждый день туда приезжает, приезжает в прокуратуру, ну там, прокуратура и полиция находятся рядом, вот она, грубо говоря, бегает между этими зданиями, то есть мы понимаем вот эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. То есть она находится там в полиции, мы ее видим там постоянно… …У нее когда-то за долги, ОСОБА_2 работник школы судей, она когда-то, у нее за долги была отобрана эта квартира…». Зазначена інформація була поширена ОСОБА_1 після оприлюднення ухвали слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 5 квітня 2019 року (справа № 363/1419/19). У подальшому, ОСОБА_1 у групі Судді України та сторінці Національної школи суддів України у мережі Facebook було організовано систематичну травлю та приниження ОСОБА_2 , як спеціаліста в галузі права та члена професійної спільноти Судді України шляхом образливих висловлювань на її адресу. 1.5 мовою оригіналу ОСОБА_1 в групі Судді України: «Анекдот..... в Школе судей работает человек с явно обнагвший от своего служебного положения, нарушающий закон, дающий взятки. Работает в структуре которая подготавливает и закладивает фундамент в миропонимании судьи. И все как страуси ОСОБА_17 прячут голову в песок....». 1.6. мовою оригіналу коментаря на сторінці Національної школи суддів України на публікацію ОСОБА_1 : «Здравствуйте! С некоторых пор Вы стали известны благодаря Вашей сотруднице ОСОБА_2, которая рейдерским путем захватила квартиру пенсионерки в Вышгороде... Популярность правда так себе.... Как Вы думаете могут ли действия ОСОБА_2 расцениваться как законые? Если это теперь не важно, почему сотрудник судебной системы не боиться последствий за то что ломает дверь в чужую квартиру? Весь Вышгород уже месяц только об этом говорит. А она по прежнему у Вас работает или уже нет? Просто вы как-то реагируете на такие действия своих сотрудников или просто об этом никто на знает? СТЫД и ПОЗОР». Зазначені публікації ОСОБА_1 та розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача, вплинули на її професійну кар`єру, що підтверджується наказом Національної школи суддів України № 87-к від 9 квітня 2019 року про переведення. З огляду на викладене позивач вважає, що відповідач з березня 2019 року по сьогодні розповсюджує недостовірну інформацію, що не відповідає дійсності, різко негативно впливає на її ділову репутацію, принижує її честь і гідність, створює їй негативний образ в інформаційному просторі та професійній спільності тощо. Інформація озвучена відповідачем є недостовірною, порушує її немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, оскільки зазначених ним протиправних дій вона не вчиняла, не використовувала посадове становище для вирішення особистих питань, не діяла від імені працівника Національної школи суддів України для укладення фінансових правочинів на власну користь, нікому не погрожувала та не вступала в домовленості з органами державної влади для вирішення особистих питань, тим паче, у протиправний спосіб. Тому що завжди вона діє в порядку та в межах, що визначенні чинним законодавством України, не порушує його, має бездоганну ділову репутацію. Поширенням вказаної недостовірної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку її особи в очах оточуючих, колег, принизив її честь, заплямувавши її ж ділову репутацію, оскільки займана нею посада є соціально важливою та вимагає високого рівня відповідальності та бездоганної ділової репутації. Поширення недостовірної інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до неї, що в свою чергу, впливає на зниження цінності її особи. Крім того, недостовірна інформація, поширена ОСОБА_1 формує негативну громадську думку щодо державної інституції із спеціальним статусом - Національної школи суддів України, яка здійснює підготовку та підвищення кваліфікації суддів та діяльності правоохоронних органів, які проводять досудове розслідування у рамках кримінальних проваджень, в яких її визнано потерпілою, чим підриває довіру до органів державної влади та порушує публічний порядок. Висловлювання ОСОБА_1 мають стверджувальну форму, тотожну до форми викладення фактів, що виключає можливість трактування даних тверджень в якості оціночних суджень. Вони не відповідають фактичним обставинам, а відтак обов'язок по їх доказуванню покладається на відповідача. ОСОБА_1 стверджує, що систематично, протягом тривалого часу здійснює зовнішнє спостереження за переміщенням позивача та місцем її перебування, збирає та поширює таку інформацію разом з недостовірною інформацією в негативному контексті про нібито її приватні домовленості з правоохоронними органами, що також було озвучено ним в ефірі випуску передачі (за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 (опубліковано: ІНФОРМАЦІЯ_4). Таким чином, відповідач порушує повагу до приватного життя позивача, що гарантована частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. Позивач також вказала, що відповідач висловлює недостовірне твердження, що у неї, як працівника Національної школи суддів України за борги відібрано квартиру, хоча, як працівник Національної школи суддів України, вона не укладала жодних кредитних договорів та не має фінансових зобов`язань перед ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», директором якого є ОСОБА_1 , що підтверджено листом за його підписом № 0712/18 від 7 грудня 2018 року. За таких обставин є підстави вважати, що відповідач підтверджує, що у неї в протиправний спосіб відібрано єдине житло, що є предметом досудового розслідування у Вишгородському ВП ГУНП у Київській області (кримінальне провадження №12019100070000314 від 28 січня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення визначеного ч. 4 ст. 190 КК України). Посилаючись на викладене вище, ОСОБА_2 просила суд: - визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_1 в ефірі передачі Школа корупції опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_4, що транслюється на ютуб-каналі Ісландія «…тривают гражданско-правовые суды. Полиция в гражданско-правовой спор не имеет права, это не ее юрисдикция. То есть, что делает человек, она когда видит, что вопрос не решается, вопрос не прогибается под нее, когда человек привык к своим должностным обязанностям, пользоваться этими должностными обязанностями, он ищет пути как решить этот вопрос. Нам известно, что этот человек пытался там решить вопрос через исполнительную службу, ей отказали, многократно обращался в полицию, то есть, она хотела прогнуть эту ситуацию под себя. Она угрожала, она приходила домой к пенсионеру, ломилась в дверь, угрожала… … И, естественно, мы можем понять, что этот человек пошел каким-то образом договорился, да, с полицией о содействии в этом вопросе. То есть, не получается каким-то законным путем, она видит, пенсионер живет в этой квартире, она не может никак перебороть эту ситуацию на свою сторону, она идет и подключает к этому вопросу органы полиции Вишгорода. … …То есть, ми понимаем эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. …Мы находились в РУВД, мы каждый день видим как эта гражданка ОСОБА_2 выходит-заходит в полицию, она каждый день туда приезжает, приезжает в прокуратуру, ну там, прокуратура и полиция находятся рядом, вот она, грубо говоря, бегает между этими зданиями, то есть мы понимаем вот эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. То есть она находится там в полиции, мы ее видим там постоянно……У нее когда-то за долги, ОСОБА_2 работник школы судей, она когда-то, у нее за долги была отобрана эта квартира…», - недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_2 ; - визнати недостовірною інформацію поширену у мережі Facebook в публікаціях ОСОБА_1 від: 30 березня о 22.14: « Следователь ОСОБА_12 . Взламываю любую квартиру», « Рейдарський захват жилой квартиры ПОД ЛОБИ бывшего СОБСТВЕННИКА - между прочим СОТРУДНИКА СУДЕБНОЙ СИСТЕМЫ!!!! ПОЛНЫЙ НАБОР!! ОТКУДА ОНО ЛЕЗИТ»; 31 березня 00.56: « ОСОБА_8 , это только начало, в понедельник мы запустим все эти ролики со страничками компании, и заплатим за рекламу 10 000, 20 000, 30 000 грн, столько сколько потребуется, чтобы это увидел весь Киев », « Ну не стоят Ваши 10, 20 лет работы и карьерного роста, вопроса ОСОБА_2 . Ну верните вы ей д*ньги, ОЙ ПРОСТИТЕ, оговорился, заплатите Вы ОСОБА_2 , сотруднику Национальной школи судей Украины. Это она Вам предлагает вз*ятку, а вы ей наоборот заплатите»; 1 квітня 2019 року о 12.15: « ОСОБА_2 - всю жизнь проработала в судебной системе: помощник судьи Верховного суда, школа судей и т.д. ОСОБА_12 и ОСОБА_8 - яркие, сочные представители правоохранительной системы. Они оборзели, они чувствуют себя хозяинами города (ВЫШГОРОДА), хозяинами жизни. Вот этот планктон, пласт самая большая проблема Украины»; - зобов`язати ОСОБА_1 у такий же спосіб, яким була поширена недостовірна інформація, спростувати її; - зобов`язати ОСОБА_1 надіслати лист на ім`я ректора Національної школи суддів України наступного змісту: «Я, ОСОБА_1 приношу вибачення за втручання у роботу Національної школи суддів України, оскільки ОСОБА_2 не має фінансових зобов`язань перед ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», що підтверджується листом ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» № 0712/18 від 7 грудня 2019 року»; - встановити строк спростування ОСОБА_1 недостовірної інформації один місяць з дня набрання рішення суду законної сили; - стягнути з відповідача на її користь судові витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 4 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_1 в ефірі передачі Школа корупції, опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_4, що транслюється на ютуб-каналі Ісландія «…тривают гражданско-правовые суды. Полиция в гражданско-правовой спор не имеет права, это не ее юрисдикция. То есть, что делает человек, она когда видит, что вопрос не решается, вопрос не прогибается под нее, когда человек привык к своим должностным