Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/1914/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/1914/23 Номер провадження 22-ц/814/2020/24Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. учасники справи: представник відповідача ОСОБА_1 переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2024 року, ухвалене суддею Материнко М.О., повний текст рішення складено дата не вказана у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості із заробітної плати,- В С Т А Н О В И В: 06.03.2023 ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути із відповідача за період із 24.12.2021 по 31.03.2022 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за 67 робочих днів (грудень 2021 - 5 робочих дні, січень 2022 21 робочий день, лютий 2022 19 робочих днів та березень 2022 22 робочих днів), що дорівнює 96 731,05 грн (1 488,17 грн.* 67), а також витрати за надання йому правової допомоги у розмірі 16 336,55 грн і витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. Допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення заборгованості за один місяць. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 у справі №554/10546/21 скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» №Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 09.09.2021 про його звільнення і поновлено на роботі, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня винесення рішення. Додатковим рішенням цього ж суду від 17.06.2022 у справі №554/10546/21 стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 98 729,46 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 залишено без змін; апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 задоволено частково - змінено додаткове рішення шляхом зменшення розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 98 729,46 грн до 73 474,47 грн, встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 1 245,33 грн. Із вказаним розрахунком позивач не погоджується, оскільки він робився із сум, з яких відраховані податки, тому вважає, що для обрахунку середньоденної заробітної плати необхідно виходити із суми виплачених коштів із врахуванням податків (податок на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%), тому до 1 245,33 грн (середньоденна заробітна плата) необхідно додати 19,5% і середньоденна заробітна плата має становити 1 488,17 грн. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 05 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк`про стягнення заборгованості із заробітної плати - задоволено частково. Стягнуто із Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 заробіток за час вимушеного прогулу у період з 24.12.2021 по 31.03.2022 включно у розмірі 83 437,11 грн., який підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, витрати щодо сплати судового збору у сумі 1073,60 грн. та витрати за надання правничої допомоги у сумі 8 000,00 грн., а всього 92 510,71 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Допущено негайне виконання рішення у частині виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у сумі 27 397,26 грн, який підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постановою Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023, яка є преюдиційною, при вирішенні питання щодо розміру середньомісячної заробітної плати визначено, що середньоденний заробіток ОСОБА_3 становить 1 245,33 грн. Рішення набрало законної сили. Зважаючи на те, що рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі було постановлено 23.12.2021, набрало законної сили 02.02.2023, а на роботі працівника фактично поновлено 08.03.2023, із відповідача на користь позивача внаслідок визнання судом незаконності наказу про звільнення підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період із 24.12.2021 по 31.03.2022 у розмірі 83 437,11 грн. Оцінюючи доводи позивача щодо обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечення відповідача з цього приводу, суд першої інстанції, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, визнав, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 336,55 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому частково задовольнив вимоги ОСОБА_3 , стягнувши з відповідача витрати за надання правничої допомоги у розмірі 8 000,00 грн. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15.03.2024 у задоволенні заяви Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про виправлення описки в рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 05.02.2024 року відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на невідповідність висновків, вкладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції прямо суперечить позиції Верховного Суду, згідно якої відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувалися би податки і збори. Зазначає, що визначення у судових рішеннях про те, що суми середнього заробітку, які визначає суд до стягнення на користь працівника, обраховуються без відрахування сум податків та зборів, згідно з висновками Верховного Суду означає, що присуджена сума при виконанні рішення підлягає зменшенню роботодавцем на суму податків та зборів. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що сума середнього заробітку на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню без утримання із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів при виплаті, свідчить про помилкове тлумачення судом висновків Верховного Суду та помилкове тлумачення основ трудового та податкового законодавства. Крім того, при обчисленні кількості робочих днів вимушеного прогулу суд першої інстанції не застосував положення ст.ст. 67,73 КЗпП України, які підлягали обов`язковому застосуванню, що призвело до безпідставного збільшення суми стягнення за час вимушеного прогулу на користь позивача. У січні 2022 за нормами тривалості робочого часу встановлено 19 робочих днів, а не 21 робочий день, як зазначає позивач, оскільки на цей місяць припадало два святкових дні (1 та 7 січня). Станом на грудень 2021 та січень 2022 ще не був впроваджений воєнний стан на території України, тому підлягали застосуванню ст.ст. 67,73 КЗпП України. Крім того зазначає, що негайне виконання застосовується у справах про поновлення працівників на роботі за обставин, коли особа внаслідок незаконного звільнення позбавлена можливості працювати та отримувати заробітну плату, проте Кодекс законів про працю України не містить вимог про обов`язкове негайне виконання рішень про стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць у даному спорі. Тому, висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими. Також, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про об`єднання позовів, суд першої інстанції порушив положення ст.ст. 44,188 ЦПК України, що призвело до залишення поза увагою суду явного зловживання позивачем процесуальними правами. Крім того вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу не встановив однотипність позовних заяв, з якими ОСОБА_3 звертався до суду з п`ятьма позовами з аналогічними вимогами, лише вказуючи різний період, при цьому долучаючи одні і ті ж договори про надання правової допомоги та проміжні акти прийому-передачі виконаних робіт, тобто не надав оцінки наданим доказами понесених витрат на правничу допомогу на відповідність критерію їх фактичності, тобто їх реального здійснення та неминучості, тобто відсутності альтернативних шляхів забезпечення такого ж захисту/представництва. Наполягає, що визначена судом в резолютивній частині конструкція «без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів» є граматично хибною та не дозволяє чітко визначити порядок нарахування та утримання податків та зборів, що викликає труднощі при виконанні рішення суду відповідачем, тому суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні заяви про виправлення описки. Також відповідач АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пропуск позивачем строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 у справі №554/10546/21 позов ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа: первинна профспілкова організація співробітників АТ КБ «ПриватБанк», про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі - задоволено. Скасовано наказ від 09.09.2021 за № Э.DN-УВ-2021-7330754-п про звільнення ОСОБА_3 та наказ про внесення змін до наказу про звільнення № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 28.09.2021 та поновлено позивача на роботі в АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» середній заробіток на користь позивача за весь час вимушеного прогулу з моменту його звільнення і до дня ухвалення рішення суду. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн по сплаті судового збору (а.с. 11-16). Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 98 729,46 грн. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати громадянину позивачу в межах платежу за один місяць (а.с. 9-10). Постановою Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023 апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 - залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 року - залишено без змін. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 - задоволено частково. Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 року змінено, зменшено розмір стягнутого середнього заробіток за час вимушеного прогулу з 98 729,46 грн. до 73 474,47 грн. (а.с. 4-8). Відповідно до наказу АТ КБ «ПриватБанк» №Е.28.0.0.0/1-6718463 від 08.03.2023 позивача поновлено на попередній роботі на посаді заступника директора макрорегіонального управління - керівника напрямку з юридичної роботи (а.с. 64). Позивач ОСОБА_3 , звертаючись до суду з позовом, просив стягнути із відповідача АТ КБ «ПриватБанк» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.12.2021 по 31.03.2022 у розмірі 96 731,05 грн. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Частиною 5 ст. 84 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Так, судом першої інстанції враховано, що постановою Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023 додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 змінено, зменшено розмір стягнутого середнього заробіток за час вимушеного прогулу з 98 729,46 грн до 73 474,47 грн. При обчисленні середньої заробітної плати позивача суд апеляційної інстанції узяв до уваги розрахункові листи за серпень 2021 та вересень 2021, надані відповідачем, оскільки дані документи містять чітку інформацію щодо природи нарахування та часу, за які вони проведені. Проаналізувавши надані довідки та врахувавши положення пунктів 3 та 4 Порядку №100, розмір середньої заробітної плати визначено у сумі 1245,33 грн. За результатами розгляду справи по суті пред`явлених позовних вимог, з дотриманням принципів преюдиціальності, суд першої інстанції визнав, що аргументи представника АТ КБ «ПриватБанк» щодо неправильного обрахунку середньоденного заробітку позивача з підстав невідповідності вимогам Порядку №100, не може бути узято до уваги. Із цих же мотивів судом не може бути враховано посилання позивача та його представника щодо неврахування у вказану суму податків. Таким чином, з врахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок, здійснений у рішенні суду, яке набрало законної сили, згідно якого середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи, визначена вказаним додатковим рішенням суду у розмірі 1245,33 гривен/робочий день з виключенням сум відрахувань на податки. Зважаючи на те, що рішення про поновлення позивача на роботі було постановлено 23.12.2021, набрало законної сили 02.02.2022, а на роботі працівника фактично поновлено 08.03.2023, із відповідача на користь позивача внаслідок визнання судом незаконності наказу про звільнення підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24 грудня 2021 по 31 березня 2022, як заявлено у позові. Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2021 (грудень 2021 - 5 робочих днів, січень 2022 - 21 робочий день, лютий 2022 - 19 робочих днів, березень 2022 - 22 робочих дні) по 31 березня 2022 за 67 робочих днів у розмірі 83 437,11 грн з розрахунку 1245,33 грн*67 (5+21+19+22). Водночас, судом першої інстанції враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі №607/2699/17, від 18 липня 2018 у справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 у справі № 523/14396/19, від 16 листопада 2020 у справі № 607/3509/17, від 23 грудня 2021 у справі № 607/1429/17, від 16 листопада 2020 у справі № 607/3509/17, від 18 липня 2018 у справі №359/10023/16, в яких вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання/виключення сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. При цьому середньоденна заробітна плата, яка враховувалася судом для обрахунку середнього заробітку, обчислена на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та визначена у розмірі 1245,33 грн, була здійснена апеляційним судом з даних, що містяться у виписці по картці/рахунку позивача та розрахункових листів. У даному випадку, оскільки рішенням суду присуджено середній заробіток без врахування податків і зборів, відрахування таких податків і зборів з платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу погіршує фінансове становище позивача, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, він міг отримати заробітну плату в більшому на суми нарахованих податків і обов`язкових платежів розмірі. Заперечення відповідача про те, що позивачем безпідставно визначений розмір середньоденної заробітної плати у розмірі 1488 грн, оскільки її фактичний розмір становить 1001,87 грн, суд першої інстанції також визнав безпідставним, оскільки в межах розгляду цієї справи відповідач, всупереч зазначеним вимогам закону, намагається змінити обставину, яка була встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. У свою чергу, судом першої інстанції зазначено, що при обчисленні середньої заробітної плати згідно п. 3 р. III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору. Суми нарахованої заробітної плати за підсумками роботи за певний період враховуються без виключення сум відрахування на податки. Враховуючи викладене, судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення у розмірі 83 437,11 грн за період з 24.12.2021 по 31.03.2022 з розрахунку 1245,33 грн*67 робочих дні, яка підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. При цьому, на підставі п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для допущення рішення суду до негайного виконання у частині виплати позивачу заробітку за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у сумі 27397,26 грн. Оцінюючи доводи позивача щодо обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечення відповідача з цього приводу, суд першої інстанції, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 336,55 грн не є розумним та співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Так, спір у цій справі належить до категорій справ середньої складності, обсяг матеріалів справи є достатнім. Вже була висловлена думка Верховного Суду в аналогічних справах даної категорії справ, тобто фактично сформована судова практика по спорам такої категорії, а тому усна консультація без вивчення документів, усна консультація з вивченням документів, опрацювання законодавчої бази, вивчення документів, проведення розрахунку сум обов`язкових податків і зборів (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір), які підлягають нарахуванню на середню заробітну плату, проведення розрахунку середнього заробітку, розрахунок моральної шкоди (кількість витраченого часу - 12 годин), по суті є однією дією, яка входить до стадії збору доказів та інформації для складання позову і за своєю суттю несе консультаційний характер, а тому кількість витрачених годин є завищеною та враховуючи, що дана дія професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності та не потребує розробок стратегій, тому кількість витрачених годин підлягає зменшенню до 2 500,00 грн. Щодо складання процесуальних документів (позову, заперечень на відзив, заперечення про об`єднання справ, заява про уточнення позовних вимог, заява про негайне виконання рішення, клопотання про долучення доказів) для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, але тягне значних витрат часу та вимагає достатнього обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто займає значний часу на виготовлення процесуальних документів та збору додатків до них за суб`єктивним переконанням суду оцінюється у 5 500,00 грн. Таким чином, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на підготовку і розгляд цієї справи часу та інших витрат, суд першої інстанції визнав, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8 000,00 грн від попередньо заявленої суми 16336,55 грн. Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката (правничу допомогу) підлягають частковому задоволенню у розмірі 8 000,00 грн, який є справедливим та співмірним, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та їх документальному обґрунтуванню. Апеляційний суд у складі колегії суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України). При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 у справі №6-511цс16 зроблено правовий висновок, що «виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року». Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 у справі № 6-511цс16. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 у справі №554/10546/21 скасовано наказ від 09.09.2021 за № Э.DN-УВ-2021-7330754-п про звільнення ОСОБА_3 та наказ про внесення змін до наказу про звільнення № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 28.09.2021, поновлено позивача на роботі в АТ КБ «Приватбанк». Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» середній заробіток на користь ОСОБА_3 за весь час вимушеного прогулу з моменту його звільнення і до дня ухвалення рішення суду (а.с. 11-16). Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022, з врахуванням постави Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023, з АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 73 474,47 грн. Судові рішення у справі №554/10546/21 за позовом ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа: первинна профспілкова організація співробітників АТ КБ «ПриватБанк», про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі набрали законної сили 02.02.2023. Згідно наказу АТ КБ «ПриватБанк» №Е.28.0.0.0/1-6718463 від 08.03.2023 ОСОБА_3 поновлено на попередній роботі на посаді заступника директора макрорегіонального управління - керівника напрямку з юридичної роботи (а.