Постанова 4821 № 701/461/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2024 року м. Черкаси Справа № 701/461/24 Провадження № 22-ц/821/1236/24 Категорія: скарга на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І. за участю секретаря: Винник І.М. учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» представник позивача: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Романенка Михайла Едуардовича на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2024 року (постановлену під головуванням судді Костенка А.І. в приміщенні Маньківського районного суду Черкаської області) про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У позовній заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200053611 від 26.06.2014 року в розмірі 57 205,16 грн., суму збитків з урахуванням 3% річних в розмірі 5 147,69 грн., та суму збитків інфляційних витрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань в розмірі 24 957,02 грн. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Маньківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2024 провадження у справі за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Ухвала суду, зокрема, мотивована тим, що Маньківським районним судом Черкаської області від 21 липня 2023 року ухвалено рішення з приводу спору про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 200053611 від 26.06.2014 року, яке набрало законної сили, а тому суд першої інстанції вважав за доцільне закрити провадження по даній справі, що відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 21 червня 2024 року, представник ТОВ «Діджи Фінанс» - Романенко М.Е., вважаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції такою, що постановлена із порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення вказаного питання, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що предметом спору в цивільній справі №701/461/24 є позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_2 у загальному розмірі 87309,87 грн, яка складається із: заборгованості 57205,16 грн, суми інфляційних втрат 24957,02 грн., суми 3% річних 5147,69 грн., в той час як по цивільній справі №701/263/23 був інший предмет позову та інший склад позовних вимог. Крім того, посилається на сталу практику ВС щодо розмежування понять «предмет позову» та «предмет спору». Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив. Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ТОВ «Діджи Фінанс» - Романенка М.Е. підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі встановив, що Маньківським районним судом Черкаської області від 21 липня 2023 року ухвалено рішення з приводу спору про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 200053611 від 26.06.2014 року, яке набрало законної сили, а тому така вимога не підлягає розгляду у даній справі. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Разом з тим, повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Відповідно до наведеної норми права, позови вважаються тотожними,якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору. Тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстав позову. Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права. Чинні процесуальні норми ЦПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави. Аналогічна правова позиція є сталою та викладена у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №910/15598/19(910/8017/20), від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі №910/694/21. У справі № 701/263/23 предметом позову було стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 200053611 від 26.06.2014 року у розмірі 57205,16 грн, з яких: заборгованість за кредитом 18492,26 грн; заборгованість за відсотками 38712,90 грн. Відповідно позивачем обґрунтовувалися позовні вимоги (підстава позову). У справі № 701/461/24, оскаржувана ухвала в якій наразі переглядається апеляційним судом, предметом позову євимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 200053611 від 26.06.2014 року у розмірі 87309,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом 57205,16 грн; суми інфляційних втрат 24957,02 грн., суми 3% річних 5147,69 грн.Відповідним чином позивачем обґрунтовувалися позовні вимоги (підстава позову). В обох наведених справах позивачем було заявлено вимоги про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 200053611 від 26.06.2014 року. Проте, зазначені позовні вимоги не є тотожними, оскільки у справі № 701/263/23 заборгованість нарахована лише за тілом кредиту та відсоткам, тоді як у справі № 701/461/24, заборгованість нарахована з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних. Отже, незважаючи на те, що в обох справах сторони у справі є тими самими, проте предмет, підстави та матеріально-правові вимоги позовів є різними, що виключає висновок про тотожність позовних вимог. За таких обставин, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що позивачем заявлено позов з тим самим предметом та з тих самих підстав. Таким чином, закриваючи провадження у справі, місцевий суд порушив приписи пункту 3 частини 1 та частини 2 статті 255 ЦПК України, чим обмежив право позивача на доступ до правосуддя. Отже, суд першої інстанції належним чином не з`ясував та не надав належної правової оцінки предмету та підставам позовних вимог у вказаних справах та дійшов помилкового висновку про закриття провадження в справі. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (ст. 374 ЦПК України). Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Романенка Михайла Едуардовича задовольнити. Ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 05 червня 2024 року про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді О.М. Новіков Л.І. Василенко