Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/1009/19

Справа № 347/1009/19 Провадження № 22-ц/4808/1110/24 Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Девляшевського В.А., суддів: Баркова В.М., Василишин Л.В., секретаря Гудяк Х.М., з участю: представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»- Рокетської С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Квака Вадима Васильовича на заочне рішення Косівського районного суду, ухвалене головуючою суддею Крилюк М.І. 01 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У травні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 88015,58грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 28.01.2014 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказав, що відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, в зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 24.04.2019 становила 88015,58 грн з яких: 36958,65 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20173,04 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 25366, 48 грн - пеня за прострочене зобов`язання, 850 грн пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, 500 грн штраф (фіксована частина), 4167,41 грн штраф (процентна складова). Відповідач добровільно взятих на себе зобов`язань не виконує, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду. Заочним рішенням Косівського районного суду від 01 серпня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 28.01.2014 в сумі 88015 грн 58 коп. та 1921 грн оплаченого судового збору. Ухвалою Косівського районного суду від 20 червня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 про перегляд вказаного вище заочного рішення залишено без задоволення. Не погодившись із заочним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржуване рішення протиправним. Вважає, що позивачем не надано належних доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, зокрема виписки про рух коштів. Крім цього позивачем не надано доказів про ознайомлення та погодження відповідачем умов щодо строків повернення коштів, розміру відсоткової ставки за користування коштами, інформацію про пеню та штрафи. Вважає безпідставним покликання позивача на умови та правила надання банківських послуг, правил користування платіжною картою, оскільки відповідач не ознайомлювався із зазначеними документами. На думку скаржника, до позовних вимог повинні бути застосовані наслідки пропуску строків позовної давності. Вказує, що сума боргу нараховувалася починаючи з 28.01.2014, а до суду Банк звернувся 23.05.2019, тобто з пропуском строку позовної давності. Вважає, що до вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотках за платежами, які виникли до 23.05.2016, по пені до 23.05.2018 повинні бути застосовані строки позовної давності згідно зі ст. 257-258 ЦК України. Зазначає, що позивачем не надано графіку погашення кредитних зобов`язань по кожному окремому платежу, відтак вважає, що Банком не надано достатніх та достовірних доказів щодо розміру заборгованості відповідача. Зважаючи на викладене, просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Представник АТ КБ «Приватбанк» подала відзив на апеляційну скаргу, оскільки не погоджується з її доводами та вважає її безпідставною та незаконною. Вказує, що відповідач підписав заяву №б/н від 28.01.2014, чим підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. При укладенні договору відповідач дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за ініціативою банку. На даний час ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача. В судове засідання апеляційного суду апелянт та його представник не з`явилися, про час і місце судового розгляду були повідомлені належно. Отже, є правові підстави для розгляду справи у відсутності відповідача та його представника. Представник позивач доводи апеляційної скарги заперечила з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржене судове рішення не відповідає. Судом встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 28.01.2014 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку. З вказаної заяви встановлено, що у графі бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою «Універсальна»/GOLD нічого не зазначено (а.с. 30). Відповідач в цій заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана довідка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у довідці (а.с. 30). З розрахунку заборгованості вбачається, що Банком нараховано заборгованість відповідача станом на 24.04.2019, яка становить 88015,58 грн, з яких: 36958,65 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20173,04 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 25366,48 грн - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 850 грн нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, 500 грн штраф (фіксована частина), 4167,41 грн штраф (процентна складова) (а.с. 19-29). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. У зв`язку із цим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Із заяви вбачається, що банк відкрив відповідачу платіжну картку кредитка «Універсальна». Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем, а саме видачі банком картки та коштів по ній, зокрема, копій квитанцій, меморіального ордеру, довідки, виписки тощо. Заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору на умовах, обумовлених у позові. Крім того позивач не надав підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Як вбачається з копії анкети-заяви остання не містить будь-яких даних про суму кредиту чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки та розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року в справі № 703/3063/18. Позивачем не надано виписку щодо руху коштів на картковому рахунку за договором б/н від 28.01.2014, а розрахунок заборгованості суд не може прийняти як доказ дії договору щодо користуванням відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, так як відсутні будь-які відомості, що свідчать про отримання ОСОБА_1 карток за спірним договором, а, таким чином, і користування ним цими кредитними коштами. Так само і відсутні докази, які підтверджують факт відкриття відповідачу банківського рахунку. Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2020 року по справі № 703/3063/18 прийшов до висновку, що у зв`язку з ненаданням банком доказів видачі кредитної картки та розміру кредиту, суд позбавлений можливості перевірити розмір нарахованих суми боргу відповідачу. За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача 36958,65 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20173,04 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту задоволенню не підлягає. Що стосується вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, штрафів за користування кредитом відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, колегія суддів звертає увагу на таке. Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи Заяву від 28.01.2014. Також немає підтвердження того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування. Роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді зазначеної справи. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28.01.2014) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23.05.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин. Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таким чином, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28.01.2014 шляхом підписання Заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Апеляційний суд зауважує, що одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримало вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Безпосередньо укладений між сторонами договір від 28.01.2014 у вигляді Заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17. З огляду на наведене, у задоволенні позову слід відмовити. Посилання відповідача щодо застосування строку позовної давності колегія суддів не бере до уваги, оскільки у суду відсутні докази взагалі відкриття карткового рахунку на ім`я позивача зі строком його користування, а також видачі даної картки позивачу. Відповідно до вимог статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк». Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то у відповідно до положень статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача необхідно стягнути витрати на сплату судового збору за апеляційне оскарження рішення в сумі 2 305,20 грн. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Квака Вадима Васильовича задовольнити. Заочне рішення Косівського районного суду від 01 серпня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2 305,20 грн (дві тисячі триста п`ять) грн 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, і у випадках, передбачених п.2 частини 3 статті 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Головуючий В.А. Девляшевський Судді: В.М. Барков Л.В. Василишин Повний текст постанови складений 17 вересня 2024 року.