Постанова 4851 № 520/25/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2024 р. Справа № 520/25/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/25/23 за позовом Головного управління Національної поліції в Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Головне управління Національної поліції в Харківській області звернулос до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції в Харківській області безпідставно набуті грошові кошти у сумі 5834,98 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що Наказом ГУНП в Харківській області від 30.03.2022 № 175о/с відповідача звільнено за п. 6 ч. 1 ст. 77 у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції без виплати грошового забезпечення з 28.03.2022. Відповідно до п.13 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. У березні 2022 року відповідачеві було виплачено грошове забезпечення, в тому числі і за період відсутності на службі без поважних причин - з 28.03.2022 по 30.03.2022, оскільки наказ про утримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу було видано після виплати грошового забезпечення, тому що відповідно до п.8 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, припинити виплату грошового забезпечення можливо тільки на підставі наказу та встановлення факту безпідставної відсутності на службі поліцейського. Тому, ГУНП в Харківській області було вимушене до встановлення факту відсутності на службі ОСОБА_1 без поважних причин виплатити йому грошове забезпечення за період з 28.03.2022 по 31.03.2022. В свою чергу, на думку позивача, відповідач через особисту недобросовісність знаючи, що до встановлення факту безпідставної відсутності йому будуть виплачувати грошове забезпечення, скористався цим та про причини відсутності не повідомляв керівництво ГУНП в Харківській області. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Капітан поліції ОСОБА_1 проходив службу у ГУНП в Харківській області. З 19.03.2019 відповідач проходив службу на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції відділу поліцейської діяльності №1 Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області, що підтверджується послужним списком. На підставі наказу ГУНП від 30.03.2022 № 230 відносно капітана поліції ОСОБА_1 призначено та проведено службове розслідування, за фактом безпідставної відсутності на службі в період з 28.03.2022 по 30.03.2022, яким встановлено порушення капітаном поліції ОСОБА_1 , службової дисципліни що виразилося в безпідставній відсутності на службі без поважних причин, невстановлено місце перебування, а також не взяв участі у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України тим самим, вчинив дисциплінарний проступок, який є несумісним з подальшим проходженням служби в Національній поліції України. За відсутність на службі без поважних причин з 28.03.2022 по 30.03.2022 до відповідача дисциплінарним наказом ГУНП в Харківській області від 30.03.2022 № 230 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції (копія наказу додається). Наказом ГУНП в Харківській області від 30.03.2022 № 175о/с відповідача звільнено за п. 6 ч. 1 ст. 77 у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції без виплати грошового забезпечення з 28.03.2022. Відповідно до п.13 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. У березні 2022 року відповідачеві було виплачено грошове забезпечення, в тому числі і за період відсутності на службі без поважних причин з 28.03.2022 по 30.03.2022, оскільки наказ про утримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу було видано після виплати грошового забезпечення. Вважаючи, що ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 5834,98 грн., позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що відсутні з боку відповідача підстави, передбачені ч.1 ст. 1215 ЦК України щодо недобросовісності в отриманні спірної суми зайво сплачених грошових коштів. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Так, відповідно до частини 2 статті 94 Закону № 580-VIII Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Нормативним документом, який регулює виплату грошового забезпечення є Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі Наказ № 260). Відповідно до положень пункту 8 розділу І Наказу № 260 за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується. Підставою припинення виплати грошового забезпечення поліцейському є наказ керівника (начальника) органу поліції, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення. Відповідно до положень пункту 13 розділу І Наказу № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Питання щодо стягнення зайво сплаченого грошового забезпечення Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейських Національної поліції та здобувачів вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, не врегульовано. Відповідно до ст. 127 Кодексу законів про працю України встановлено, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136). Крім того, судова колегія зазначає, що згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Зобов`язання у зв`язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом. За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав. Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.01.2019 по справі № 753/15556/15-ц висловила правову позицію, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Як встановлено судовим розглядом, наказом ГУНП в Харківській області від 30.03.2022 № 175о/с відповідача звільнено за п. 6 ч. 1 ст. 77 у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції без виплати грошового забезпечення з 28.03.2022. У березні 2022 року відповідачеві було виплачено грошове забезпечення, в тому числі і за період відсутності на службі без поважних причин з 28.03.2022 по 30.03.2022, оскільки наказ про утримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу було видано після виплати грошового забезпечення. Таким чином, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, для повернення відповідачем виплачених коштів, оскільки одночасно наявні такі умови: здійснення виплати позивачем добровільно, відсутність рахункової помилки, добросовісність набувача коштів. Щодо доводів позивача про встановлення в ході службового розслідування безпідставної відсутності на службі в період з 28.03.2022 по 30.03.2022, а наказ про утримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу було видано після виплати грошового забезпечення, що відповідач має не права на спірну виплату, то суд правильно звернув увагу на те, що в даному випадку цей факт не свідчить про недобросовісність саме відповідача при отриманні грошового забезпечення. Доказів того, що останньою з метою отримання грошового забезпечення подавалися фіктивні довідки чи листки непрацездатності тощо, або здійснювався вплив на працівників фінансового підрозділу, суду не надано та про такі обставини не повідомлено. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 по справі №520/25/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич