Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/12265/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/12265/23 пров. № А/857/18131/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Носа С. П. Кухтея Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року (ухвалене у м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження, судом під головуванням судді Дорошенко Н.О., дата складання повного тексту рішення 31 серпня 2023 року) у справі № 460/12265/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинення певних дій, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.03.2023; зобов`язати призначити пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.04.2023. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що аргументуючи судове рішення, суд перщої інстанції прийняв до уваги факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 06.07.1987 по 01.01.1993, з якого обраховано додаткове зменшення пенсійного віку на 2 роки, а період (понад 20 років) з 01.01.1993 по дату видачі довідки від 20.02.2023 №588, виданої Немовицькою сільською радою Сарненського району Рівненської області, якою підтверджено факт постійного проживання позивача у вказній зоні, залишено поза увагою та не враховано як період для обрахунку додаткового зниження пенсійного віку 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Крім того, зазначає, що позивач не просив враховувати початкову величину зниження пенсійного віку, за умови постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року, яка становить 3 роки, однак судом першої інстанції надано оцінку вказаному факту та відмовлено у зарахуванні початкової величини зниження пенсійного віку позивача на 3 роки, всупереч визнанню судом факту наявності у позивача відповідного посвідчення, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача з моменту аварії на ЧАЕС по 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення 5 років 5 місяців 25 днів, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 2 роки за 4 повні роки проживання в такій зоні. Оскільки у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 позивач не проживав в зоні гарантованого добровільного відселення, то він не має права на зарахування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки. Таким чином, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки позивач набуде в 58 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 58-го віку) 33 роки. Оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду позивач не досяг необхідного віку для призначення йому пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, то відповідно до вимог чинного законодавства України він не набув права на призначення такої пенсії. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Тинне Сарненського району Рівненської області. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , повторно виданого 10.12.2020 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Згідно з довідкою від 20.02.2023 №588, виданою Немовицькою сільською радою Сарненського району Рівненської області, позивач дійсно постійно проживає та зареєстрований в с. Тинне Сарненського району Рівненської області, зокрема, з 06.07.1987 по даний час згідно з погосподарськими книгами №12 за 1986 1990 роки (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) та №7 за 1991 1995 роки (особовий рахунок № НОМЕР_3 ). 21.02.2023 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням відповідача від 28.03.2023 №172650003043 відмовлено у призначенні позивачу вказаної пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004. Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Пунктом 2 статті 9 Закону № 796-ХІІ визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з ст.15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Відповідно до вимог статті 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до абзацу першого статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що: - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; *Відповідно до примітки початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Із аналізу наведеної правової норми слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 роки не менше 3 років. При цьому пенсійний вік такої особи зменшується на 1 рік за кожні два роки проживання, роботи, але не більше 6 років у вказаній зоні. При цьому, на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки мають особи які проживали або працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (ч.ч.2,3 ст. 55 Закону №796-XII). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС. За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Положення Закону №796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 6 років. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1). Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: - документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). З матеріалів справи убачається, що довідкою від 20.02.2023 №588, виданою Немовицькою сільською радою Сарненського району Рівненської області, стверджено, що у періоди з 06.07.1987 по даний час (5 років 5 місяців 25 днів станом на 01.01.1993) позивач постійно проживав в с. Тинне Сарненського району Рівненської області. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" с. Тинне Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення Так, відповідач заперечує період проживання позивача з 02.11.1987 по 24.12.1990 у зоні гарантованого добровільного відселення, вказуючи на перебування позивача на роботі у іншому населеному пункті. Разом з тим, колегія суддів критично оцінює покликання відповідача на те, що позивач не набув права на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 №796-XII з підстав трудових правовідносин позивача у періоди з 02.11.1987 по 24.12.1990 в Рівненській мехколоні №22 треста «Львівсільелектрозв`язбуд» (м.Рівне), територія якого не відноситься до зони радіоактивного забруднення, оскільки в силу вимог п.7 Порядку №22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII документами, що підтверджують факт проживання особи на територіях радіоактивного забруднення є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування. Так, згідно з довідкою від 20.02.2023 №588, виданою Немовицькою сільською радою Сарненського району Рівненської області, позивач дійсно постійно проживає та зареєстрований в с. Тинне Сарненського району Рівненської області, зокрема, з 06.07.1987 по даний час згідно з погосподарськими книгами №12 за 1986 1990 роки (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) та №7 за 1991 1995 роки (особовий рахунок № НОМЕР_3 ). Відтак, сумарний період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення у період з 06.07.1987 року по 01.01.1993 складає 5 років 5 місяців 25 днів, що дає позивачу право на користування пільгами у вигляді призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні. Окрім зазначеного суд апеляційної інстанції встановив, що позивач в подальшому також проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, а зокрема у період з 01.01.1993 року по дату видачі довідки від 20.02.2023 №588, тобто понад 20 років. Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні поселеного радіоекологічного контролю ( у цій справі гарантованого добровільного відселення ) з 01.01.1993, висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21, де зазначив: «Отже для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні поселеного радіоекологічного контролю в цілому.