с. 64). Таким чином, вимушений прогул відбувся виключно з вини роботодавця, який незаконно звільнив працівника. Тому за цей час працівник має безумовне право отримати заробітну плату, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року не з вини позивача (стаття 235 КЗпП України). Згідно з п.1 Порядку №100 він застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу та розрахунку затримки виконання рішення суду. Відповідно до пунктів 2,3 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи . Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.5 розд. IV Порядку №100). Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за два місяці на число робочих днів (п.8 Порядку №100). При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір середньоденного заробітку ОСОБА_3 становить 1245,33 грн, який визначений судом апеляційної інстанції у постанові від 02.02.2023 у справі №554/10546/21 з урахуванням розрахункових листів за серпень 2021 року та вересень 2021 року. Доводи апеляційної скарги про те, що з вказаного розміру середнього заробітку, що визначений до стягнення, підлягають утриманню відповідні податки і збори, то такі доводи є безпідставними, оскільки згідно пункту 3 Порядку №100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівникові. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно норм тривалості робочих днів у 2022 році кількість робочих днів в січні 2022 складає 19 днів, в лютому 2022 20 днів, у березні 2022 - 22 дні, у грудні 2021 з урахуванням дати ухвалення рішення суду першої інстанції (23.12.2021) 5 робочих днів. Тому, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82 191,78 грн (1245,33 грн * 66 днів). Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про необґрунтовану відмову суду об`єднати розгляд цієї справи з іншими справами, то такі доводи не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки дійсно у провадженні Октябрського районного суду м. Полтави перебувають інші справи за позовами ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, вимоги яких схожі між собою, проте періоди, за які визначена позивачем заборгованість, є різними. Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч.1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно ч. 1 - 5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм. Таким чином, при вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо. Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 у справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 у справі №922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 у справі №755/18750/20 сформував висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. За результатами розгляду даної справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що визначений позивачем розмір витрат 16 336,55 грн на правничу допомогу, ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, із дотриманням принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, дійсно є завищеним та належним чином не мотивований. Проте, колегія суддів також не погоджується з присудженим до стягнення судом першої інстанції розміром цих витрат 8 000, 00 грн, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката Кушнаренко С.А. надано: копію договору про надання правової допомоги від 03.02.2023 (а.с. 19), копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю (а.с. 20), копію проміжного акту прийому передачі виконаних робіт від 28.02.2023 (а.с. 19 зворот) При цьому, колегія суддів враховує, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, адвокатом Кушніренком С.А. як представником позивача не подано до суду жодного процесуального документу, участі в судових засідання у суді першої інстанції адвокат Кушнаренко С.А. не приймав, у судовому засіданні 15.11.2023 приймала участь в якості представника позивача - адвокат Корнієнко Н.Ю. на підставі ордеру від 15.11.2023, тому з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 000 грн. Крім того, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (після поновлення на роботі), що не є тотожними вимогами (у розумінні п.2 ст. 430 ЦПК України) з вимогами про стягнення заробітної плати (при розгляді вимоги про поновлення на роботі), наказом від 08.03.2023 ОСОБА_3 поновлений на попередній роботі, йому була вже присуджена до негайного виконання виплата заробітної плати при ухваленні рішення у справі №554/10546/21, тому у даному випадку п.2 ст. 430 ЦПК України не підлягає застосуванню. Щодо доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про пропуск позивачем строку позовної давності, то апеляційний суд зазначає наступне. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України. Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 у справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказала, що з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини 1 статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Аналізуючи зміст частини 2 статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат. Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини 2 статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми. З врахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_3 стосуються стягнення належного йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3,4, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2024 - скасувати і ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості із заробітної плати задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 заробіток за час вимушеного прогулу у період з 24.12.2021 по 31.03.2022 включно у розмірі 82 191,78 грн., який підлягає виплаті без утримання із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, витрати щодо сплати судового збору у сумі 1073,60 грн. та витрати за надання правничої допомоги у сумі 2 000,00 грн., а всього 85 265,38 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 вересня 2024 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов