Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/3663/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3663/24 Перша інстанція суддя Ярощук В.Г. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Яковлєва О.В., суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И Л А : Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, загальною сумою 308717,99 грн. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про залишення без задоволення позовних вимог, так як відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України з Військової частини НОМЕР_1 підлягають стягненню три проценти річних та інфляційні втрати, отримані за час затримки виплати Військовою частиною НОМЕР_1 своїх грошових зобов`язань. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2023 № 80 позивача виключено зі списків особового складу військової частини. В подальшому позивач неодноразово звертався до адміністративних судів з позовами до відповідача щодо виплати йому грошового забезпечення за період служби. На виконання рішень суду Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу у належному розміру грошове забезпечення, що підтверджується платіжними інструкціями від 30.01.2024 № 105 на суму 220571,71 грн; від 21.12.2023 № 1 на суму 50691,55 грн; від 10.01.2024 № 109 на суму 543724,81 грн; від 22.03.2024 № 490 на суму 851332,20 грн., у загальному розмірі 1666320,27 грн. Вважаючи, що відповідно до статті 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню три проценти річних та інфляційне збільшення за період до 23.03.2024, за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом. За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, а тому норми зазначеної статті не застосовуються до спірних правовідносин, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, зі змісту частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині 1 статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною 2 статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Колегією суддів встановлено, що у спірних правовідносинах позивач бажає отримати компенсацію інфляційних витрат, які він отримав за час затримки виплати Військовою частиною НОМЕР_1 належних йому сум грошового забезпечення. В свою чергу, враховуючи характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і суб`єктний склад сторін, колегія суддів вважає, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Між тим, як вбачається з вищевикладених норм права, цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання, в силу частин 2 та 3 ст.11 ЦК України, може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що між сторонами у справі відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, оскільки вказане питання врегульовано спеціальним законом. Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016, у цивільній справі №6-2759цс15. Між тим, суд наголошує, що позивач не позбавлений можливості скористатися правом компенсації втрати частини доходів у поряду та спосіб визначений законом. Проте, в межах даної справи позивачем не заявлено відповідних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів, передбачених ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі. В свою чергу, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року - без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Яковлєв Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян