Постанова 4824 № 365/624/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/16123/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 365/624/24 02 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Музичко С.Г. - Болотова Є.В. при секретарі - Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Згурівського районного суду Київської області від 19 серпня 2024 року, постановлену під головуванням судді Кучерявої Л.М., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Уряд Російської Федерації, Генеральна прокуратура Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення,- в с т а н о в и в: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій заявник просив встановити юридичний факт, що його засудження вироком «Алуштинського міського суду Республіки Крим» від 10.06.2021 по справі № 1-13/2021, зміненим апеляційною ухвалою «Верховного суду Республіки Крим» від 20.10.2022 по справі № 22-2580/2022, є незаконним та, в порушення п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, здійснено судами не встановленими законом. Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 19 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Уряд Російської Федерації, Генеральна прокуратура Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд помилково застосував до даних правовідносин Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» не врахувавши, що заявником не порушувалося питання встановлення юридичного факту позбавлення особистої свободи, тому що він і так наявний, та не просив визначити певний соціальний або подальший правовий захист; норми вказаного Закону не поширюється на всіх громадян, а поширюється лише на визначені категорії осіб і за наявності конкретних підстав. Вказував, що суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, що дана заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вважає, що дана заява підлягає розгляду тільки в цивільному судочинстві. Зауважував, що встановлення юридичного факту тягне за собою виникнення у нього прав та обов'язків, передбачених міжнародним договором, а також іншими нормами національного та міжнародного права, тобто від встановлення цього факту залежить виникнення, зміна або припинення його особистих прав. Оскільки діюче законодавство не передбачає порядку встановлення юридичного факту стосовно визнання незаконності засудження окупаційними судами, це можливо зробити тільки у судовому порядку. В судовому засіданні учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного. Заявник ОСОБА_1 у своїй заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначив, що метою його звернення до суду і встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаної Високими Договірними Сторонами в Женеві 12.08.1949 року, ратифікованої Українською радянською соціалістичною республікою 03.07.1954 року і чинної для України з огляду на зміст Постанови Верховної Ради України № 1545-ХІІ від 12.09.1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що дана заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Тлумачення ч. 1 ст. 293 ЦПК свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів. У постанові ВП ВС від 10.04.2019 в справі №320/948/18 зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх установлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право. Статтею 315 ЦПК визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним, і у судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України). При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Аналіз змісту заяви свідчить про те, що заявник просить встановити факт незаконності вироку, постановленого судом на окупаційній території. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для відкриття провадження, оскільки юридичний факт про встановлення незаконності вироку не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні. Наведене виключає можливість розгляду заяви про встановлення факту незаконності вироку, в порядку цивільного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження. ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.11.2019 у справі №592/7612/17 зробив висновок про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в сукупності з положеннями ч. 3 ст. 124 Конституції та в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в судах. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та не свідчать, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Згурівського районного суду Київської області від 19 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 08жовтня 2024 року. Головуючий: Судді: