Постанова 4855 № 580/3518/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3518/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гайдаш В.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (далі по тексту - відповідач, Управління СБУ в Черкаській області) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління СБУ в Черкаській області щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, за період з 12.11.2020 по 10.02.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; - стягнути з Управління СБУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час розрахунку при звільненні у сумі 750 263,92 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року в задоволенні значеного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 05.07.1993 по 11.11.2020, ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні СБУ в Черкаській області. Відповідно до наказу №134-ОС/ДСК від 11.11.2020 ОСОБА_1 був звільнений зі служби. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі №580/3232/23 зобов`язано Управління СБУ в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, за відрахуванням нарахованого та виплаченого грошового забезпечення раніше. На виконання вищезазначеної постанови суду апеляційної інстанції від 09.11.2023 у справі №580/3232/23, Управління СБУ в Черкаській області 02.12.2023 нарахувало та виплатило позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 79 840,45 грн. Окрім того, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №580/4496/23, яке набрало законної сили 22.01.2024, зобов`язано Управління СБУ в Черкаській області провести перерахунок та виплату розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 29.01.2020 по 11.11.2020, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (2102 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 4, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпеченим військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, разових додаткових видів грошового забезпечення а саме перерахувати та виплати матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії при звільненні, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку учаснику АТО за 2017-2020 поки, з урахуванням виплачених сум. Також зобов`язано Управління СБУ в Черкаській області здійснення перерахунок розміру грошового забезпечення та складових грошового атестату ОСОБА_1 , визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (2102 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 4, 14 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) премії, а також оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області оновлений грошовий атестат ОСОБА_1 , станом на дату звільнення зі служби (11.11.2020), та оновлену довідку про розмір грошового забезпечення, за останні два роки перед звільненням зі служби, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з моменту її призначення На виконання вищезазначеного рішення суду від 12.09.2023 у справі №580/4496/23, 22.01.2024 Управління СБУ в Черкаській області нарахувало та виплатило позивачу грошове забезпечення у сумі 124 810,67 грн. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав покладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, на підставі положень статті 117 КЗпП України, оскільки спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник через значний час після звільнення. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців регулюються Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011), постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07.11.2007 № 1294, постановою Кабінету Міністрів України про Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій від 22.09.2010 № 889, проте не регулюють питання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою виплат роботодавцем сум під час звільнення. Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 статті 9 Закону №2011). Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Дія Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 1-3 Порядку № 159). Відповідно до ч. 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч.1 ст. 116 КЗпП України)(у редакції до 19.07.2022). Відповідно до ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) під час розгляду та вирішення конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, де визначені основні трудові права працівників. Спеціальним законодавством, що регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, що складаються під час звільнення військовослужбовців. Аналогічний висновок застосування норм КЗпП України під час вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення військовослужбовців сформульований Верховним Судом у справі № 823/1023/16, у справі №807/3664/14, у справі № 826/15235/16. Велика Палата Верховного Суду у справі № 821/1083/17 зазначила: - «умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. Під час дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає унаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення». Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи щодо захисту права працівника на своєчасне одержання плати за виконану роботу. Таким чином, із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишніми працівниками, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних працівникові сум, то коли спір вирішений на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (ч. 1 статті 117 КЗпП України). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає унаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17). Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з матеріалів справи, наказом №134-ОС/ДСК від 11.11.2020 ОСОБА_1 був звільнений зі служби. Натомість, за вирішенням спору щодо належних йому під час звільнення виплат, позивач звернувся до адміністративного суду в частині виплати індексації лише 01.05.2023 у справі №580/3232/23, а в частині виплати грошового забезпечення лише 07.06.2023 у справі №580/4496/23, тобто через 2 роки і 6 місяців після звільнення. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу під час звільнення суми не були спірними, та протягом 2 років та 6 місяців ОСОБА_1 , не здійснював дій, спрямованих на перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення та частині виплати грошового забезпечення. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що посилання апелянта на те, що останньому стало відомо тільки у 2023 році про наявність права на отримання вищевказаних сум індексації, частини невиплаченого грошового забезпечення, відсутність розрахунку при звільненні та наявність відповідних довідок про отримані позивачем суми грошового забезпечення, не може бути поважною підставою для стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, оскільки зазначене протиправно підміняє поняття «право виплати належних позивачу сум грошового забезпечення», яке не має строку давності, відповідно до норм чинного законодавства та рішення Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 і сталої практики Верховного Суду в подібних правовідносинах, з поняттям «права на виплату середнього заробітку за час розрахунку при звільненні», оскільки зазначене право виникає у особи за певних умов. Так, зокрема, спір у справі, яка розглядається, стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд (постанова від 04.12.2019 у справі №825/742/16), висновуючи правову позицію щодо застосування ст.117 КЗпП зазначав у п.31 цієї постанови: - «незгода працівника з розміром належних до виплати під час звільнення сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум під час звільнення. Спір щодо невиплаченої індексації з травня 2008 року по грудень 2009 виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача (п.34). Оскільки під час нарахування і виплати позивачу належних під час звільнення сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні (п.35)». Подібний висновок щодо застосування норм права сформульований Верховним Судом в постанові від 28.11.2022 у справі №380/693/20 (п. 32, п.39), що належить застосуванню до спірних правовідносин. З огляду на встановлені обставини, оцінені докази і доводи, з урахуванням висновків Верховного Суду у справі №380/693/20 щодо застосування ст.117 КЗпП України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення позивача, оскільки під час нарахування і виплати позивачу всіх належних видів грошового забезпечення був відсутній спір про індексацію грошового забезпечення, а тому підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України немає. При цьому, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, зазначених висновків суду не спростовує, адже вказана справа стосувалася інших аспектів застосування статті 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні. У справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, у зв`язку з чим відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Крім того, у справі №821/1083/17 позивачка за вирішенням трудового спору щодо неповного розрахунку звернулася у строк, що не перевищував двох місяців, і питання строку та наявності права у останньої на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку, які належали працівнику при звільненні, не було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі. Натомість, у даному випадку, за вирішенням відповідного спору ОСОБА_1 звернувся через 2 роки і 6 місяців після звільнення, тобто спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник через значний час після звільнення. З урахуванням вищезазначеної та сталої практики Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні, відповідно, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 30.09.2024 року