Постанова 4851 № 520/2137/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 р. Справа № 520/2137/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/2137/23 за позовом Головного управління Національної поліції в Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: 31.01.2023 Головне управління Національної поліції в Харківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь Головного управління Національної поліції в Харківській області грошові кошти у сумі 10182,62 грн. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 позов було залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків шляхом подання 1) юридично умотивованого та документально доведеного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з викладенням поважних причин несвоєчасного вчинення процесуальної дії, зумовлених нездоланним та невідворотним впливом об`єктивних факторів, відвернення яких знаходилось поза волею та фізичними можливостями заявника; 2) доказів оплати судового збору. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 позов повернуто. Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Судовим розглядом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 30.04.2022 № 254 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. ОСОБА_1 з 07.04.2022 по 30.04.2022 нараховане та виплачене грошове забезпечення. У зв`язку з тим, що до відповідача вищевказаним наказом застосовано дисциплінарне стягнення за безпідставну відсутність на службі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки відповідача звільнено зі служби в поліції наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 30.04.2022, а до суду з вказаним позовом позивач звернувся лише 31.01.2023, тобто, з порушенням тримісячного строку звернення до суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами. Право на звернення до суду не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.). Виходячи з принципу змагальності в адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 10182,62 грн., оскільки наказом позивача від 30.04.2022 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, у зв`язку із її безпідставною відсутністю на службі у період з 07.04.2022 по 30.04.2022, тобто, позивач з 30.04.2022 був обізнаний про виникнення спірних правовідносин, проте, з цим адміністративним позовом звернувся лише 31.01.2023, тобто, з порушенням тримісячного строку звернення до суду. Як вбачається з заяви, поданої позивачем на усунення недоліків адміністративного позову, Головне управління Національної поліції в Харківській області як на причину пропуску строку звернення до суду з позовною заявою посилається на те, що законодавець свідомо у п. 8 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачив відсильну норму не до ч. ч. 2 та 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а тільки до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 826/14908/18 та від 12.05.2022 у справі № 420/9673/20 зазначено, що суб`єкт владних повноважень має право звертатися до суду про стягнення грошових коштів після закінчення шестимісячного строку. Клопотання про поновлення строку позивачем не заявлено. Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи позивача щодо застосування у спірних правовідносин висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 826/14908/18, від 12.05.2022 у справі № 420/9673/20, оскільки постанови Верховного Суду прийняті щодо інших правовідносин, так як предметом адміністративного позову у справі № 826/14908/18 було стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Октава фінанс» в дохід Державного бюджету штрафу за порушення валютного законодавства, згідно із постанови Національного банку України про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства, а у справі № 420/9673/20 стягнення з Національного університету Одеська юридична академія штрафу за порушення вимог Закону України «Про ціни та ціноутворення» на підставі рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області. Таким чином, у справах № 826/14908/18 та № 420/9673/20 спірні правовідносини виникли щодо стягнення грошових коштів на підставі рішення суб`єкта владних повноважень та не стосуються правовідносини щодо проходження або звільнення з публічної служби. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем строк звернення до суду пропущений навіть більше ніж на 6 місяців. Тобто, звертаючись до суду, позивач не надав доказів неможливості подати адміністративний позов, у визначений Кодексом адміністративного судочинства України строк. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не зазначено поважних підстав для поновлення процесуального строку та заявлено відповідне клопотання, то відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску позивачем строку на звернення до суду та позовну заяву необхідно повернути позивачу. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування судового рішення. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в заяві аргументи заявника, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції не вбачає. За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 по справі №520/2137/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова