Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/17410/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/17410/23 пров. № А/857/1811/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі №380/17410/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку, - суддя в 1-й інстанції ОСОБА_2 , час ухвалення рішення 21 грудня 2023 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначена, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь 55557,32 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 49724,32 грн, за період з 28 грудня 2022 року по 27 червня 2023 року, з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. У доводах апеляційної скарги відповідач звертає увагу на правову природу нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць, компенсацію за який просить стягнути позивач, зокрема ідеться про суму індексації. Зазначає, що усі належні складові грошового забезпечення відповідачем виплачено позивачу без затримок у повному обсязі, а тому у позивача відсутні підстави вимагати виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вказує, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку. Крім того, вважає, що суд першої інстанції безпідставно нарахував на користь позивача суму компенсації середнього заробітку за період з 28 грудня 2022 року по 27 червня 2023 року, оскільки позивач просив стягнути середній заробіток за період з 15 вересня 2018 року по 15 березня 2019 року. З врахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив позивачем на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, зокрема, у період з 28 жовтня 2016 року по 14 вересня 2018 року - у військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року у справі №380/1641/22 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 27 жовтня 2016 року у розмірі 10860,31 грн з урахуванням базового місяця березень 2014 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 жовтня 2016 року із врахуванням базового місяця січень 2008 року та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 4213,64 грн з урахуванням базового місяця січень 2016 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року із врахуванням базового місяця січень 2008 року та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми. На виконання вищезазначеного рішення суду відповідач провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 28 червня 2023 року у розмірі 50514,58 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку. Із огляду на зазначене, враховуючи приписи ч.4 ст.78 КАС України вищезазначені обставини досліджені у справі №380/1641/22, і такі при розгляді даної справи не доказуються, оскільки у справі беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.116,117 КЗпП України, і позовні вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними. Разом з тим, визначаючи розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні- 49724,32 грн, суд першої інстанції з урахуванням принципу справедливості та співмірності, виходив зі суми простроченої заборгованості, кількості днів затримки виплати заборгованості, істотності частки недоплаченої суми, а також зазначив, що вказана виплата здійснювалась на виконання рішення суду. Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Враховуючи вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України), зокрема у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.117 КЗпП України. П.1 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Як встановлено судом, на виконання рішення суду 08 листопада 2022 року у справі №380/1641/22 відповідач 28 червня 2023 року нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 50514,58 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Таким чином, невиконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача із списків особового складу в/ч НОМЕР_1 - 14 серпня 2018 року, і здійснення такого 28 червня 2023 року свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку. Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Таким чином, матеріалами справи стверджується, що позивача звільнено зі служби 14 серпня 2018 року, а остаточний розрахунок при звільненні проведений лише 28 червня 2023 року, тому позивачу належить до виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано ст.27 Закону України Про оплату праці та положення Порядку №100 при обрахунку середньоденного грошового забезпечення та враховано наявні у матеріалах справи відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 згідно з довідкою про виплату грошового забезпечення від 25 лютого 2021 року №383/01-40, в яких за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 9463,03 грн за липень 2018 року та 9463,03 грн за серпень 2018 року, що за два місяці становить 18926,06 грн, та обраховано середньоденне грошове забезпечення у розмірі 305,25 грн (за останні 2 місяці 18926,06 грн / 62 календарних дні за останні два повні місяці липень та серпень 2018 року). Крім того, у спірних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до чинної з 19 липня 2022 року редакції частини 1 статті 117 КЗпП України становитиме: 305,25 грн, (середньоденне грошове забезпечення позивача ) х на 181 день (період затримки з 28.12.2022 по 27.06.2023) = 55250,25 грн. При цьому, оскільки сума виплаченої з затримкою індексації грошового забезпечення (50514,58 грн) є меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (55250,25 грн), то судом застосовано принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника у розмірі 0,9% та визначено суму, що підлягає відшкодуванню та стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 49724,32 грн (305,25 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,9%=274,72 грн; 274,72 грн*181 (кількість днів затримки)). Колегія суддів зазначає, що зменшуючи розмір відшкодування, передбачений ст.117 КЗпП України, необхідно виходити зі суми простроченої заборгованості, кількості днів затримки виплати заборгованості, ймовірного розміру втрат особи та того, що вказана виплата здійснювалась на виконання рішення суду, а також враховувати ту обставину, що визначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, а також того, що середній заробіток/грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні носить виключно компенсаційний характер та не є заробітною платою, право на яку позивач отримав під час проходженням військової служби. Щодо доводів апелянта про те, що судом безпідставно нараховано на користь позивача суму компенсації середнього заробітку за період з 28 грудня 2022 року по 27 червня 2023 року, оскільки позивач просив стягнути середній заробіток за період з 15 вересня 2018 року по 15 березня 2019 року, то колегія суддів не приймає такі до уваги, оскільки періодом затримки (прострочення) виплати заборгованості у спірних правовідносинах є період з серпня 2018 року по червень 2023 року, однак у ст.117 КЗпП України внесено зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), тому виплата позивачу повинна бути проведена за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, а тому зазначення періоду з 28 грудня 2022 року по 27 червня 2023 року, коли позивач проходив службу, не може бути підставою для скасування рішення. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.116,117 КЗпП України, і позовні вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними. Разом з тим, визначаючи розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні- 49724,32 грн, суд першої інстанції з урахуванням принципу справедливості та співмірності, виходив зі суми простроченої заборгованості, кількості днів затримки виплати заборгованості, істотності частки недоплаченої суми та періоду, а також зазначив, що вказана виплата здійснювалась на виконання рішення суду. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині задоволення такого стягнення не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивачем не оскаржується рішення в частині визначення суми, яка підлягає стягненню, та відмови у задоволенні відповідної частини позовних вимог, при цьому, у доводах апеляційної скарги відповідачем не зазначено будь-яких зауважень щодо суми компенсації чи методу її обрахунку, відповідачем оскаржується лише право позивача на отримання такої компенсації, тому колегією суддів переглянуто рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі №380/17410/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.