Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 381/1278/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 381/1278/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ковалевська Л.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУНП у Київській області Селівончика Олександра Ігоровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУНП у Київській області Селівончика Олександра Ігоровича , в якому просив визнати неправомірними дії поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУНП в Київській області щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та скасувати постанову ББА № 117541 від 06.03.2024 року. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення Фастівського міськрайонного суду Київської області норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). 10 червня 2024 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 06.03.2024 року поліцейським ВРПП Фастівського РУП ГУНП в Київській області Селівончик О.І. винесено постанову ББА №117541 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 3400 гривень. Згідно даної постанови, 06.03.2024 року близько 21:00 год. в м. Фастові Київської області по вул. Дорогинській, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, при цьому не мав права керування таким транспортним засобом, чим порушивп.п.2.1.а ПДР України. Вважаючи оскаржувану постанову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII (далі Закон №3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до стаття 53 Закону №3353-XII юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України. Відповідно до ст.35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, серед іншого: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 2.1 «а», «г» ПДР України, передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а також поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Згідно з ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. За змістом ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються в тому числі поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на підставі показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Частиною 4 статті 258 КУпАП визначено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи. Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Як встановлено судом першої інстанції, з автоматизованої системи документообігу суду «Д-3» ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12.03.2024 року (справа 381/1116/24 провадження 1-кс/381/239/24) накладено арешт на вилучені 06.03.2024 грошові кошти в загальній сумі 1000 гривень, номіналом 500 грн., № ЕВ0197113, номіналом по 200 грн. №ВN6762919, №В39847702, номіналом 100 грн., №АЄ4639544. Досудовим розслідуванням встановлено, що до Фастівського РУП ГУНП в Київській області надійшло повідомлення від поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУНП ст. лейтенанта поліції Б. Петренка, про те що 06.03.2024 року близько 21:40 в складі наряду «Котляр-20» під час патрулювання в м. Фастів по вул. Дорогинська, 2, було зупинено транспортний засіб BMW 520 н.з. НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_1 , за порушення ПДР, в подальшому під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП України у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, та за не складання адміністративних матеріалів за ст. 130 КУпАП України ОСОБА_1 надав неправомірну вигоду працівникам поліції в сумі 1000 грн., які поклав до службового автомобіля працівників поліції. За даним фактом слідчим відділенням Фастівського РУП ГУНП в Київській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111310000435 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та розпочато досудове розслідування. Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивачем підтверджується факт керування ним транспортним засобом. Відповідно, 06 березня 2024 року ОСОБА_2 здійснюючи керування транспортним засобом, виконував правову роль водія, отже на нього, як і на інших учасників дорожнього руху, поширюються обов`язки, передбачені ПДР України, зокрема, п. 2.1 ПДР України. Тобто, позивач як водій транспортного засобу зобов`язаний мати безпосередньо при собі посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб. У той же час відповідно до п. 2.4 ПДР України - на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Таким чином, з метою перевірки на вимогу працівників поліції водії зобов`язані надати, зокрема, посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб. Отже, праву працівників поліції вимагати надання для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондує обов`язків водіїв надати зазначені документи, які повинні бути наявними при них безпосередньо. Крім того, позивачем ні до позовної заяви, ні разом із апеляційною скаргою не було долучено копію посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тому у колегії суддів наявні підстави вважати, що у діях позивача є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, тобто керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Накладене на позивача адміністративне стягнення відповідає санкції ч. 2 ст. 126 КУпАП. За змістом ст. 9 КУпАП винним діянням (дія або бездіяльність), яке є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, є вчинення особою діяння умисно або з необережності. Диспозиція ч. 4 ст. 126 КУпАП не визначає наявності обов`язкової форми вини у вигляді умислу, а відтак такою нормою передбачена відповідальність і за вчинення відповідних діянь з необережності. Необережність як форма вини у теорії права розглядається як самовпевненість та недбалість. Діючи самовпевнено особа передбачає можливість настання негативних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на те, що такі наслідки не настануть. При недбалості особа не передбачає можливості настання негативних наслідків свого діяння, хоча повинна була та могла їх передбачити, якби діяла добросовісно. Об`єктивний критерій недбалості передбачає наявність у особи обов`язку передбачити протиправний характер своїх дій та негативні наслідки свого діяння, а суб`єктивний наявність у особи фактичної можливості передбачити протиправний характер своїх дій та відповідні наслідки. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відхилення доводів позивача про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП через відсутність в його діях умислу. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 15 травня 2024 року та не є підставою для його скасування. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.