Постанова 4854 № 400/733/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/733/24 Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаШляхтицького О.І., суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі № 400/733/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив: - визнати протиправними дії щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 20.12.2023 по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2017 з врахуванням для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення січня 2008 року; - зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки остаточного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 28.12.2017 по 20.12.2023 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову. Позивач надав відповідь на відзив, просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 16.05.2024 у справі № 400/733/24 адміністративний позов позовом ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.12.2017 по 19.12.2023 по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2017 з урахуванням базового місяця січень 2008 року. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.12.2017 по 19.12.2023 по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2017 з урахуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 116700,06 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот гривень 06 коп.). В решті позову відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам у даній справі і помилково залишено поза увагою те, що спір стосовно невиплаченої індексації грошового забезпечення у позивача виник перед звільненням з військової служби; - інші доводи відтворюють змість відзиву на позовну заяву. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції. Обставини справи. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 01.09.1993 по 28.12.2017. Наказом командувача Повітряних Сил ЗСУ від 25.11.2017 № 484 позивача звільнено з військової служби в запас. Наказом командира військової частини від 28.12.2017 № 296 позивача виключено зі списків особового складу частини. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 у справі № 400/1457/22, яке набрало законної сили 18.10.2023, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2017, враховуючи базовий місяць січень 2008 року та виплатити суму різниці. На виконання рішення суду відповідач 20.12.2023 перерахував на картковий рахунок позивача 69972,56 грн. 20.12.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Листом від 05.01.2024 відповідач відмовив у виплаті. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. З матеріалів справи встановлено, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 у справі № 400/1457/22, яке набрало законної сили 18.10.2023, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2017, враховуючи базовий місяць січень 2008 року та виплатити суму різниці. На виконання рішення суду відповідач 20.12.2023 перерахував на картковий рахунок позивача 69 972,56 грн. Отже, спірне питання в контексті розгляду даної справи стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу на день звільнення індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2017 по 19.12.2023. Апеляційний суд зазначає, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства. Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17. Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України). Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У своїй постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію. Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року. Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився. Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 25.04.2024 по справі № 440/8467/23 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин. Матеріалами справи встановлено, що сума невиплаченої позивачу індексації при звільненні становить 69922,56 грн., що становить 75,81 % виплаченого позивачу при звільненні грошового забезпечення у сумі 92235,46 грн. Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 , яке становить 371,25 грн. Середній заробіток за період з 29.12.2017 по 18.07.2022 становить 421368,75 грн. (371,25 грн. х 1135 робочих днів). Сума середнього заробітку за час затримки виплати індексації за період з 29.12.2017 по 18.07.2022 становить 319439,64 грн. (421368,75 грн. х 75,81%). Колегія суддів зазначає, що враховуючи істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець 69922,56 грн., і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати 319439,64 суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування принципу співмірності і зменшив таку виплату до 69922,56 грн орієнтуючись на розмір невиплаченої суми індексації. Зазначений розмір є об`єктивним, враховує вимушеність позивача звертатись до суду за захистом своїх прав щодо належних виплат під час виключення із кадрів та проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем лише на виконання судового рішення. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача нарахувати на користь позивача середній заробіток за період з 29.12.2017 по 18.07.2022 виходячи із принципу співмірності та обґрунтованості розміру середнього заробітку, відшкодуванню підлягають на користь позивача кошти в межах суми 69922,56 грн. Стосовно періоду з 19.07.2022 по 19.12.2023 стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП. Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 46 777,50 грн. (371,25 грн. х 126 робочих днів). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача нарахувати на користь позивача середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 19.12.2023 у сумі 46 777,50 грн. Відтак, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіх проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі № 400/733/24 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк