Постанова 4857 № 460/24707/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/24707/23 пров. № А/857/14119/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Ільчишин Н. В. Кухтея Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року (ухвалене у м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження, судом під головуванням судді Поліщук О.В., дата складання повного тексту рішення 13 травня 2023 року) у справі № 460/24707/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач-2) в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення № 172350002330 від 07.06.2023, яким було відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу; визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію зі зменшенням пенсійного віку та зарахувати страховий стаж який не враховано. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.06.2023 № 172350002330 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.10.1988 по 31.01.1989, з 15.05.2000 по 27.11.2000 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2023 про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір в сумі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість грн 80 коп). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що за матеріалами електронної пенсійної справи страховий стаж позивача на дату звернення становить 19 років 03 місяці 01 день, при необхідному 22 роки у разі набуття права на пенсію у 2021 році. Відтак, рішенням від 07.06.2023 № 172350002330 вирішено відмовити у призначенні пенсії позивачу із зменшенням пенсійного віку. Так, позивачу не було зараховано до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 23.10.1988 по 31.01.1989, оскільки в записі відсутній наказ про прийняття на роботу та період роботи в колгоспі з 15.05.2000 по 27.11.2000, оскільки позивачем не надано відомості про встановлений та виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги відповідачі повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача-2 є протиправним в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 23.10.1989 по 31.01.1989, та з 15.05.2000 по 27.11.2000. Так, суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця. Також, суд вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. При цьому, перевіряючи обґрунтованість позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію суд зазначив, що повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач. Таким чином, суд дійшов висновку що він не вправі зобов`язати відповідача-1 призначити пенсію позивачу, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування вищевказаного періоду роботи позивача до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії. Відтак, для ефективного захисту прав позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 23.10.1989 по 31.01.1989, з 15.05.2000 по 27.11.2000 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії. Щодо не врахування відповідачем стажу військової служби, так як календарний (06 років 02 місяці 20 днів) та пільговий (02 роки 00 місяців 29 днів) становить 08 років 03 місяці 19 днів, то зі змісту оскаржуваного рішення, судом встановлено, що такий період не був предметом розгляду при вирішенні питання призначення пенсії за заявою позивача від 30.05.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 16.11.1992. Позивач після досягнення 54 річного віку 30.05.2023 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення йому пенсії за віком з зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи були передані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) для вирішення питання про призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.06.2023 № 172350002330 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. Зазначено, що необхідний страховий стаж згідно пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 22 роки у разі набуття права на пенсію у 2021 році, натомість страховий стаж ОСОБА_1 становить 196 років 03 місяці 01 день. За доданими заявником документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 23.10.1988 по 31.01.1989 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки в записі відсутній наказ про прийняття на роботу; період роботи в колгоспі з 15.05.2000 по 27.11.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки заявником не надано відомості про встановлений та виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, пенсійним органом зазначено, що період роботи (проживання) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону станом на 31.12.2014 становить 26 років 07 місяців 04 дні. Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004. Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Пунктом 2 статті 9 Закону № 796-ХІІ визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з ст.15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Відповідно до вимог статті 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до абзацу першого статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що: - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; *Відповідно до примітки початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Із аналізу наведеної правової норми слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 роки не менше 3 років. При цьому пенсійний вік такої особи зменшується на 1 рік за кожні два роки проживання, роботи, але не більше 6 років у вказаній зоні. При цьому, на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки мають особи які проживали або працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (ч.ч.2,3 ст. 55 Закону №796-XII). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС. За умовами частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Положення Закону №796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 6 років. Так, зі змісту оскаржуваного рішення відповідача-2, вбачається, що останнім не заперечується факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 31.12.2024 26 років 07 місяців 04 дні, що дає йому право на зменшення пенсійного віку на 6 років. При цьому, спірним питанням у цій справі є не зарахування Пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 23.10.1988 по 31.01.1989, оскільки в записі відсутній наказ про прийняття на роботу та з 15.05.2000 по 27.11.2000, так як не надано відомостей про встановлений та виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві, відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З цього приводу колегія суддів вказує на наступне. Так, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 , дата заповнення 21.01.1989 ОСОБА_1 , які завірено печаткою та підписом інженера по кадрах: прийнято сезонним робочим Степангородського лісництва (запис № 2 від 23.10.1988 здійснено на підставі відомостей на виплату заробітної плати); переведено лісорубом Степангородського лісництва (запис № 3 від 31.01.1989 здійснено на підставі наказу № 10-к від 31.01.1989); звільнено з роботи у зв`язку зі зміною місця проживання (запис № 4 від 01.06.1990 здійснено на підставі наказу № 49к від 18.06.1990). Тобто, у записі № 2 трудової книжки позивача про прийняття на роботу 23.10.1989 до Степангородського лісництва замість дати та номеру наказу про прийняття на роботу зазначено «відомості на виплату заробітної плати». В період до 01 січня 2004 року, діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), у відповідній редакції, відповідно до положень статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно з статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162), яка діяла до 29 липня 1993 року. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Пунктом 2.2 Інструкції №162 передбачено, заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Згідно з пунктом 2.3 Інструкції №162, усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, перекладі на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162, питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання з обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією. Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п.8.1. Інструкції №162). Так, відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців», відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110). З прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується. Поряд з тим Інструкція №58 містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція №162.Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а, дійшов висновків, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Таким чином, доводи апелянта, про не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника. Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі з 15.05.2000 по 27.11.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 через відсутність відомостей про встановлений та виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то колегія суддів зазначає наступне. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 15.05.2000 було прийнято на роботу будівельником на час сезонних робіт та в члени колгоспу «Советская Белоруссия» (запис № 15 трудової книжки серії НОМЕР_1 здійснений на підставі наказу № 5 від 15.05.2000) та звільнено з роботи у зв`язку із закінченням сезонних робіт, виведено з членів колгоспу (запис № 16 від 27.11.2000 здійснений на підставі наказу № 11 від 27.11.2000). Вказані обставини підтверджуються даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Також, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року). Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис. Відтак, з огляду на зміст вищевказаних положень, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено дві форми роботи особи в колгоспі: шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління; за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі). Таким чином, трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників. В спірному випадку, згідно записів у трудовій книжці про період роботи з 15.05.2000 по 27.11.2000, вбачається, що ОСОБА_1 в колгоспі перебував на роботі саме як працівник, а не як член колгоспу, оскільки працював по договору, а тому вимоги про встановлення позивачу мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму не стосуються вищевказаного періоду роботи ОСОБА_1 . Отже, в контексті спірного питання відповідачем-2 було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі «Советская Белоруссия» з 15.05.2000 по 27.11.2000. Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову. Враховуючи зазначені положення законодавства та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії. Стосовно доводів апелянта, що він як орган ПФУ, що первинно розглядав заяву позивача, в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи пенсіонера, і у випадку зобов`язання його судом вчинити певні дії, як то зарахувати до стажу, він позбавлений можливості вчинити такі дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи, колегія суддів зауважує на тому, що будь-які дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані. Виходячи з вищевикладеного, у цій справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані виключно до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, як органу, що допустив порушення під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії та прийняття відповідного рішення. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі № 460/24707/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Н. В. Ільчишин