обязанностям, пользоваться этими должностными обязанностями, он ищет пути как решить этот вопрос. Нам известно, что этот человек пытался там решить вопрос через исполнительную службу, ей отказали, многократно обращался в полицию, то есть, она хотела прогнуть эту ситуацию под себя. Она угрожала, она приходила домой к пенсионеру, ломилась в дверь, угрожала… … И, естественно, мы можем понять, что этот человек пошел каким-то образом договорился, да, с полицией о содействии в этом вопросе. То есть, не получается каким-то законным путем, она видит, пенсионер живет в этой квартире, она не может никак перебороть эту ситуацию на свою сторону, она идет и подключает к этому вопросу органы полиции Вишгорода. … …То есть, ми понимаем эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. …Мы находились в РУВД, мы каждый день видим как эта гражданка ОСОБА_2 выходит-заходит в полицию, она каждый день туда приезжает, приезжает в прокуратуру, ну там, прокуратура и полиция находятся рядом, вот она, грубо говоря, бегает между этими зданиями, то есть мы понимаем вот эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. То есть она находится там в полиции, мы ее видим там постоянно……У нее когда-то за долги, ОСОБА_2 работник школы судей, она когда-то, у нее за долги была отобрана эта квартира…», - недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_2 . Визнано недостовірною інформацію поширену у мережі Facebook в публікаціях ОСОБА_1 від: 30 березня о 22.14: « Следователь ОСОБА_12 . Взламываю любую квартиру», « Рейдарський захват жилой квартиры ПОД ЛОБИ бывшего СОБСТВЕННИКА - между прочим СОТРУДНИКА СУДЕБНОЙ СИСТЕМЫ!!!! ПОЛНЫЙ НАБОР!! ОТКУДА ОНО ЛЕЗИТ» ; 31 березня 00.56 « ОСОБА_8 , это только начало, в понедельник мы запустим все эти ролики со страничками компании, и заплатим за рекламу 10 000, 20 000, 30 000 грн, столько сколько потребуется, чтобы это увидел весь Киев », « Ну не стоят Ваши 10, 20 лет работы и карьерного роста, вопроса ОСОБА_2 . Ну верните вы ей д*ньги, ОЙ ПРОСТИТЕ, оговорился, заплатите Вы ОСОБА_2 , сотруднику Национальной школи судей Украины. Это она Вам предлагает вз*ятку, а вы ей наоборот заплатите»; 1 квітня 2019 року о 12.15 « ОСОБА_2 - всю жизнь проработала в судебной системе: помощник судьи Верховного суда, школа судей и т.д. ОСОБА_12 и ОСОБА_8 - яркие, сочные представители правоохранительной системы. Они оборзели, они чувствуют себя хозяинами города (ВЫШГОРОДА), хозяинами жизни. Вот этот планктон, пласт самая большая проблема Украины». Зобов`язано ОСОБА_1 у такий же спосіб, яким була поширена недостовірна інформація, спростувати її. Зобов`язано ОСОБА_1 надіслати лист на ім`я ректора Національної школи суддів України наступного змісту: «Я, ОСОБА_1 приношу вибачення за втручання у роботу Національної школи суддів України, оскільки ОСОБА_2 не має фінансових зобов`язань перед ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», що підтверджується листом ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» № 0712/18 від 7 грудня 2019 року». Встановлено строк спростування ОСОБА_1 недостовірної інформації - один місяць з дня набрання рішення суду законної сили. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн та на правничу допомогу у розмірі 6 750,00 грн, що разом складає належну до стягнення суму 7 518,40 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних відмовити у повному обсязі. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що заочне рішення суду першої інстанції ухвалене за відсутності у судовому засіданні відповідача, повідомленого належним чином, що позбавило останнього можливості реалізувати свої процесуальні права, а також порушило принципзмагальності сторін. Задовольняючи позовні вимоги та зобов`язуючи відповідача повідомити ректора Національної школи суддів України про те, що ОСОБА_2 не має фінансових зобов`язань перед ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та вибачитись за втручання у роботу цієї установи, суд врахував, що таке твердження не відповідає дійсності, а відносини між сторонами ґрунтуються виключно на тому, що позивач є боржником ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», керівником якого є ОСОБА_1 , на підставі чинних договорів кредиту та відступлення (купівлі-продажу) права вимоги. Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, адже є документальне підтвердження того, що позивач стала боржником перед новим кредитором та в матеріалах справи відсутні будь-які докази втручання відповідача у роботу Національної школи суддів України. Відповідач вказує, що значна частина позовних вимог стосується інформації, яка розміщена в соціальній мережі Facebook, начебто від імені ОСОБА_1 , проте судом не наведено в оскаржуваному рішенні жодного доказу, на підставі якого він дійшов висновку, що саме відповідач розповсюджував певну інформацію в мережі Facebook, яка є відкритою платформою та будь-яка особа, яка має доступ до мережі Інтернет може стати учасником соціальної мережі Facebook, при чому проходження ідентифікації шляхом підтвердження особи для доступу до мережі Facebook не вимагається. При цьому в заочному рішенні висвітлюється діяльність Національного агентства «Нація» та судом встановленні зв`язки між відповідачем та вказаною організацією, проте не наведено жодних доказів таких обставин, які не відповідають дійсності. Окрім того, відносини між позивачем та відповідачем як керівником ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» ґрунтуються виключно на боргових зобов`язаннях ОСОБА_2 перед цим товариством, що в будь-якому випадку передбачає наявність соціального контакту між сторонами, адже вирішення питання погашення заборгованості не можливе без особистих комунікацій. Під час проведення перемовин, чи під час вирішення спірних питань щодо майна боржника у відносинах між сторонами відбулась певна кількість діалогів та обміну думками, а відповідач діяв виключно за статутом товариства та в його інтересах. Інформація, яка оприлюднюється ОСОБА_20 є вираженням його суб`єктивної думки, яка грунтується на документах про наявність боргу позивача. З огляду на викладене, на думку відповідача, відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та представника відповідача у проведених в справі судових засіданнях, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що підставами для звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації стали наступні обставини. Відповідач у справі - ОСОБА_1 , за даними витягу з Єдиного реєстру адвокатів України є адвокатом та здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 29 серпня 2012 року, виданого Донецькою обласною КДКА, його робоче місце знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, адвокатське об`єднання «Ровенський, Шнейдер та партнери». Одночасно з наявним статусом адвоката, ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність та є керівником багатьох юридичних осіб, зокрема: ТОВ «Фінансова компанія «Верум Кепітал», ТОВ Агенство нерухомості «Авіньон», ТОВ «Юридична компанія «Ю.С.Т.И.Ц.І.Я.», ТОВ «Юридична компанія «Гроус Капітал», ТОВ «Вершняк, Шнейдер та партнери», ТОВ «Юридична компанія «Гроуф Капітал», ТОВ «Кінтаро» та інших. 15 травня 2018 року на адресу позивача ОСОБА_2 надійшов інформаційний лист від ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» про перехід права вимоги за кредитним договором № 138/06 від 11 грудня 2006 року до цього товариства (директор - адвокат ОСОБА_1), а розмір права вимоги складав 7 067,09 доларів США. 9 жовтня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» звернуло стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя та зареєструвало право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 6 грудня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» передало вказану квартиру до статутного капіталу ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» (кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 ). 8 грудня 2018 року ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» та ОСОБА_3 (кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та ОСОБА_1 власник і директор) уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Листом від 7 грудня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» в особі директора ОСОБА_1 повідомило приватного нотаріуса ОСОБА_24 про відсутність майнових претензій до позивача. Про дії ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» під керівництвом ОСОБА_1 позивачу стало відомо у січні 2019 року, коли її з родиною прийшли в протиправний спосіб виселяти з єдиного житла, з приводу чого нею мало місце звернення до суду. З метою висвітлення подій, які сталися 14 і 15 січня 2019 року з приводу примусового виселення, погроз та вимагання, у ранковому випуску новин телеканалу Інтер (ІНФОРМАЦІЯ_2, журналіст ОСОБА_23), вийшов сюжет за участю всіх потерпілих осіб від діяльності колекторських компаній, пов`язаних зі ОСОБА_1 ОСОБА_2 зазначила, що відповідач також мав можливість висловити свою позицію у даному питанні щодо сюжету, при цьому в ході підготовки інтерв`ю за присутності позивача він ототожнював себе з колекторським бізнесом та називався адвокатом. Справа щодо незаконного позбавлення родини позивача єдиного житла, яке підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» набрала суспільного резонансу після виходу ранкових новин телеканалу Інтер від ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3). Напередодні виходу сюжету, а саме: 25 лютого 2019 року позивачем було отримано рекомендований лист за підписом директора - адвоката ОСОБА_1, в якому він погрожував про притягнення до відповідальності за надання телеканалу Інтер записів телефонних розмов за його участю, в яких містилася інформація про вимагання, погрози та обставини виселення її родини у зимовий період без речей та документів. У квітні 2019 року позивач звернулася зі скаргою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва на дії адвоката ОСОБА_1 щодо наявності в його діях ознак порушень Правил адвокатської етики та вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва № 155 від 1 серпня 2019 року в діях адвоката ОСОБА_1 встановлено порушення статей 12, 57, 59, 60 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 9 червня 2017 року та положення пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк один місяць за одноразове грубе порушення вказаних Правил та Закону. 