Постанова Київський апеляційний суд № 753/4276/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/4276/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/8552/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г., при секретарі Даньшиній І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.Ді.Сі.Груп», ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Якусика О.В.,- встановив: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом. Позивач просила: визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 23 травня 2019 року, укладений між ТОВ «ЕС.Ді.Сі.Груп» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 18 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори укладені з порушенням вимог законодавства. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не можуть бути кредиторами за валютним кредитним договором через відсутність достатньої дієздатності приймати платежі у доларах США від резидента-громадянина України. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року у задоволенні названого позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду від 02 травня 2023 року залишити без змін. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали. ОСОБА_2 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 Висновки відповідають обставинам справи тавимогам закону. Встановлено, що 17 вересня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 12б-07-Ил/09. ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 155 590 доларів США. 17 вересня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки. Предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 , що належала іпотекодавцю на праві приватної власності. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 листопада 2009 року у справі № 2-4734-2009 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири. 26 грудня 2018 року за результатом відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2018-10-11-000035-b від 03 грудня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» укладено договір про відступлення прав вимоги. ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» набуло права вимоги за кредитним договором № 126-07- Ил/09 від 17 вересня 2007 року та за договором іпотеки від 17 вересня 2007 року. 23 травня 2019 року між ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги. ОСОБА_2 набув права вимоги за кредитним договором № 126-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року та за договором іпотеки від 17 вересня 2007 року. 18 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення прав вимоги.ОСОБА_3 набула права вимоги за кредитним договором №12б-07-Ил/09 від 17 вересня 2007 року та за договором іпотеки від 17 вересня 2007 року. Відповідно до додатку № 1 до договору ОСОБА_3 набула право вимоги до позичальника ОСОБА_4 на суму 412 666,28 доларів США та 227 903 грн 87 коп. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що оскаржувані договори відступлення права вимоги укладені з порушенням чинного законодавства України. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не можуть бути кредиторами за валютним кредитним договором через відсутність достатньої дієздатності приймати платежі у доларах США від резидента-громадянина України. За ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Відповідно до ч. 5 ст. 655 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно до ст. 516 ЦК України за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 у подібних правовідносинах дійшов висновку і зазначив: «законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору». Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18, від 10.04.2020 у справі № 346/2447/17, від 07.06.2021 у справі № 648/3596/19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 зробив висновок: «позивач фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за оспорюваним договором. Проте наведені обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги». Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Подібні висновки зазначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). Так, оспорювані договори за своїм змістом є договорами купівлі-продажу прав вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження іншої сторони за плату. Відтак, при укладенні оспорюваних договорів набувачі права вимоги не повинні в обов`язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію). За ст. 2 Закону України «Про валюту і валютні операції» валютне регулювання в Україні ґрунтується, зокрема, на принципі свободи здійснення валютних операцій, що передбачає: право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;право фізичних та юридичних осіб - резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про валюту і валютні операції» визначено, що свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання принципів валютного регулювання, встановлених цим Законом. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заборони фізичним особам відкривати рахунки в іноземній валюті. Враховуючи, що оспорювані договори не є договорами факторингу, для набуття права вимоги ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» відсутній обов`язок мати статус фінансової установи та відповідний дозвіл (ліцензію), а законодавством України не встановлено заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відкривати рахунки у іноземній валюті, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що укладеними договорами відступлення права вимоги порушено права ОСОБА_1 , колегія суддів оцінює критично, оскільки сам по собі факт укладення договорів відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, ОСОБА_1 не позбавленаправа висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у неї доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду від 02 травня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 травня 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 07 жовтня 2024 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.В. Кулікова С.Г. Музичко