Ухвала КЦС ВС № 189/2262/23

У Х В А Л А 10 вересня 2024 року м. Київ справа №189/2262/23 провадження № 61-12233ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки та розірвання договору, ВСТАНОВИВ: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки та розірвання договору. Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року позов задоволено. Визнано частково недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, укладений 03 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: п.п.9, 10, а також п. 34 договору оренди в частині права орендаря передавати земельну ділянку у суборенду без згоди орендодавця. Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 03 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та припинено відповідне інше речове право ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 23 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єланський О. Г. засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Згідно з частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 3 028,00 грн. Предметом спору у цій справі є про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки та розірвання договору. Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2010 року, орендодавець ОСОБА_1 та орендар ОСОБА_2 домовились про оренду земельної ділянки на строк 49 років. Згідно з пунктом 9 договору оренди земельної ділянки встановлено, що орендна плата сплачується у грошовій формі, у розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки проведеної відділом державного земельного агентства у Покровському районі Дніпропетровської області від 21 січня 2010 року. У пункті 10 договору оренди земельної ділянки визначено порядок сплати орендної плати двома платежами, перший платіж до 31 грудня 2010 року в сумі 23 000,00грн, другий - одноразово в період з 01 по 31 грудня 2049 року оренди (2059 календарного року) в сумі 31 237,12 грн, загальна сума орендної плати 54 237,12грн. Згідно з пунктом 10 договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2010 рокувстановлено, розмір орендної плати у сумі 54 237, 12 грн (перший платіж до 31 грудня 2010 року в сумі 23 000, 00грн, другий платіж у період з 01 по 31 грудня 2049 року оренди в сумі 31 237,12 грн. Отже, сукупність платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору складає 38 740, 80 грн (54 237, 12 грн *35 років) / 49 років та не перевищує не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн * 250 = 757 000,00 грн). У касаційній скарзі заявника немає посилання на зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки, як і на докази на їх підтвердження. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України, є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки заявник оскаржив судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки та розірвання договору. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко А. С. Олійник І. М. Фаловська