Постанова 4857 № 260/3220/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3220/24 пров. № А/857/14055/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В. Гудима Л.Я. з участю секретаря судового засідання Слободян І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, ухвалене суддею Ващиліним Р.О. у м. Ужгороді, в порядку письмового провадження, у справі № 260/3220/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородського відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження, В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача у якому просить суд: 1) визнати протиправними дії Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та пред`явлення її до виконання; 2) скасувати постанову Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 52476688 від 25.04.2024 про стягнення виконавчого збору; 3) скасувати постанову Ужгородського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 74874451 від 29.04.2024 року про відкриття виконавчого провадження. 20 травня 2024 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв постанову, якою в задоволенні позову відмовив. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що розмір виконавчого збору законодавством поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка фактично стягнута в межах виконавчого провадження. Відповідні нормативні положення діяли, як на час відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання судового рішення 04.10.2016 року, так і на час прийняття відповідачем спірних рішень. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржила позивачка, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивачки, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки, розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню. Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, згідно з якими виконавчий збір стягується від суми що підлягає примусовому стягненню, погіршили становище боржника, а також те, що виконавча служба, фактично, не стягнула з боржника всієї суми боргу за виконавчим листом, позивачка вважає у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивачки виконавчого збору, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» , як і постанова про відкриття виконавчого провадження щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору, яка є похідною від першої постанови. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що на виконанні в Ужгородському відділі державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Ужгородський відділ ДВС) перебувало виконавче провадження № 52476688 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1221/11, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської 25.11.2011, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість в сумі 1 862 525,33 грн. 04 жовтня 2016 року відповідач відкрив виконавче провадження № 52476688. 28 березня 2024 року відповідач прийняв постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою замінив стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». В ході виконання вказаного вище виконавчого документа відповідач стягнув 565323,65 грн заборгованості. 17 квітня 2024 року на адресу відповідача надійшла заява стягувача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія») від 11.04.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 25 квітня 2024 року відповідач прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження № 52476688. 25 квітня 2024 року відповідач прийняв постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 186252,54 грн. в межах виконавчого провадження № 52476688. 29 квітня 2024 відповідач прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 74874451 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 25.04.2024, яка прийнята в межах виконавчого провадження № 52476688. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Станом на день відкриття виконавчого провадження № 52476688 (04 жовтня 2016 року) умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентувалися положеннями Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606) Статтею 28 Закону № 606 було передбачено, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Відповідно п. 3.7 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України до 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція) (в редакції, чинній станом на момент відкриття виконавчого провадження №52476688), постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається. До виконання постанови про стягнення виконавчого збору не застосовуються положення статті 21 Закону. Відомості щодо стягнення з позивачки виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження в матеріалах виконавчого провадження відсутні. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України. Відповідно до ст. 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Частина 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII (в редакції до 28.08.2018 року) передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. 28 серпня 2018 року до ст. 27 Закону № 1404-VIII внесені зміни, згідно з якими ч. 2 ст. 27 Закону викладена в наступній редакції: "Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів." Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Вказане кореспондується також з нормами п. 8 розділу ІІІ Інструкції (в редакції, чинній на момент прийняття державним виконавцем оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору). Цими положеннями передбачено, що не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору. Виконання постанови про стягнення виконавчого збору здійснюється за рахунок стягнутих з боржника коштів за умови відсутності заборгованості зі сплати аліментів. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Отже, як станом на час відкриття виконавчого провадження № 52476688 (04 жовтня 2016 року), так і станом на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження № 52476688 (25.04.2024 року) та постанови про відкриття виконавчого провадження № 74874451 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 25.04.2024, яка прийнята в межах виконавчого провадження № 52476688 (29.04.2024 року) діяли правові норми, які передбачали стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Таким чином правове регулювання порядку визначення розміру виконавчого збору, під час спірних правовідносин, не змінювалось та зводиться до того, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка фактично стягнута в межах виконавчого провадження. Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.04.2020 у справі № 520/9144/18, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19, від 11.08.2021 у справі № 640/23271/21, від 27.07.2023 у справі № 500/3394/22, від 10.04.2024 у справі № 380/5266/23. Тому, на думку апеляційного суду, відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Вказаний висновок є підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року в справі № 260/3220/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Л. Я. Гудим Повний текст постанови складений 24.09.2024 року