Постанова 4855 № 580/10432/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/10432/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гаврилюк В.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідачі) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту та не звільнення ОСОБА_1 , військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах ІНФОРМАЦІЯ_1 - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , як військовослужбовця, з військової служби у лавах ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року значений позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.07.2023 про звільнення та повідомлення про результати його розгляду і прийняте рішення. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27.07.2023 про звільнення та повідомити позивача про результати його розгляду і прийняте рішення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач, через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягів з наказів командира Військову частину НОМЕР_2 № 81 від 06.04.2022 та № 91 від 14.04.2022, ОСОБА_1 , починаючи з 06.04.2022 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Починаючи з 14.04.2022 року, ОСОБА_1 призначений на посаду та приступив до виконання службових обов`язків. 27.07.2023 позивач подав до Військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби, на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю. Зазначене підтверджується відповідною медичною довідкою № 445, яка видана лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я «Монастирищенська багатопрофільна лікарня», на термін з 30.06.2023 року по 30.06.2024 року (а.с.6). Як вбачається з матеріалів справи, рапорт ОСОБА_1 , направлений 09.08.2023 засобами поштового зв`язку (1400057910633) та отриманий відповідачем - 11.08.2023, про що свідчить відомості трекінгу Укрпошти. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту та не звільнення позивача з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність будь-яких доказів розгляду відповідачем рапорту позивача, вказує на бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 саме щодо розгляду вказаного рапорту. У свою чергу вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності щодо не звільнення позивача з військової служби, є передчасними, оскільки відповідач не розглянув відповідний рапорт позивача. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У даному випадку, апелянт просить суд апеляційної інстанції переглянути рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме щодо зобов`язання Військової частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , як військовослужбовця, з військової служби у лавах ІНФОРМАЦІЯ_2. Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно зі ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом. Стаття 65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_2, інших утворених відповідно до законів України ІНФОРМАЦІЯ_3, а також правоохоронних органів спеціального призначення та ІНФОРМАЦІЯ_4, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Частина 6 ст. 2 Закону №2232-XII встановлює види військової служби: - строкова військова служба; - військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; - військова служба за контрактом осіб рядового складу; - військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; - військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); - військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; - військова служба за призовом осіб офіцерського складу; - військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_5, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Предметом спору у цій справі є бездіяльність, тобто пасивна поведінка військової частини, яка проявляється у нерозгляді рапорту та не звільнення ОСОБА_1 , як військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах ІНФОРМАЦІЯ_2. Так, Згідно пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_5, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві ІНФОРМАЦІЯ_2 за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 27.07.2023 ОСОБА_1 подав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення, на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Відповідно до опису вкладення до поштового відправлення № 1400057910633, вказаний рапорт із додатками (завірена нотаріально копія паспорту ОСОБА_2 - 1 арк., Завірена нотаріально копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 - 1 арк., Акт підтвердження фактичного місця проживання особи на території міста Монастирища та села Нового Міста від 03.07.2023 - 1 арк., довідка виконавчого комітету Монастирищенської міської ради № 460 від 03.07.2023 року - 1 арк., довідка № 445 видана ЛКК КНП «Монастирищенська багатопрофільна лікарня» від 30.07.2023 - 1 арк.) 09.08.2023 направлений на адресу Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ). Відповідно до відомостей інтернет ресурсу Укрпошти, відправлення (штрих кодовий ідентифікатор - 1400057910633) отримано 11.08.2023 уповноваженою особою відповідача за довіреністю. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача від 27.07.2023. Натомість, у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив про відсутність законних підстав для прийняття довідки ЛКК в якості документа, який дає підстави для звільнення з військової служби, позаяк документом який підтверджує потребу особи у сторонньому догляді є висновок медико-соціальної експертизи. Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців врегульовано Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_5, затвердженої Наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.12.2016 №

735. Цю Інструкцію розроблено зокрема відповідно до Конституції України, Законів України «Про звернення громадян» (далі - Інструкція № 735). Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Розділу І Інструкції № 735 у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об`єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв`язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності дії, унаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод. Усі звернення громадян, що надходять до ІНФОРМАЦІЯ_6, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону. Згідно п.п. 2, 4 Розділу ІІ Інструкції № 735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця. Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень. У зверненні мають бути зазначені прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковане або написане від руки, розбірливо, чітко підписане заявником (групою заявників) із зазначенням дати. Відповідно до п.п. 3-8 Розділу ІІІ Інструкції № 735 після первинного розгляду звернень громадян керівниками органів військового управління, командирами військових частин працівник підрозділу документального забезпечення (секретаріату, канцелярії): - уносить до журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян або реєстраційно-контрольної картки персонального комп`ютера резолюцію керівництва та встановлені терміни виконання доручень за зверненнями громадян; - здійснює відправку звернень за належністю та відповідей - їх авторам; - забезпечує оперативне доведення звернень громадян до виконавців. Звернення громадян, одержані органом військового управління, військовою частиною для виконання, в обов`язковому порядку обліковуються в журналі обліку звернень цього органу військового управління або заводиться реєстраційно-контрольна картка. Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день. Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_6, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян. Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів. Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення. Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини. Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення. Аналіз вказаних приписів Інструкції № 735 вказує на те, що у разі надходження до військової частини належно оформленого письмового звернення військовослужбовця, воно в обов`язковому порядку та строки, встановлені Інструкцією, належить прийняттю та розгляду. У свою чергу, за наслідками розгляду, заявника має повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення. У даному випадку, отримавши від позивача рапорт від 27.07.2023, який, як зазначає відповідач, не містив належного документу, який підтверджує потребу особи у сторонньому догляді, Військова частина НОМЕР_1 була зобов`язана розглянути його, як звернення військовослужбовця, в силу вищевказаних вимог Інструкції № 735 та за наслідками розгляду повідомити позивача про результати його розгляду, причини неврахування довідки ЛКК КНП «Монастирищенська багатопрофільна лікарня» № 445 від 30.07.2023 та повідомити про прийняте рішення. Разом з тим, у матеріалах справи не міститься, а відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, належних доказів розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 27.07.2023, отриманого відповідачем 11.08.2023. Таким чином, посилання представника відповідача, у відзиві на позовну заяву, про те, що позивачу повідомлено про відсутність підстав для його звільнення з військової служби, є необґрунтованими. Отже, відсутність належних доказів розгляду відповідачем рапорту позивача, вказує на бездіяльність відповідача саме щодо розгляду вказаного рапорту. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що для належного захисту порушеного права позивача існують законні підстави для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.07.2023 та повідомлення про результати його розгляду і прийняте рішення і, як наслідок, зобов`язати відповідача розглянути такий рапорт. Натомість, вимоги позивача, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі, щодо визнання протиправною бездіяльності про незвільнення позивача з військової служби, є передчасними, оскільки Військова частина НОМЕР_1 , станом на момент подання даної позовної заяви, ще не розглянула рапорт ОСОБА_1 від 27.07.2023 року і не прийняла відповідного рішення за наслідками його розгляду. Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст. 5 КАС України). Не підлягають задоволенню вимоги, щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень утримуватися від винесення рішень у майбутньому у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки судом оцінюються певні обставини, підтверджені зібраними доказами. Таким чином висновки суду стосуються лише конкретних рішень (дій) суб`єкта владних повноважень і не можуть розповсюджуватися на невизначене коло таких рішень (дій). «Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , як військовослужбовця, з військової служби у лавах ІНФОРМАЦІЯ_2, слід відмовити, як передчасних. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 24.06.2024 року