29 березня 2019 року старшим слідчим відділу Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Київській області ОСОБА_12 було проведено невідкладні слідчі дії у рамках відкритих кримінальних проваджень за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 185 КК України, в яких ОСОБА_2 визнано потерпілою. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 стверджувала, що з березня 2019 року адвокат ОСОБА_1 розповсюджує інформацію, яка не відповідає дійсності, чим принижує її честь та гідність, а також створює їй негативний імідж перед невизначеним колом осіб та професійною спільнотою. Зокрема, відповідач на власній сторінці Facebook почав розміщати інформацію щодо незаконності проведених слідчих дій старшим слідчим відділу Вишгородського ВП ГУ НП України у Київській області ОСОБА_12 у рамках відкритих кримінальних проваджень за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 185 КК України, з наступними коментарями: 1.1 мовою оригіналу від 30 березня о 22.14: « Следователь ОСОБА_12 . Взламываю любую квартиру», «Рейдарський захват жилой квартиры ПОД ЛОБИ бывшего СОБСТВЕННИКА - между прочим СОТРУДНИКА СУДЕБНОЙ СИСТЕМЫ!!!! ПОЛНЫЙ НАБОР!! ОТКУДА ОНО ЛЕЗИТ». 1.2 мовою оригіналу від 31 березня 00.56: « ОСОБА_8 , это только начало, в понедельник мы запустим все эти ролики со страничками компании, и заплатим за рекламу 10 000, 20 000, 30 000 грн, столько сколько потребуется, чтобы это увидел весь Киев », « Ну не стоят Ваши 10, 20 лет работы и карьерного роста, вопроса ОСОБА_2 . Ну верните вы ей д*ньги, ОЙ ПРОСТИТЕ, оговорился, заплатите Вы ОСОБА_2 , сотруднику Национальной школи судей Украины. Это она Вам предлагает вз*ятку, а вы ей наоборот заплатите». 1.3 мовою оригіналу від 1 квітня 2019 року о 12.15: « ОСОБА_2 - всю жизнь проработала в судебной системе: помощник судьи Верховного суда, школа судей и т.д. ОСОБА_12 и ОСОБА_8 - яркие, сочные представители правоохранительной системы. Они оборзели, они чувствуют себя хозяинами города (ВЫШГОРОДА), хозяинами жизни. Вот этот планктон, пласт самая большая проблема Украины». На замовлення ОСОБА_1 26 березня 2019 року на адресу Національної школи суддів України надійшов електронний запит від Національного агентства «Нація» щодо «вчинення ОСОБА_2 корупційних діянь, наявності кредитних проблем, іміджевих втрат Національної школи суддів України з огляду на наявність в штаті такого співробітника як ОСОБА_2 ». Крім того, подальша участь ОСОБА_1 у передачі Школа корупції, яку він анонсував на власній сторінці у мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, трансльована на ютуб-каналі Ісландія (за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1; оприлюднена ІНФОРМАЦІЯ_4), є черговими, систематичними діями відповідача поширити щодо позивача інформацію, яка не відповідає дійсності, а саме: 1.4 мовою оригіналу від ІНФОРМАЦІЯ_4: «…тривают гражданско-правовые суды. Полиция в гражданско-правовой спор не имеет права, это не ее юрисдикция. То есть, что делает человек, она когда видит, что вопрос не решается, вопрос не прогибается под нее, когда человек привык к своим должностным обязанностям, пользоваться этими должностными обязанностями, он ищет пути как решить этот вопрос. Нам известно, что этот человек пытался там решить вопрос через исполнительную службу, ей отказали, многократно обращался в полицию, то есть, она хотела прогнуть эту ситуацию под себя. Она угрожала, она приходила домой к пенсионеру, ломилась в дверь, угрожала… … И, естественно, мы можем понять, что этот человек пошел каким-то образом договорился, да, с полицией о содействии в этом вопросе. То есть, не получается каким-то законным путем, она видит, пенсионер живет в этой квартире, она не может никак перебороть эту ситуацию на свою сторону, она идет и подключает к этому вопросу органы полиции Вишгорода. … …То есть, ми понимаем эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. …Мы находились в РУВД, мы каждый день видим как эта гражданка ОСОБА_2 выходит-заходит в полицию, она каждый день туда приезжает, приезжает в прокуратуру, ну там, прокуратура и полиция находятся рядом, вот она, грубо говоря, бегает между этими зданиями, то есть мы понимаем вот эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. То есть она находится там в полиции, мы ее видим там постоянно… …У нее когда-то за долги, ОСОБА_2 работник школы судей, она когда-то, у нее за долги была отобрана эта квартира…». Розповсюдження зазначеної інформації, яка є недостовірною, та інші публікації ОСОБА_1 на сторінці Національної школи суддів України у мережі Facebook вплинули на її професійну кар`єру, що підтверджується наказом Національної школи суддів України № 87-к від 9 квітня 2019 року про переведення. Інформація поширена і озвучена відповідачем є недостовірною, порушує немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки зазначених ним протиправних дій вона не вчиняла, не використовувала посадове становище для вирішення особистих питань, не діяла від імені працівника Національної школи суддів України для укладення фінансових правочинів на власну користь, нікому не погрожувала та не вступала в домовленості з органами державної влади для вирішення особистих питань, тим паче, у протиправний спосіб. Поширенням вказаної недостовірної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих, колег, принизив її честь, заплямувавши її ж ділову репутацію, оскільки займана нею посада є соціально важливою та вимагає високого рівня відповідальності та бездоганної ділової репутації. Поширення недостовірної інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивача, що, в свою чергу, впливає на зниження цінності її особи. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_1 в ефірі передачі Школа корупції від ІНФОРМАЦІЯ_4, що транслювалась на ютуб-каналі Ісландія, та поширену у мережі Facebook в його публікаціях від 30 березня о 22.14 год, від 31 березня о 00.56 год, від 1 квітня 2019 року о 12.15 год, та зобов`язуючи відповідача у такий же спосіб, яким була поширена ця інформація, спростувати її, а також надіслати листа за місцем роботи позивача з вибаченнями, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем зазначено про порушення її немайнових прав та надано відповідні докази, а відповідачем, в свою чергу, не спростовано доводи позивача та не доведено протилежне, хоча закон покладає такий обов`язок саме на останнього. Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та/або юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Отже, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»). Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. У рішенні від 7 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами. За правилом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), «місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу». Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційної скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації». Так, значна частина позовних вимог у даній справі стосується інформації, яка за доводами позивача розміщена в соціальній мережі Facebook від імені ОСОБА_1 , а саме щодо діяльності працівників правоохоронних органів під час здійснення слідчих дій у рамках відкритих кримінальних проваджень щодо реєстрації права власності на квартиру, яка була предметом іпотеки, та примусового виселення її мешканців, в яких ОСОБА_2 визнано потерпілою. На підтвердження вказаних обставин позивач надала суду незавірені паперові копії електронних доказів - знімків вмісту екрана монітора із текстами публікацій, в тому числі частини тих, які вона просить визнати недостовірною інформацією(а.с. 20-30) У даній справі відповідач заперечував здійснення ним публікацій в соціальній мережі Facebook, а також відповідність оригіналу наданим позивачем відтвореним копіям скріншотів публікацій щодо діяльності правоохоронців Вишгородського ВП ГУ НП України у Київській області та їх взаємодії з ОСОБА_2 , які суд поклав в основу оскаржуваного рішення. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається апеляційним судом, такі докази позивачем не надані, а тому в суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що поширення відповідачем недостовірної (негативної) інформації про позивача підтверджується письмовими роздруківками із сайту соціальної мережі Facebook, яка є відкритою платформою. Пленум Верховного Суду України у пунктах 9, 12 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно прийняв надані позивачем документи як електронні докази у справі, а будь-яких інших доказів, які б свідчили про поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача в мережі Facebook надано не було і відповідачем не визнається. Як вбачається з матеріалів справи та перевірено апеляційним судом, ОСОБА_1 дійсно приймав учать у передачі Школа корупції, яка була трансльована ІНФОРМАЦІЯ_6 на ютуб-каналі Ісландія (за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1; оприлюднена ІНФОРМАЦІЯ_4). Позивач заявила вимогу про визнання недостовірною тільки частини інформації, яка була виловлена і оприлюднена відповідачем в ефірі цієї передачі, вириваючи окремі фрази та/або вислови з контексту розмови останнього з журналістами, які вважала такими, що порочать її честь, гідність та ділову репутацію. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Таке право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. За практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. Положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею

19. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, фактично визнавши поширену інформацію недостовірною та зобов`язавши відповідача спростувати її, не узяв до уваги відсутність достатнього балансу для необхідності втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів. Як свідчать матеріали справи та встановлено в судовому засіданні, відносини між позивачем та відповідачем як керівником ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» ґрунтувалися на боргових зобов`язаннях ОСОБА_2 перед цим товариством за договорами кредиту, іпотеки та відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, що в будь-якому випадку передбачало наявність не тільки соціального контакту, а й можливого конфлікту між сторонами, адже вирішення питання погашення заборгованості не завжди проходить в мирному порядку. Під час проведення перемовин та вирішення спірних питань щодо майна боржника, на яке було звернуто стягнення у позасудовому порядку, у відносинах між сторонами відбулась певна кількість діалогів та обміну думками, а відповідач, як директор нового кредитора, діяв в інтересах товариства, тому інформацію, яка оприлюднювалася ним в передачі Школа корупції, яка була трансльована ІНФОРМАЦІЯ_6 на ютуб-каналі Ісландія, слід перш за все було розглядати як вираження його суб`єктивної думки щодо спірних правовідносин в сфері іпотечного кредитування та правоти ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» щодо законності проведення реєстраційних дій по переходу права власності на квартиру. Колегія суддів констатує, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47). Розглядаючи справу, місцевий суд не врахував розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать особу, та не розмежував такі відомості від думок, критичних висловлювань, ідей, оціночних суджень, висловлених відповідачем у порядку реалізації конституційного права на свободи вираження думки і слова у питаннях позбавлення житла нового власника квартири, яка до цього належала позивачу. Отже, за обставин цієї справи оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, що стало підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту ділової репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає. Поширена відносно позивача вищевикладена інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів та права на самореалізації кожної окремої особи, в тому числі для участі інтерв`ю із журналістами. Разом із тим частиною першою статті 30 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст має право шукати, одержувати і поширювати інформацію. Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи публічних осіб або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). Колегія суддів зауважує, що місцевий суд не надав оцінки саме критичним поглядам щодо певних фактів оскаржуваних тверджень ОСОБА_1 . Більше того, з оспорюваної інформації, поширеної відповідачем в інтерв`ю можна дійти обґрунтованого висновку, що вислови ОСОБА_1 є оціночними судженнями, а саме з поширеної інформації вбачається: «…тривают гражданско-правовые суды. Полиция в гражданско-правовой спор не имеет права, это не ее юрисдикция. То есть, что делает человек, она когда видит, что вопрос не решается, вопрос не прогибается под нее, когда человек привык к своим должностным обязанностям, пользоваться этими должностными обязанностями, он ищет пути как решить этот вопрос. Нам известно, что этот человек пытался там решить вопрос через исполнительную службу, ей отказали, многократно обращался в полицию, то есть, она хотела прогнуть эту ситуацию под себя. Она угрожала, она приходила домой к пенсионеру, ломилась в дверь, угрожала… … И, естественно, мы можем понять, что этот человек пошел каким-то образом договорился, да, с полицией о содействии в этом вопросе. То есть, не получается каким-то законным путем, она видит, пенсионер живет в этой квартире, она не может никак перебороть эту ситуацию на свою сторону, она идет и подключает к этому вопросу органы полиции Вишгорода. … …То есть, ми понимаем эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. …Мы находились в РУВД, мы каждый день видим как эта гражданка ОСОБА_2 выходит-заходит в полицию, она каждый день туда приезжает, приезжает в прокуратуру, ну там, прокуратура и полиция находятся рядом, вот она, грубо говоря, бегает между этими зданиями, то есть мы понимаем вот эту определенную составляющую договоренности, да, между этими этим человеком и органами. То есть она находится там в полиции, мы ее видим там постоянно……У нее когда-то за долги, ОСОБА_2 работник школы судей, она когда-то, у нее за долги была отобрана эта квартира…». Наведені репліки відповідача, які вирвані зі змісту всієї розмови відповідача із журналістами передачі Школа корупції від ІНФОРМАЦІЯ_4, що транслювалась на ютуб-каналі Ісландія, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, побудови конструкції подання інформації в частині, що стосується оцінці деяких дій позивача, вказує на відсутність категоричності у поданні інформації та необхідність перевірки її правдивості, отже, ці вислови є оціночними судженнями, думками та критикою автора. Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваного заочного рішення, районний суд не розглядав ці твердження у контексті всього оскаржуваного публічного виступу відповідача на вказаній передачі. Також матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинувачував позивача у вчиненні злочинів. Разом з тим частина інформації поширена відповідачем є критикою у контексті дій позивача, спрямованих на захист її майнових прав. Отже, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що у цій справі наявний юридичний склад правопорушення, наявність якого могло бути підставою для задоволення позову, а саме факт поширення відповідачами інформації, що порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди її особистим немайновим благам, або перешкоджає їй повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави для втручання у спірні кредитно-іпотечні правовідносини сторін, які є предметом інших судових справ та які набули суспільного резонансу як після виходу ранкових новин телеканалу Інтер від ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3) за участі позивача, так і після виходу передачі Школа корупції, трансльованої ІНФОРМАЦІЯ_6 на ютуб-каналі Ісландія (ІНФОРМАЦІЯ_1) за участі відповідача, а висловлення останнім позиції навколо спірних відносин та протиріч та поширення ним інформації, яка хоч і містить у деякій мірі некоректні висловлювання, але не підлягає спростуванню, а, отже, і задоволення заявлених позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які займають певні посади, в тому числі у системі правосуддя, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без дотримання балансу між необхідністю втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів та захистом особистих немайнових благ позивача, які охороняються цивільним законодавством, відтак суд першої інстанції помилково вважав, що поширена відповідачем інформація викладена у формі подачі істинних фактів, у зв`язку з чим дійшов до необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Посилання ОСОБА_2 на те, що на замовлення ОСОБА_1 26 березня 2019 року на адресу Національної школи суддів України надійшов електронний лист від Національного агентства «Нація» щодо вчинення нею корупційних діянь, наявності кредитних проблем, іміджевих втрат школи суддів з огляду на наявність у штаті такого співробітника, які суд першої інстанції взяв до уваги та які стали підставою для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надіслати лист на ім`я ректора Національної школи суддів України з вибаченнями про втручання у роботу, оскільки позивач не має фінансових зобов`язань перед ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» є необґрунтованими. Як вбачається зі змісту даного електронного листа № 8 від 22 березня 2019 року, він був надісланий Інформаційним агентством «Нація» на електронну адресу Національної школи суддів України без ідентифікуючих ознак його підписанта, а саме як графічного так і електронного цифрового підпису у відповідності до вимог частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» та частини першої, другої статті 6, частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а його авторами зазначено: кореспондента ОСОБА_21 та журналіста ОСОБА_22 з номерами їх телефонів (а.с. 32). Втім, матеріали справи не містять доказів того, що вказаний лист направлявся саме на замовлення ОСОБА_1 , він мав будь-яке відношення до цього запиту, а його зв`язок із зазначеною організацією в установленому законом порядку не підтверджений та заперечувався останнім. Також позивач посилилася на те, що оскаржувані публікації ОСОБА_1 та розповсюдження недостовірної інформації щодо неї, вплинули на її професійну кар`єру, що підтверджується наказом Національної школи суддів України № 87-к від 9 квітня 2019 року «Про переведення ОСОБА_2 », однак за змістом цього наказу позивача було переведено з посади провідного наукового співробітника відділу науково-методичних досліджень проблем судочинства на посаду старшого наукового співробітника відділу наукових досліджень проблем судочинства та науково-методичного забезпечення суддівської освіти з 10 квітня 2021 року на підставі її ж заяви, погодженої в установленому порядку, у зв`язку зі зміною структури та штатного розписку Національної школи суддів України (а.с. 12). Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного заочного рішення вбачається, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції в повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог у даній справі в межах заявлених позовних вимог необхідно відмовити. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. На підставі викладеного та керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній