Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/6877/23

Справа № 346/6877/23 Провадження № 22-ц/4808/999/24 Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О. секретаря Кузнєцова В.В. з участю представника ОСОБА_1 адвоката Ільківа М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ільківа Миколи Миколайовича на рішення Коломийського міськрайонного суду від 02 травня 2024 року, постановлене в складі ОСОБА_2 в м. Коломия, повний текст складено 15 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про встановлення факту перебування на утриманні, стягнення страхового відшкодування на утримання, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми вказаного відшкодування, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про встановлення факту перебування на утриманні, стягнення страхового відшкодування на утримання, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми вказаного відшкодування. Позовна заява, з врахуванням збільшених позовних вимог, обгрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Іванівці Коломийського району Івано-Франківської області відбулася дорожньо-транспортна пригода у зв`язку з чим, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat», номерний знак « НОМЕР_1 », рухаючись із с.Саджавки Коломийського району Івано-Франківської області в напрямку м.Коломиї Івано-Франківської області, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та допустив зіткнення з деревом. Внаслідок отриманих у цій пригоді травм, водій вказаного автомобіля та пасажир, яким був син позивачки ОСОБА_4 , померли на місці події. Цивільно-правова відповідальність вказаного водія на дату вчинення даної дорожньо-транспортної пригоди згідно з полісом № AT3516414 була застрахована у приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС". 26.06.2023 року нею подано заяву про виплату на її користь страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 200, 00 грн. Згідно відповіді від 29.06.2023 року № 945 розгляд страхової справи зупинено у зв?язку з відсутністю документального підтвердження фактів щодо завершення вказаного кримінального провадження та щодо набрання відповідним рішенням у даному провадженні законної сили. 19.07.2023 року нею скеровано заяву про долучення документів по страховій справі щодо повноважень ОСОБА_5 як батька загиблого ОСОБА_6 , документи, що підтверджують витрати на його поховання, а також документи, які підтверджують перебування позивачки на утриманні вказаного сина. Постановою від 31.08.2023 року закрито кримінальне провадження на підставі п.5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв?язку зі смертю водія ОСОБА_3 та встановлено, що зазначена дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 , які перебувають у причинно-наслідковому зв?язку із її настанням. Згідно листа від 22.09.2023 року № 13695/7123 здійснено виплати таких страхових відшкодувань: для кожного з батьків потерпілого по 40 200 грн відшкодування моральної шкоди , а для позивачки - також 14 180,00 грн витрат на поховання. У відшкодуванні витрат на утримання позивачці відмовлено у зв?язку з тим, що нею не надано необхідні документи, визначені п.п. «е» п. 35.2 ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, з рішенням відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування на утримання позивачка не погоджується. Її син ОСОБА_4 був офіційно працевлаштований у ТОВ «Скіф», де протягом січня - травня 2023 року отримував заробітну плату в розмірі 8 000 грн щомісячно. Тому саме він забезпечував позивачку продуктами харчування, побутовими товарами, оплачував комунальні послуги, придбавав для позивачки лікарські препарати та оплачував її медичні обстеження, адже розмір пенсії позивачки був надто низьким для забезпечення достатнього життєвого рівня. Таким чином, позивачка фактично перебувала на утриманні сина з огляду на те, що доходи останнього значно перевищували її доходи, яка мала єдине джерело доходу - пенсію, що не значно перевищувала прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Отже, матеріальна допомога, яка надавалась їй сином, та полягала у грошових переказах, продуктових та речових посилок тощо, була для позивачки постійним і основним джерелом існування, починаючи з дати її виходу на пенсію. Оскільки відповідачем частково сплачено страхове відшкодування в загальному розмірі 94 580,00 грн (40 200 грн + 40 200 грн + 14 180 грн), просить стягнути розмір страхового відшкодування на утримання позивачки у зв?язку зі смертю ОСОБА_4 з урахуванням лімітів та вже виплаченої частини становить 225 420,00 грн (320 000 грн - 94 580 грн) та пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 24 295, 35 грн, трьох процентів річних від простроченої суми боргу у розмірі 2 313, 43 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 625, 46 грн (разом - 30 234, 24 грн) за період з 18.10.2023 року по 19.02.2024 року та встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні сина ОСОБА_4 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 02 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про: встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Іванівці Коломийського району Івано-Франківської області (актовий запис від 16.06.2023 року, № 697); стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код у ЄДРПОУ: 30115243) на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування на утримання у розмірі 225 420 (двісті двадцять п`ять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок; - стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код у ЄДРПОУ: 30115243) на користь ОСОБА_1 пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 24 295 (двадцять чотири тисячі двісті дев`яносто п`ять) гривень 35 копійок, трьох процентів річних від простроченої суми боргу у розмірі 2 313 (дві тисячі триста тринадцять) гривень 43 копійки, інфляційних втрат у розмірі 3 625 (три тисячі шістсот двадцять п`ять) гривень 46 копійок (разом - 30 234 (тридцять тисяч двісті тридцять чотири) гривні 24 копійки) за період з 18.10.2023 року по 19.02.2024 року відмовлено у зв`язку з безпідставністю позовних вимог. Судові витрати по оплаті судового збору компенсовано за рахунок держави. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Ільків М. М. подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що факт перебування ОСОБА_1 на утриманні сина ОСОБА_4 підтверджено належними доказами у справі. Згідно з пенсійним посвідченням НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 02 червня 2020 року терміном довічно, ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком. Пенсію у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_7 не отримує. Відповідно до довідки N254 від 27 вересня 2023 року, виданої Коломийською міською радою Саджавського старостинського округу, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час смерті проживали разом та вели спільне господарство. Вказує, що вона є непрацездатною особою, яка досягла встановленого Законом пенсійного віку, що дає право на призначення дострокової пенсії за віком як матір особи з інвалідністю з дитинства (на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто на пільгових умовах), отже в силу положень статті 202 СК України вона мала право на одержання від померлого утримання, що у відповідності до статті 1200 ЦК України свідчить про те, що вона має право і на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. При цьому, неотримання позивачкою пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_8 не впливає на її право на відшкодування такої шкоди. Відтак, долучені до позовної заяви документи підтверджують той факт, що станом на дату дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 набула статусу непрацездатної особи на пільгових умовах. Станом на день ДТП її пенсія за віком становила 2 520,00 грн, що лише на 427 грн більше за встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому позивачка не може вважатись такою, що не потребувала матеріальної допомоги. При цьому ОСОБА_4 офіційно працював у ТОВ «Скіф» та отримував заробітну плату, зокрема з січня 2023 року по травень 2023 року щомісячна заробітна плата ОСОБА_8 становила 8 000,00 грн. Зважаючи на вказане, ОСОБА_9 забезпечував матір харчовими продуктами, побутовими товарами, сплачував платежі за комунальні послуги. Своїй матері останній купував лікарські препарати та оплачував медичні обстеження. Крім того, страховиком не виплачувалось страхове відшкодування протягом 90 днів з дня отримання заяви порушує права потерпілої на своєчасне отримання відшкодування за смерть й сина та є підставою для стягнення штрафних санкцій. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Ільків М.М. підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити апеляційну скаргу. Представник приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" у встановленому законом порядку повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак не з`явився у судове засідання, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності. Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час настання вказаного страхового випадку 11.06.2023 року позивачка не досягла віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування». Не встановлено і інших, передбачених законом, підстав для того, щоб вважати позивачку непрацездатною. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачка станом на 11.06.2023 року не вважалася непрацездатною. Проте, наявність статусу саме непрацездатної особи є обов`язковою умовою для виникнення права на відшкодування шкоди цій особі, яка була на утриманні потерпілого. Ухвалене судом першої інстанції рішення не повністю відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Іванівці Коломийського району Івано-Франківської області відбулася дорожньо-транспортна пригода внаслідок того, що ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat», номерний знак « НОМЕР_1 », рухаючись із с.Саджавки Коломийського району Івано-Франківської області в напрямку м.Коломиї Івано-Франківської області, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та допустив зіткнення з деревом. Внаслідок отриманих у цій пригоді травм, водій вказаного автомобіля та пасажир ОСОБА_4 загинули. Цивільно-правова відповідальність вказаного водія на дату вчинення даної дорожньо-транспортної пригоди згідно з полісом № AT3516414 11 червня 2023 року була застрахована у приватному акціонерному товаристві "Страхова група "ТАС". За фактом вказаної пригоди внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023090000000358 та 12.06.2023 року розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. Згідно постанови, винесеної прокурором Івано-Франківської обласної прокуратури Гриндою І.І. від 31.08.2023 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.06.2023 року за № 12023090000000358, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 2861 КК України. За змістом цієї постанови встановлено, що 11.06.2023 року приблизно о 22 год. 15 хв. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat», номерний знак « НОМЕР_1 », перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, та рухаючись по вул.Центральній в с.Іванівці Коломийського району Івано-Франківської області, порушив підпункти «б», «д» п.2.3, підпункт «а» п.2.9, пункти 10.1, 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив зіткнення цього автомобіля з деревом, що спричинило смерть вказаного водія та 4-х пасажирів цього автомобіля. Одним із таких пасажирів був син позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Іванівці Коломийського району Івано-Франківської області (а.с.13). Відповідно записів свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 19.07.1990 року позивачка є матір`ю померлого ОСОБА_6 (а.с.12). 03.01.2024 року представник позивачки подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідачем частково сплачено страхове відшкодування, а саме виплачено батькам потерпілого по 40 200,00 грн відшкодування моральної шкоди, а позивачці - також страхове відшкодування в сумі 14 180,00 грн в якості витрат на поховання. Зазначені обставини визнаються сторонами, тому в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , виданого Пенсійним фондом України 02.06.2020 року позивачка отримує пенсію за віком довічно (а.с.29). За змістом довідки про доходи № 8705 3877 6371 1304, виданої органом Пенсійного фонду України 28.06.2023 року, ОСОБА_1 з травня 2022 року по листопад 2022 року отримувала пенсію у розмірі 2 100,00 грн щомісячно, з грудня 2022 року по лютий 2023 року - 2 326,39 грн щомісячно, з березня 2023 року по травень 2023 року - 2 520,00 грн щомісячно (а.с.30). Згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області №737 від 19.09.2023 року позивачка отримує пенсію за віком як мати дитини з інвалідністю (а.с.94). Згідно з копією рішення про відмову у перерахунку пенсії, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 26.07.2023 року, позивачці відмовлено у переході на пенсію у зв`язку із втратою годувальника у зв?язку з тим, що позивачка на дату звернення про такий перехід (21.07.2023 року) не досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» (а.с.33). Згідно довідки від 17 червня 2023 року покійний ОСОБА_4 до факту смерті перебував у трудових відносинах у ТОВ «Скіф» та отримував заробітну плату, зокрема, з січня 2023 року по травень 2023 року щомісячна заробітна плата ОСОБА_10 становила 8 000,00 грн (а.с.31). За змістом довідки про склад сім`ї від 26 червня 2023 року, поданою ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 адреса: АДРЕСА_1 , яка завірена адвокатом Ільківим М.М., в її склад сім`ї входить ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.14). Згідно довідки від 27 вересня 2023 року №254 Коломийської міської ради Саджавський старостинський округ, завіреної старостою ОСОБА_11 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснила похорон сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час смерті проживали разом та вели спільне господарство (а.с.53). Стабільність шлюбу значною мірою залежить від рівня взаємної турботи з боку кожного з подружжя. Подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного. Статтею 75 Сімейного кодексу України (далі - СК) визначені підстави виникнення права одного з подружжя на утримання. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою. Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. При цьому, факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатні громадяни це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив із того, що на час настання вказаного страхового випадку (11.06.2023 року) позивачка не досягла віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування». Також не встановлено і інших, передбачених законом, підстав для того, щоб вважати позивачку непрацездатною. Такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки в силу ч.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни є особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. ОСОБА_1 отримує пенсію за віком як мати дитини з інвалідністю, тобто на пільгових умовах, отже є непрацездатною (а.с.94). У цій справі, яка переглядається, на підтвердження тих обставин, що позивачка як непрацездатна особа потребувала матеріальної допомоги, надано такі докази: довідку про доходи № 8705 3877 6371 1304, виданої органом Пенсійного фонду України 28.06.2023 року, ОСОБА_1 про отримання пенсії у розмірі 2 520,00 грн щомісячно; довідку від 17 червня 2023 року про те, що покійний ОСОБА_4 до факту смерті отримував заробітну плату у розмірі 8 000,00 грн; довідку про те, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час смерті проживали разом та вели спільне господарство; довідку, що в склад її сім`ї входить ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Разом з тим, встановлено, що позивачкою не подано доказів про те, що вона потребувала утримання покійного сина, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про надання їй матеріальної допомоги, що така допомога була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування, акт обстеження соціально-побутових умов, відповідно до якого при обстеженні умов проживання останньої вона потребула сторонньої допомоги, має незадовільний стан здоров`я, не має можливості самостійно себе забезпечувати, житловий будинок потребує ремонту, виписку з медичної картки про незадовільний стан здоров`я, тощо. Крім цього, згідно довідки про склад сім`ї від 26 червня 2023 року, поданою ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 адреса: АДРЕСА_1 , яка завірена адвокатом Ільківим М.М., в її склад сім`ї входить чоловік ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , який в силу ст. 75 Сімейного кодексу України як подружжя зобов`язаний матеріально підтримувати позивачку. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраниму справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про безпідставність заявлених нею позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки позивачка належними та допустимими доказами не довела, що перебувала на утриманні померлого сина ОСОБА_4 і саме він за життя надавав їй допомогу на утримання, яка була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. При цьому, суд враховує співвідношення розміру допомоги, яку ОСОБА_1 могла отримувати від чоловіка та розмір її власної пенсії (2 520,00 грн щомісячно) не свідчить про те, що допомога з боку померлого могла бути основним і постійним джерелом існування для позивача. Отже, ОСОБА_1 не доведено обставин перебування на утриманні загиблого сина ОСОБА_4 та потребу у матеріальній допомозі від останнього, а тому підстави для стягнення страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого відсутні. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про перебування позивачки на утриманні у померлого сина ОСОБА_4 , так як вона отримувала на день ДТП пенсію за віком 2 520,00 грн, що лише на 427 грн більше за встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому не може вважатись такою, що не потребувала матеріальної допомоги, оскільки нею не надано суду доказів її утримання покійним ОСОБА_4 та не доведено, що допомога з боку померлого була основним і постійним джерелом існування для позивача. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00). При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. За змістом ст.382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий судовий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд по суті не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ільківа Миколи Миколайовича задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 02 травня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 вересня 2024 року. Судді: В.Д. Фединяк Л.В.Василишин І.О.Максюта