Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/12955/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/12955/23 пров. № А/857/5253/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне суддею Поліщук О. В.) в адміністративній справі № 460/12955/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просила: - визнати протиправним рішення відповідача про переведення позивача з 30.06.2022 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії за віком померлого годувальника; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з 30.06.2022 у зв`язку з втратою годувальника, який за життя отримував призначену як працівнику авіації та льотно-випробного складу відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсію за вислугу років, розмір якої складав 19 340,00 грн, виходячи з доходу, який мав чоловік позивача на час настання його смерті. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила ОСОБА_1 , яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскільки чоловіку позивачки було призначено пенсію саме за вислугу років, то і пенсія по втраті годувальника має бути обчислена у розмірі 50 відсотків пенсії за вислугу років, яку отримував її чоловік на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та до 30.06.2022 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який отримував пенсію за вислугу років як працівник авіації і льотно-випробного складу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, у зв`язку з чим 30.06.2022 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника у зв`язку з чим її було переведено з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на умовах Закону за померлого чоловіка ОСОБА_3 . У квітні 2023 року позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Листом № 14465-11366/Р-02/8-1700/23 від 17.04.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило, що з 30.06.2022 позивача переведено з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника на умовах Закону за померлого чоловіка ОСОБА_2 .. Зазначено, що згідно з електронним особовим рахунком померлий годувальник ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років як працівник авіації і льотно-випробного складу, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак відповідно до статті 37 Закону пенсія у разі втрати годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, обчисленої в залежності від страхового стажу та заробітної плати годувальника з урахуванням показника середньої заробітної плати по країні, який відповідно до цього Закону, враховується для обчислення пенсії. Відповідач зауважує, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. З огляду на викладене та з урахуванням вимог статті 37 Закону розмір пенсії позивача у зв`язку із втратою годувальника, зокрема з 01.03.2023 становить 3000,00 грн, а саме: 1642,91 грн розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника, + 450,09 грн державна адресна допомога (до 2093,00 грн), + 207,00 грн доплата до 2300,00 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 3118, + 300,00 грн щомісячна компенсаційна виплата 70-річній особі, + 400,00 грн доплата до розміру 3000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 №

963. Не погоджуючись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду у Рівненській області та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані ст. 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, а тому базовою величиною для визначення розміру пенсії, призначеної у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є розмір пенсії за віком померлого годувальника, тому доводи позивача про те, що пенсія по втраті годувальника їй має бути обчислена у розмірі 50 відсотків пенсії за вислугу років, яку отримував померлий чоловік на день його смерті, є необґрунтованими. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон №1058-IV), відповідно до статті 1 якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійних виплат. Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Статтею 36 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та закріплено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності6), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Розглядуваний спір стосується питання обчислення розміру пенсії по втраті годувальника, яка призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (при цьому годувальник отримував пенсію за вислугу років, що була призначена згідно зі ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівникові льотного складу), зокрема, чи виходячи: з розміру фактично отримуваної годувальником за життя пенсії за вислугу років; або з розміру пенсії за віком померлого годувальника, розрахованої за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із наявних у пенсійного органу даних про його страховий стаж та заробіток. Ці питання були предметом розгляду Верховним Судом у подібних справах. Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 523/13150/16-а та від 06.04.2021 у справі № 617/724/16-а вже вирішував питання правильного застосування норм матеріального права щодо обчислення розміру пенсії по втраті годувальника, який за життя не отримував пенсію за віком, а отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». У цих постановах викладена правова позиція, яка полягає в тому, що питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані ст. 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії, призначеної у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника. Стаття 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлює вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Оскільки у розглядуваній справі позивач звернулася за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника саме на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника, а не за вислугою років померлого годувальника; інших правил цим Законом не передбачено. Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду стосовно застосування ст.37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також відсутність підстав для відступлення від зазначеного правового висновку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення відповідача стосовно розрахунку розміру пенсії позивача у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з розміру пенсії за віком померлого чоловіка позивача, ґрунтується на вимогах закону. При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи позивача про те, що при вирішенні питання про призначення спірної пенсії, відповідач повинен був враховувати розмір призначеної померлому годувальнику пенсії за вислугу років, ґрунтуються на помилковому розумінні приписів ст.37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком. Водночас, апелянт помилково викладає зміст абз. 1 п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий пізніше Закону України «Про пенсійне забезпечення», який не містить положень про те, що пенсії у зв`язку з втратою годувальника призначаються із пенсії годувальника, тобто, в залежності від того доходу (пенсії), який мав годувальник на час настання смерті. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року в адміністративній справі № 460/12955/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин