Ухвала КЦС ВС № 760/12549/22

У х в а л а 25 вересня 2024 року м. Київ Справа № 760/12549/22 Провадження № 61-7855ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Незвіський Дмитро Ярославович (далі - адвокат), на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі за позовом Органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві районної державної адміністрації (далі - позивач), який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 (далі - донька), до скаржника за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 - про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, передання її на опікування, стягнення аліментів на утримання дитини і в с т а н о в и в :

1. У вересні 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив - відібрати від скаржника його малолітню доньку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення його батьківських прав відносно неї; - передати доньку на опікування позивача; - стягнути зі скаржника на утримання доньки аліменти в розмірі не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову та до повноліття дитини на її користь. 2. 21 листопада 2023 року Солом`янський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов: відібрав від скаржника його малолітню доньку без позбавлення його батьківських прав відносно неї; передав доньку на опікування позивача; стягнув зі скаржника аліменти на утримання доньки у розмірі не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 вересня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття на користь опікуна (піклувальника) чи установи під опікою, якої буде перебувати дитина; допустив негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини з передачею її органу опіки та піклування, а в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць; стягнув зі скаржника на користь держави 2 147,20 грн судового збору. 3. 23 квітня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 4. 27 травня 2024 року адвокат в інтересах скаржника подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив поновити строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень, скасувати їх, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтував касаційну скаргу так: - суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував статтю 170 Сімейного кодексу України (далі - СК України) без урахування таких висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах: Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2018 року у справі № 522/16967/17, згідно з яким факт того, що дитина може бути поміщена в середовище, яке більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням. Передання дитини під державну опіку слід розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого повинно одразу припинитися, коли це дозволять обставини. Це означає, що такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і повинно оцінюватись у контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів для сприяння возз`єднання дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер; Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 728/1604/18, згідно з яким законом встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров`я, в якому проживає дитина. Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 грудня 2021 року у справі № 356/417/17. Згідно з яким частинами першою та другою статті 161 СК України визначено, хто має право ініціювати в суді спір про визначення місяця проживання дитини, що вирішується у цій справі, та яка особа є належним відповідачем у такій справі: такими сторонами є, передусім, батьки дитини, а у разі їх відсутності - усиновлювачі чи інші законні представники (опікуни). Відповідно, будь-які інші особи, які не є законними представниками малолітньої дитини, не мають права на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання з ними. - У разі спору між бабусею та батьком щодо визначення місяця проживання дитини за відсутності рішення про позбавлення останнього батьківських прав і призначення опікуна місце її проживання має бути визначене з батьком; - бабуся не є законним представником дитини, не має прав на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання з нею дитини; - відсутній висновок Верховного суду щодо питання застосування статті 170 СК України про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав; - суди першої й апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання скаржника про призначення судової психологічної експертизи. Вказане підтверджує порушення судами пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України; - висновки судів ґрунтуються на доказах, які здебільшого надав позивач. 5. 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржник мав: надати суду документ про сплату судового збору у розмірі, визначеному законом або документи, що підтверджують підстави звільнення від такої сплати. 6. 15 липня 2024 року скаржник подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додав докази сплати судового збору у сумі 14 886,00 грн, згідно з квитанцією № 6383-6213-8304-5852 від 15 липня 2024 року.

7. Поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник обґрунтував тим, що йому повний текст оскарженої постанови від 23 квітня 2024 року апеляційний суд відправив 8 травня 2024 року, тоді ж він її отримав. Вказане підтверджує знімок з екрана з електронної поштової скриньки про відправлення скаржнику копії постанови Київським апеляційним судом. 7.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). 7.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України). 7.3. Оскільки скаржник подав касаційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення копії оскарженої постанови апеляційного суду, пропущений строк на касаційне оскарження слід поновити.

8. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

9. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1, 3 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження. Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у х в а л и в :

1. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі за позовом Органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві районної державної адміністрації, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 - про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, передання її на опікування та стягнення аліментів на утримання дитини.

3. Витребувати із Солом`янського районного суду міста Києва Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/12549/22.

4. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко