Постанова 4855 № 320/6718/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6718/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Колеснікова І.С. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 жовтня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року (розглянута у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій, скасування наказу в частині та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Національної поліції України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій Національної поліції України та скасування частини 1 наказу від 02.06.2020 №728 щодо накладення на капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність та зобов`язання Національну поліцію України виключити з особової справи ОСОБА_1 відомості про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність. Позов мотивовано протиправністю оскаржуваного наказу, оскільки відомості, викладені у доповідних записках начальника Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України полковника поліції ОСОБА_2 від 17.03.2020 №8939 про невихід на службу капітана поліції ОСОБА_1 та порушення ним Правил етичної поведінки поліцейських, які було покладено в основу спірного наказу, є видуманими, оскільки рапорт про надання додаткової неоплачуваної відпустки за сімейними обставинами було подано завчасно, а саме 13.03.2020, а пост в мережі "Фейсбук" стосовно начальника Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України полковника поліції ОСОБА_2 написано в стані психоемоційного стану. Також, в обґрунтування позовних вимог позивачем наголошено на відсутності в його діях будь-якого дисциплінарного проступку з огляду на його перебування з 18.03.2020 на лікарняному, а також на прийнятті відповідачем наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності з порушенням встановленого законом порядку накладення дисциплінарних стягнень. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що наказом Національної поліції України - Голови генерала поліції третього рангу ОСОБА_3 від 02.04.2020 №273 "Про призначення та проведення службового розслідування" відповідно до статтей 14, 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VІІІ, пунктів 1,2,4 розділу II Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затверджених наказом МВС від 07 листопада 2018 року № 893, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 1355/32807, з метою повної, усебічної та об`єктивної перевірки відомостей, викладених у доповідній записці начальника Департамента превентивної діяльності Національної поліції України полковника поліції ОСОБА_4 від 17.03.2020 № 8938 про невихід на службу старшого інспектора відділу підрозділів поліції особливого призначення управління організації діяльності підрозділів поліції особливого призначення Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України капітана поліції ОСОБА_1 та порушення ним правил етичної поведінки поліцейських призначено службове розслідування. Наказом Національної поліції України - Голови генерала поліції третього рангу ОСОБА_3 від 30.04.2020 №334 "Про продовження строку проведення службового розслідування" продовжено строк проведення службового розслідування на один місяць. За наслідками проведеного службового розслідування Головою Національної поліції України генералом поліції третього рангу ОСОБА_3 затверджено 28.05.2020 висновок службового розслідування. Згідно пункту 2 наказу Національної поліції України від 02.06.2020 №728 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог внутрішнього розпорядку дня поліцейських, державних службовців та працівників апарату центрального органу управління поліції, затверджених наказом Національної поліції України від 30 липня 2016 № 654, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII, пунктів 2, 8, 11 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, абзаців другого, третього, дев`ятого, одинадцятого пункту 1 та пункту 3 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06 грудня 2018 року за № 1576/29706, старшого інспектора відділу підрозділів особливого призначення управління організації діяльності підрозділів поліції особливого призначення Департаменту превентивної Діяльності Національної поліції України капітана поліції ОСОБА_1 попереджено про неповну службову відповідність. Вважаючи протиправним притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність, позивач звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15.03.2018 №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), Правилами етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом МВС України від 09.11.2016 №1179 (далі - Правила №1179) та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону (частина перша). Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина друга). Згідно статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII (далі по тексту - Дисциплінарний статут), службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників (частина перша). Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу (частина друга). Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського, зокрема: знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки (пункт 2 частини третьої); сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції (пункт 13 частини третьої). Під час виконання службових обов`язків поліцейський має право, зокрема, вимагати письмового оформлення обсягу посадових (функціональних) обов`язків за відповідною посадою та створення умов, необхідних для їх виконання (пункт 2 частини шостої); приймати у межах, визначених посадовими (функціональними) обов`язками, рішення або брати участь у їх підготовці (пункт 3 частини шостої); ознайомлюватися з матеріалами особової справи, висновками службового розслідування, що проводиться стосовно нього, а також долучати до нього свої пояснення (пункт 7 частини шостої); робити копії матеріалів особової справи, висновків службового розслідування за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами (пункт 8 частини шостої); на правничу допомогу та захист своїх прав під час розгляду скарг або під час проведення службових розслідувань (пункт 10 частини шостої). Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту встановлено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Згідно частини першої статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (пункт 1); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (пункт 2); інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді (пункт 6). Судом встановлено, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність слугували висновки службового розслідування про порушення позивачем службової дисципліни, що виразилось в порушенні вимог внутрішнього розпорядку дня поліцейських, державних службовців та працівників апарату центрального органу управління поліції, затверджених наказом Національної поліції України від 30 липня 2016 № 654, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII, пунктів 2, 8, 11 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, абзаців другого, третього, дев`ятого, одинадцятого пункту 1 та пункту 3 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06 грудня 2018 року за № 1576/29706. Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначено, зокрема, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків (частина друга) Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення (частина третя). Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (частина четверта). Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою (частина шоста). Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (частина десята). Наказом Національної поліції України - Голови генерала поліції третього рангу ОСОБА_3 від 02.04.2020 №273 "Про призначення та проведення службового розслідування" призначено службове розслідування у зв`язку із надходженням доповідної записки начальника Департаменту превентивної діяльності національної поліції України полковника поліції ОСОБА_4 від 17.03.2020 №8938, в якій зазначено про невихід на службу капітана поліції ОСОБА_1 , працівника ДПД 16.03.2020-17.03.2020, про що складено відповідні акти, а також зафіксовано рапортом від 17.03.2020 №1420/20/1-2020, а також в поширенні інформації, яка порушує права та свободи останнього, як громадянина, чим порушено вимоги наказу МВС України від 09.11.2016 №1179, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 06.12.2016 №1576/29706 "Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських". Згідно висновку, під час службового розслідування встановлено, що капітан поліції ОСОБА_1 16.03-17.03.2020 на службу не вийшов, про що складено відповідні акти, а також зафіксовано рапортом від 17.03.2020 № 1420/20/1-2020. Окрім того, дисциплінарною комісією встановлено, що 25.03.2020 ОСОБА_1 на особистій сторінці FACEBOOK створив рубрику "ІНФОРМАЦІЯ_1" та опублікував пост, в якому він, спираючись на власні думки та погляди з використанням образливих в його адресу висловів зазначає, що ОСОБА_2 підозрюють у розстрілі героїв Небесної сотні. 06.04.2020 в рамках раніше створеної рубрики "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_1 публікує пост "ІНФОРМАЦІЯ_2", в якому публікує в черговий раз вигадану ним особисто інформацію та звинувачує ОСОБА_2 у знищенні "управління по Добробатам", "травлі людей, які прийшли з мотивацією служити народу України". Отже, дисциплінарною комісією зроблено висновок про відсутність позивача 16.03-17.03.2020 без поважних причин на службі та порушень вимог наказу МВС України від 09.11.2016 №1179, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 06.12.2016 №1576/29706 "Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських". Як зазначено позивачем у позовній заяві та надано пояснення в ході службового розслідування: " ОСОБА_1 13.03.2020 приблизно о 15.00 ним написаний рапорт про надання йому додаткової неоплачуваної відпустки за сімейними обставинами (в зв`язку з епідемією короновірусу й закриттям шкіл і дитсадків) з 16 березня 2020 року в кількості 10 діб. Написавши рапорт він підійшов до т.в.о начальника управління організації діяльності підрозділів поліції особливого призначення ДПД НПУ майора поліції ОСОБА_5 та пояснив йому, що в нього захворіла дружина та двоє молодших дітей 2013 та 2015 років народження. Дві старші доньки, вже знаходились на карантині, адже згідно рішення Кабінету міністрів України від 12.03.2020, по всій країні введено карантинні заходи в усіх навчальних закладах. ОСОБА_5 повністю підтримав його позицію і поставив свою узгоджувальну резолюцію на його рапорті про відпуску. Близько 16.00 він повернув підписаний рапорт в відділ організаційно - аналітичної роботи (ВОАР), а саме ОСОБА_6 , адже всі рапорти, лікарняні та інші документи вони завжди надають, за вказівкою полковника поліції ОСОБА_2 , цьому відділу. Перебуваючи дома, на вихідних він також захворів - почався кашель, піднялась температура, боліло горло. 16.03.2020 він лікувався вдома й був впевнений, що його рапорт про відпустку підписаний, адже з безпосереднім керівництвом він узгодив, а до полковника поліції ОСОБА_2 не повинен був іти. 16.03.2020 о 20.00 йому прийшло повідомлення від т.в.о. начальника УОДППОП майора поліції ОСОБА_5 , що його рапорт полковник поліції ОСОБА_2 не підписав. Його стан погіршувався і на наступний день, тобто 17.03.2020 останній поїхав до ЦП МВС України. Терапевт ОСОБА_7 працювала в другу зміну і він потрапив на прийом близько 18.00. Оглянувши його, лікар поставила діагноз бронхіт з можливим ускладненням. Відкрити лікарняний 17.03.2020 вона не змогла, адже закінчувався робочий день. Лікарняний лист № 729 йому відкрили 18.03.2020. 27.03.2020 він закрив лікарняний лист і 30.03.2020 вийшов на службу, де в відділі організаційно - аналітичної роботи віддав довідку про тимчасову непрацездатність майору поліції ОСОБА_8 . Також останній зазначив, що його пост у FACEBOOK від 16.03.2020 був емоційним і став наслідком на реакцію відносно його життєвих обставин та проблем в сім`ї. Та додав, що чим більше ОСОБА_2 буде себе так вести, тим більше аналогічних ситуацій буде відбуватись і вони будуть набувати публічного розголосу. З приводу постів на сторінці в FACEBOOK від 25.03.2020 та 06.04.2020 пояснив, що пости не були адресовані ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_9 ні іншим працівниками Національної поліції чи МВС України, він лише висвітив загально відому інформацію про реорганізацію Департамнту по добротах НБУ. Жодного згадування прізвища начальника ДПД ОСОБА_2 в його постах за ці дні не було. На підтвердження зазначених обставин позивачем доданодовідку від 18.03.2020 №729 про непрацездатність поліцейського, зі змісту якої вбачається про звільнення від служби від 18.03.2020. Колегія суддів наголошує на відсутності доказів, підтверджуючих факт звернення позивача 17.03.2020на прийом до лікаря в ЦП МВС України . Також суд зауважує на відсутності в матеріалах справи будь яких доказів на підтвердження звернення сім`ї ОСОБА_1 до уповноважених установ з підстав погіршення здоров`я. На думку колегії суддів, нелогічними є пояснення позивача про те, що останній був повністю впевнений у підписанні рапорта про відпустку, оскільки основним було погодити рапорт з безпосереднім керівником - виконуючим обов`язки начальника поліції УОДППоП ДПД НПУ майором поліції ОСОБА_5 , що ним і було зроблено, оскільки наказом про надання відпустки його не ознайомлювали, як і не надавали інформації щодо його подальшого погодження. Про відсутність капітана ОСОБА_1 на службі 16.03.2020 та 17.03.2020 складено акти №1 від 16.03.2020 та №2 від 17.03.2020 про відсутність на робочому місці, які підписані зокрема й безпосереднім керівником позивача. Відтак, суд зважає на покликання відповідача на внутрішній трудовий розпорядок для поліцейських, державних службовців та працівників апарату центрального органу управління поліції, затверджених Наказом Національної поліції України від 30.07.2016 №654 щодо початку та завершення робочого дня та зауважує, що позивачем не спростовано доводів відповідача, зокрема встановлених у ході службового розслідування, щодо вказаних обставин. Адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 818/248/17, від 25.04.2019 у справі № 816/604/17. Колегія суддів зазначає, що висновок службового розслідування ґрунтується на самостійних правових підставах, матеріали службового розслідування підтверджують наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку. Підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів та Присяги. Підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни. Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом висновку про результати службового розслідування, члени дисциплінарної комісії, які проводили службове розслідування, прийшли до переконання про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог внутрішнього розпорядку дня поліцейських, державних службовців та працівників апарату центрального органу управління поліції, затверджених наказом Національної поліції України від 30 липня 2016 № 654, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII, пунктів 2, 8, 11 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, зокрема в частині не виходу на службу 16.03.2020 та 17.03.2020. Також, зазначає, що наведені обставини в повній мірі підтверджені поясненнями, які відібрані в рамках службового розслідування. При цьому, такі пояснення узгоджуються як одне з одним, так і з іншими матеріалами, що були зібрані в межах дисциплінарного провадження. Відтак, позивачем, всупереч вимогам частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведенообставин, на яких ґрунтуються його вимоги. Щодо порушення вимог абзаців другого, третього, дев`ятого, одинадцятого пункту 1 та пункту 3 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06 грудня 2018 року за № 1576/29706, колегія суджів зазначає наступне. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 №1179 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 за №1576/29706) затверджено Правила етичної поведінки поліцейських.Ці Правила є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей. Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування. Відтак, обов`язок дотримуватися професійно-етичних вимог, правил поведінки поліцейських, загальнолюдських цінностей, які спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству, є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від посади, звання та його місцеперебування. Таким чином, порушення ОСОБА_1 правил етичної поведінки поліцейських підриває як авторитет самого поліцейського, органів поліції, так і держави в цілому. Як вбачається з висновків службового розслідування, 16.03.2020 під час моніторингу мережі Інтернет на особистій сторінці FACEBOOK ОСОБА_1 , начальником ДПД НПУ полковником поліції ОСОБА_2 виявлено статтю-пост, в якій ОСОБА_1 висловлюється в брутальній та образливій формі відносно нього, як посадової особи НПУ. В пості ОСОБА_1 використано такі висловлювання в бік ОСОБА_10 як: "ІНФОРМАЦІЯ_5", "ІНФОРМАЦІЯ_4" та, що ОСОБА_2 "дискредитує права поліцейських в ДПД". Також ОСОБА_1 зазначено, що поки не знімуть карантин він виходити на роботу не буде Також, з акту огляду сторінки FACEBOOK від 22.05.2020 головою дисциплінарної комісії встановлено, що комісійним переглядом вказаної сторінки ОСОБА_1 в FACEBOOK виявлено, що від 16.03.2020 в 21.01 опубліковано пост, у якому міститься висловлювання образливого та принизливого змісту відносно начальника ЛПЛ НПУ такі, як "ІНФОРМАЦІЯ_3", "ІНФОРМАЦІЯ_4". Водночас, суд наголошує на відсутності заперечень позивачем факту опублікування вищезазначених постів, втім зазначено про його психоемоційний стан. Колегія суддів вважає, що з точки зору стороннього розсудливого спостерігача наведені обставини можуть свідчити про недодержання позивачем вимоги щодо необхідності з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час і бути прикладом у дотриманні громадського порядку. При цьому суд наголошує, що емоційна стійкість вважається одним із найважливіших чинників життєдіяльності людини, поряд із забезпеченням ефективності професійної діяльності. Відтак, поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об`єктивним. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2337-VIII поліцейський зобов`язаний утримуватися від дій, які підривають авторитет Національної поліції України. З огляду на системний аналіз наведених правових норм, чітко вбачається, що в основі поведінки поліцейського закладено етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Працівники поліції повинні діяти на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що визначений законодавством. Вони повинні усвідомлювати значимість своєї місії, їх поведінка повинна зміцнювати та підтримувати довіру суспільства до Національної поліції України. Поліцейські зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв`язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час виконання службових обов`язків, так і в поведінці у побуті. Дотримання бездоганної поведінки і безумовне виконання вимог чинного законодавства є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту. Аналіз тексту Присяги поліцейського дає підстави для висновку, що в основу поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Працівник поліції покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх невиконання. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про порушення позивачем своїми діями норм Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статутуНаціональної поліції України, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджені наказом МВС від 9.11.2016 №1179. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять фактів, які б вказували на неможливість з боку позивача утриматися від вчинення протиправних дій. З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, суд приходить до висновку про те, що відповідачем правильно кваліфіковано дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку. Відтак, оскільки службове розслідування проведено відповідачем на підставі та в межах повноважень, відповідно до норм законодавства, а спірні накази прийнято на підставі та з дотриманням вимог Закону №580-VIII і Дисциплінарного Статуту, правові підстави для їх скасування відсутні. Матеріалами справи встановлено порушення позивачем Закону №580-VII, Дисциплінарного Статуту, Присяги поліцейського, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 №1179, а тому частина 1 наказу від 02.06.2020 №728 щодо накладення на капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність є правомірною, з огляду на що правові підстави для його скасування відсутні, як і відсутні протиправні дії з винесення спірного наказу. При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). На переконання колегії суддів питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі. Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частин 1,2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення на позов та правомірність прийняття спірного наказу. Усі оскаржувані рішення в повній мірі відповідають визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а відтак суд не має правових підстав для їх скасування. З огляду на вказане, не підлягають до задоволення, як позовні вимоги про скасування наказу, так і відповідні похідні вимоги про зобов`язання Національну поліцію України виключити з особової справи ОСОБА_1 відомості про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: М.І. Кобаль В.П. Мельничук