30. Суд першої інстанції встановив, що як вбачається з довідки Поліської сільської ради Березнівського району Рівненської області №480 з 11.05.1965 по 03.05.1985, з 05.06.1987 по 01.04.1993, з 05.11.2010 по 23.12.2011, з 08.05.2012 по 27.04.2013 - позивач був зареєстрованим та проживав в с. Поліське Березнівського району Рівненської області, яке до 01.01.2015 відносилося до зони поселеного радіоекологічного контролю. Згідно записів у паспорті позивач був зареєстрований з 02.06.1998 по 02.07.1999 в зоні, що віднесена до зони поселеного радіоекологічного контролю. Також з трудової книжки позивача убачається, що з 23.03.1998 він працював в м. Сарни (на той час місто відносилося до зони поселеного радіоекологічного контролю). Отже, загалом із встановлених судами обставин доведеним є факт проживання та роботи позивачем у зоні поселеного радіоекологічного контролю понад 9 років, що дає йому право на додаткові три роки зниження пенсійного віку.

31. Апеляційний суд, зазначаючи про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача достатніх часу проживання та часу роботи для отримання пільги у вигляді зниження пенсійного віку на 5 років процитував встановлені судом першої інстанції обставини справи і власного розрахунку не навів. Тобто, апеляційний суд фактично не обґрунтував відсутність підстав для повного задоволення позову, пославшись виключно на позицію відповідача щодо обрахунку часу проживання/роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю без будь-якого правового аналізу. Колегія суддів визнає такий висновок апеляційного суду необґрунтованим.

32. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи невірно надано оцінку доказам у справі, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення.». Позивач також має посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судами не встановлено. Згідно з абз. 3 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення) (далі - Порядок №51) передбачено, що Потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б. Пунктом 10 Порядку №51 встановлено, що посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка. Відповідно до п. 2 Порядку №51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства. Зазначене кореспондується зі змістом частини 3 статті 65 Закону №796-ХІІ. Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. На підставі зазначеного, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи. Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18). Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 по справі №569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи». З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Відтак, доводи відповідача, щодо відсутності підстав для зменшення пенсійного віку є помилковими. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 06.07.1987 року по 01.01.1993 складає 5 років 5 місяців 25 днів та у період з 01.01.1993 року по 20.02.2023 року (день видачі довідки органу місцевого самоврядування), що становить понад 20 років, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про наявність у нього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20. Встановлені апеляційним судом обставини свідчать про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є протиправним, а тому його необхідно скасувати. При цьому, відповідно до норм ч. 2 ст. 9 КАС України, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків даної постанови. Таким чином, зважаючи на цей висновок, адміністративний позов необхідно задовольнити частково, шляхом скасування оскарженого рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання в тому, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскільки суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права. Тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а адміністративний позов задовольнити частково. Що стосується розподілу судових витрат, то колегія суддів зазначає, що, відповідно до частини 1 та 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позов містить одну основну і похідну вимоги, за які позивач сплатив судовий збір, як за одну немайнову вимогу, то при задоволенні позову частково розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню на користь позивача не змінюється. Оскільки позивача сплатив 1073,60 грн. судового збору за подання позову та 1610,40 грн. за подання апеляційної скарги, то на його користь, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, необхідно стягнути всього 2684 грн. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року в справі № 460/12265/23 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 28.03.2023 року № 172650003043 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.02.2023 року про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків наведених у цій постанові. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 201084076) 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос