Постанова 4822 № 724/19/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 вересня 2024 року м. Чернівці Справа № 724/19/23 Провадження №22-ц/822/713/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б., секретар - Скулеба А.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Хотинська міська рада, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мельник Юрій Васильович , на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2023 року, головуючий у І-й інстанції - Скрипник С.М., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 у січні 2023 року звернувся до суду з позовом до Хотинської міської ради про захист честі, гідності та ділової репутації. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 діловодом АДРЕСА_1 Дністровського району ОСОБА_2 щодо нього видано довідку - характеристику № 85, яка є негативною та дискредитує його в очах Кельменецького районного суду Чернівецької області, який розглядає кримінальну справу. Інформація, яка зазначена у цій характеристиці, не відповідає дійсності і принижує його честь і гідність, оскільки неправдива інформація, яка зазначена у ній, стала підставою для прийняття Хотинським районним судом Чернівецької області ухвали від 21 лютого 2022 року про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначав, що оскаржувана характеристика не відповідає дійсності, оскільки була виготовлена на замовлення поліції діловодом Хотинської міської ради, як і ряд інших документів, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 (старостою) діловодом АДРЕСА_1 було видано довідку про склад сім`ї ОСОБА_1 № 86 та довідку-характеристику № 85, а також підроблений невідомо ким акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 87, що підтверджується відповіддю Хотинської міської ради від 29 липня 2022 року № 02-13-6-1047. Дана характеристика продовжує дискредитувати його в очах людей та суду, тому з метою отримати правдиву та належну характеристику від Хотинської міської ради, його адвокат Мельник Ю.В. 16 листопада 2022 року звернувся до Хотинської міської ради із запитом № 69, однак Хотинська міська рада видала черговий наклеп, а не характеристику, яка знову не відповідає дійсності. Неправдива інформація, ще більш брехлива і ще більше принижує його як особистість в очах навіть того ж адвоката, якому вона видана. З метою підтвердження чи спростування відомостей, які зазначені у характеристиках, адвокат Мельник Ю.В. 29 листопада 2022 року подав до Хотинської міської ради запит №73, на який отримав відповідь від 05 грудня 2022 року №02-13-6-1891. Оскільки відповідь була очевидною, а характеристика від 23 листопада 2022 року, яка надійшла із відповіддю №02-13-6-1827, була не зареєстрована належним чином, а текст взагалі не читався, тому адвокатом подано до Хотинської міської ради 22 грудня 2022 року черговий запит №78, на який 27 грудня 2022 року на електрону адресу надійшла відповідь від 26 грудня 2022 року №02-13-6-2003, у якій відсутня належна та вичерпна інформація щодо наявних у Хотинській міській раді неправдивих та принизливих фактів, які негативно впливають на Кельменецький районний суд та через які йому доведеться потрапити за грати та в подальшому буде негативно впливати на його працевлаштування. Вказана інформація була поширена відповідачем в присутності працівників поліції, була надана суду та адвокату. Інформація від ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що він характеризується з негативної сторони, а саме: в сім`ї та побуті поведінка незадовільна, мав неодноразові приводи до поліції, яка потрапила до Хотинського районного суду, стала підставою для прийняття ухвали про запобіжний захід тримання під вартою. На підставі даної ухвали він просидів півроку у Чернівецькому слідчому ізоляторі, на даний час перебуває під домашнім арештом, але, оскільки чергова характеристика ще гірша ніж та, що була, то вбачається зловживання з боку працівників Хотинської міської ради. В характеристиці від 23 листопада 2022 року, яку отримав його адвокат Мельник Ю.В. та працівники поліції із супровідним листом голови міської ради №02-13-6-1827, зазначено, що він розлучений, участі у вихованні доньки не приймає, хоча в нього син, схильний до вчинення правопорушень, за характером конфліктний, неврівноважений, мав неодноразові приводи до органів поліції внаслідок протиправної поведінки. Обставини поширення відповідачем зазначеної недостовірної інформації про нього будуть підтверджені показами свідків - батьком, матір`ю, братом та сусідами. Поширювана інформація має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, та такою, що порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, не є оціночним судженням, а обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідача. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи, створення негативної соціальної оцінки його особи в очах оточуючих та суду, порушує честь, оскільки, він молода людина і все життя попереду і думка про нього в селі є соціально важливою, через негативний стан якої в нього відсутня можливість влаштуватися в майбутньому на роботу чи відкрити власну справу. Просив визнати недостовірною та такою, що порушує права на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, зазначену у характеристиці Хотинської міської ради, яка була видана в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 до прийняття рішення судом. Зобов`язати Хотинську міську раду спростувати поширену відносно нього недостовірну інформацію шляхом відкликання негативної характеристики та стягнути з Хотинської міської ради моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію, в розмірі 120 000 грн, здійснити розподіл судових витрат. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Судом не встановлено, що зазначена у довідці-характеристиці інформація, є недостовірною, а також те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями, наявність вини заподіювача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Відсутні дані, що оскаржувана характеристика спрямована на поширення недостовірної інформації щодо позивача, приниження його честі, гідності та ділової репутації, тому не можуть відповідно бути задоволені вимоги про відшкодування моральної шкоди. Позивачем не надано доказів, які підтверджують факт недостовірності інформації, яка міститься в характеристиці. При цьому відповідачем на підтвердження достовірності інформації надано обґрунтовані пояснення, та судом встановлено, що жодна інформація, яка міститься в характеристиці, не містить недостовірних даних, а інші характеризуючи ознаки ОСОБА_1 , такі як «неврівноважений», «конфліктний», «схильний до вчинення порушень», не може визнаватися твердженням про факти, оскільки вони є оціночними судженнями посадової особи органу місцевого самоврядування, право на свободу висловлювання яких гарантоване законом. На дане рішення суду представник позивача Мельник Ю.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що надана відповідачем інформація щодо ОСОБА_1 має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ОСОБА_1 загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, порушує немайнові права ОСОБА_5 , а також не є оціночним судженням. Приймаючи оскаржуване рішення, судом залишено поза увагою в резолютивній частині позовні вимоги щодо моральної шкоди. Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, а тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи внаслідок протиправних дій саме по собі є моральною шкодою. Сума у 120 000 грн є мінімальною для відшкодування душевних страждань ОСОБА_1 , розумною та справедливою за кожен місяць перебування за гратами, під домашнім арештом. Вказує на те, що суд вийшов до нарадчої кімнати для прийняття рішення о 14:53 год. 10 жовтня 2023 року, проте прийняв рішення 16 жовтня 2023 року, при цьому головуючий під час перебування у нарадчій кімнаті одночасно ухвалив ряд рішень у період з 10 по 16 жовтня 2023 року. Зазначає про порушення принципу змагальності сторін при постановленні судом першої інстанції ухвали про витребування доказів, оскільки клопотання відповідача не було вручено сторонам заздалегідь і вручено тільки ОСОБА_1 безпосередньо в суді. У зв`язку з цим на ухвалу Хотинського районного суду від 28 березня 2023 року в частині задоволення клопотання про витребування доказів апелянт подав заперечення в порядку частини 2 статті 353 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу Хотинська міська рада просить відмовити в її задоволенні та зазначає, що надана адміністративна послуга у виді довідки-характеристики на ОСОБА_1 , яка містить негативні відомості щодо нього, є правомірною та не підлягає відкликанню, не мала на меті поширення недостовірної інформації. Позивачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував факт недостовірності інформації, яка міститься в характеристиці. При цьому Хотинською міською радою, як відповідачем, надано обґрунтовані пояснення, та судом встановлено, що жодна інформація, яка міститься в характеристиці, не містить недостовірних даних, а інші характеризуючі ознаки ОСОБА_1 не можуть визнаватись твердженням про факт, оскільки вони є оціночними судженнями посадової особи ОМС, право на свободу висловлювання яких гарантоване законом, що й передбачено частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію». Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 85 діловодом відділу документообігу та контролю Хотинської міської ради видано характеристику на жителя АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , зарекомендував себе з негативної сторони. В сім`ї та побуті поведінка незадовільна, розлучений. Мав неодноразові приводи до поліції. З наданої Хотинською міською радою довідки-характеристики від 22 листопада 2022 року за №2572 з місця постійного проживання ОСОБА_1 вбачається, що він характеризується з негативної сторони: розлучений, участі у вихованні доньки не приймає, схильний до вчинення правопорушень, за характером конфліктний, неврівноважений, неодноразово мав приводи до органів поліції внаслідок протиправної поведінки. Згідно з наказом №37 о/с від 27 квітня 2016 року ОСОБА_1 прийнято за заявою охоронником І-го розряду відділення цивільної охорони Управління поліції охорони в Чернівецькій області, а наказом (витяг) №116о/с від 07 грудня 2017 року його звільнено з роботи за ст. 36 п.1 КЗпП України (за згодою сторін). З характеристики, виданої Управлінням поліції охорони в Чернівецькій області від 26 липня 2022 року за №274/43/44/2/01-2022, ОСОБА_1 за період роботи на посаді охоронника зарекомендував себе як цілеспрямований, врівноважений, спокійний працівник, до своїх функціональних обов`язків відносився посередньо. Скарг від госпорганів не надходило. Характеристикою, наданою начальником ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» від 07 липня 2022 року, встановлено, що ув`язнений ОСОБА_1 за період перебування під вартою порушень режиму тримання не допускав, правил поведінки та розпорядку дня дотримується, до покладених на нього обов`язків ставиться відповідально, з іншими ув`язненими вживається, конфліктних ситуацій не створює. Ухвалою Хотинського районного суду від 21 лютого 2022 року підозрюваному ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном 60 діб, а саме, до 20 квітня 2022 року. З вимоги ІП «Рубін» та витягу із ІПНП вбачається, що ОСОБА_1 притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності. Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. ЄСПЛ вказує, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16-ц (провадження № 61-34549св18) вказано, що «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки поширена відносно позивачів вищевикладена інформація є оціночним судженням, та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15 (провадження № 61-38937св18) зазначено, що «право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19 (провадження № 61-13116св20) вказано, що «відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень щодо факту надання позивачем вказівок організувати акцію поблизу Адміністрації Президента України та її фінансування не свідчить про недостовірність поширеної інформації, а лише свідчить про те, що за цією інформацією не порушено кримінальних проваджень. Посилання позивача та висновки апеляційного суду щодо порушення принципу презумпції невинуватості є безпідставними, з огляду на таке. … Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmer v. Germany. 54, 56, Nestak v. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року)». Встановивши, що у контексті оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, вона має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень осіб, не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог. Натомість суд апеляційної інстанції помилково послався на те, що відносно позивача поширено фактичне твердження про вчинення ним кримінально-караного діяння та скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в оскарженій частині. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц (провадження № 61-41071св18) зроблено висновок, що «згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено. Відповідно частина третя статті 277 ЦК України, яка втратила чинність 19 квітня 2014 року, і не може поширюватися на спірні відносини, які виникли 23 липня 2015 року». Отже, доказування у подібних справах відбувається на загальних, передбачених статтями 12, 81 ЦПК України, підставах, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а тому доказування щодо обґрунтованості позовних вимог покладається на позивача. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що викладена в характеристиці інформація щодо характеризуючих ознак ОСОБА_1 відповідає дійсності, така характеризуюча ознака як розлучений не носить негативного характеру, що порочить честь гідність та ділову репутацію позивача, оскільки така інформація є достовірною та відповідає дійсності, щодо ознаки того, що позивач не приймає участі у вихованні неповнолітньої дитини, також є підтвердженим фактом, який було встановлено в судовому засіданні, зокрема з показів свідків, а саме ОСОБА_6 , яка є матір`ю колишньої дружини позивача, та ОСОБА_7 , яка є колишньою дружиною позивача, в суді першої інстанції пояснили, що позивач не сплачує аліменти на утримання шестирічного сина, має заборгованість, що перевищує 145 000 грн, участі у вихованні сина не приймає. Щодо наявної помилки в характеристиці відносно «неповнолітньої доньки» замість «неповнолітнього сина», судом першої інстанції визначено як технічна описка, яка не впливає на зміст інформації. Викладена в оскаржуваній характеристиці інформація про те, що ОСОБА_1 мав приводи до органів поліції внаслідок протиправної поведінки, підтверджується довідкою ОСК ГУНП України в Чернівецькій області та вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 лютого 2020 року, а також постановами про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень. Отже, суд першої інстанції, оцінюючи надані сторонами докази, з урахуванням принципу змагальності сторін, дійшов правильного висновку, що поширена інформація не має характеру недостовірної. Висновок суду про те, що позивачем не доведено, що за своїм характером спірна поширена інформація містить недостовірні відомості, фактично стосується не визначення його обов`язку щодо доведення недостовірності інформації, а оцінки характеру такої інформації, яка була здійснена судами на підставі доказів, які були подані, як позивачем, так і відповідачем. Іншими словами, суди, застосовуючи словосполучення «позивач не довів» у тексті оскаржуваних судових рішень, наголошували не на тому, що ним не виконано обов`язок щодо надання доказів щодо недостовірності інформації, а те, що в результаті судового розгляду судами було встановлено, що поширена інформація не містить ознак недостовірної (пункт 5.36 постанови Верховного Суду від 12 січня 2022 у справі № 910/153/21, постанова Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 487/863/22). Крім того, колегія суддів зазначає, що немає фактичних елементів, які б доводили, що саме поширена відповідачем в характеристиці інформація стала підставою для прийняття ухвали суду про застосування до позивача запобіжного заходу тримання під вартою. Щодо зазначення у характеристиці інформації про те, що ОСОБА_1 схильний до вчинення порушень, неврівноважений та конфліктний, є оціночними судженнями, які стосуються оцінки посадовою особою органу місцевого самоврядування психологічних якостей позивача на підставі обсягу зібраної інформації та її впорядкування, який згодом трансформувався у довідці-характеристиці, і не може бути предметом судового захисту, оскільки за своєю природою є наданням критичної оцінки певних фактів і недоліків, які є висловлюванням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, та які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Отже, обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатись поширенням недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації особи. Встановивши, що оспорювана інформація, викладена відповідачем у характеристиках, не може бути підставою для захисту честі та гідності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 , оскільки така інформація не підлягає визнанню недостовірною та спростуванню і не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила. Відповідно до частини першої статті 245 ЦПК України під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Отже, за змістом положень указаної норми права у випадку відкладення складання судом першої інстанції повного тексту судового рішення вимога про складання і підписання повного рішення саме в нарадчій кімнаті не передбачена, оскільки указані дії відбуваються після закінчення судового засідання у справі, а відповідно поза межами нарадчої кімнати. Колегією суддів встановлено, що 10 жовтня 2023 року суддею було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Дана обставина підтверджується звукозаписом протоколу судового засідання. Тому складання повного судового рішення 16 жовтня 2022 року, з урахуванням положень статей 245, 259 ЦПК України, не є порушенням таємниці нарадчої кімнати. Також безпідставними є заперечення в порядку частини 2 статті 353 ЦПК України на ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2023 року в частині задоволення клопотання про витребування доказів, оскільки клопотання про витребування доказів подано відповідачем до закінчення підготовчого провадження у даній справі та судом першої інстанції було з`ясовано думку позивача щодо заявленого клопотання. Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заявлене відповідачем клопотання про витребування доказів, оскільки у разі неможливості самостійно надати докази, сторона вправі подати клопотання про витребування доказів судом (стаття 84 ЦПК України). Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення, яке переглядається, ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до невірного тлумачення позивачем норм закону та переоцінки доказів у справі. Виходячи з викладеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мельник Юрій Васильович , залишити без задоволення. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 23 вересня 2024 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк