Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/1030/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2024 рокуСправа № 460/1030/24 пров. № А/857/16007/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С. М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року (суддя Гудима Н.С., м.Рівне), - ВСТАНОВИВ: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі Управління, ДМС відповідно) в якому просила: визнати протиправною відмову відповідача прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства (далі Декларація) замість документа про припинення громадянства російської федерації (далі рф); зобов`язати Управління прийняти у ОСОБА_1 подану нею Декларацію замість документа про припинення громадянства рф. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі вказує, що Декларація подана позивачем без актуальної незалежної причини її подання, жодних дій до виконання зобов`язання позивачка реально не вчинила, а також не підтверджений належними доказами факт повернення позивачкою національного паспорта громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також, просить стягнути з Управління на користь позивача судові витрати з оплати послуг адвоката в сумі 4000 грн. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з військовою агресією рф проти України, дипломатичні відносини між Україною та рф розірвані, консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, позивач фактично позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства рф з незалежних від неї причин, а тому позивач мала право розраховувати на прийняття Управлінням Декларації. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 29.12.2020 позивач звернулася до Управління із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням №12. Цього ж дня, 29.12.2020 позивач надала письмове зобов`язання припинити іноземне громадяннство протягом двох років з моменту набуття громадянства України і зобов`язалась подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф, виданий уповноваженим на те органом цієї держави; у разі неотримання з незалежних від особи причин документа про припинення громадянства рф подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави. 01.04.2021 Управління видало ОСОБА_1 довідку №2037 про реєстрацію особи громадянином України, згідно з якою позивач відповідно до рішення від 29.03.2021 №1846/20 набула громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (далі Закон №2235-III). Далі, позивач звернулася до Посольства рф в Україні із заявою про вихід з громадянства рф, яка відповідно до довідки від 20.12.2021 зареєстрована за №269100485 і прийнята до розгляду. Листами від 21.03.2022 №6632/кд-гр та від 20.05.2022 №12710/кд-гр Міністерством закордонних справ рф позивача повідомлялося, що розгляд її заяви про вихід з громадянства буде відновлене після відновлення діяльності російських закордонних установ в Україні. Листом від 08.11.2022 №29958/кд-гр у відповідь на звернення позивача повідомлено, що заява останньої була погоджена, однак у зв`язку з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні відповідне рішення прийняте не було, а розгляд заяви буде поновлено після відновлення роботи російських закордонних установ на території України. Також зазначено про можливість подачі нової заяви про вихід з російського громадянства в дипломатичне представництво чи консульську установу рф в третій державі за наявності документа, що підтверджує дозвіл уповноваженого органу іноземної держави на проживання в такій державі. У зв`язку з тим, що уповноваженими органами рф в установлений шестимісячний строк не прийнято рішення про припинення громадянства, 21.12.2023 позивач звернулася до Управління із супровідним листом про прийняття декларації про відмову від громадянства рф. Листом від 26.12.2023 №К-77/6/5601-23 Управління повідомило про відсутність підстав для прийняття декларації позивача про відмову від іноземного громадянства, оскільки припинення діяльності російських дипломатичних установ на території України у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану через початок повномасштабної військової агресії з боку рф не є згідно з абзацом 16 статті 1 Закону №2235-III незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та підставою для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом № 2235-III. Нормами частини першої статті 1 Закону № 2235-III визначено, що громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Статтею 6 Закону № 2235-III визначені підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням. Відповідно до статті 8 Закону №2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Згідно визначення термінів, наведених у частині першій статті 1 Закону № 2235-III: зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав. Пунктами 117, 119 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі Порядок №215), передбачено, що у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України. Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб було введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на дату розгляду справи судом. Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і рф, здійсненим у м.Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022. Отже, у зв`язку з військовою агресією рф проти України розірвано дипломатичні відносини між двома державами. Таким чином, у зв`язку з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення всіх дипломатичних зв`язків з країною-агресором позивач була позбавлена можливості подання заяви до посольства рф про вихід з громадянства. Консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлює позивачем подати документи про відмову від російського громадянства та відповідно отримати документи про припинення громадянства рф. У той же час, зміни у зв`язку з військовою агресією рф до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище. Позивачу необхідно було надати документ про припинення громадянства рф до Управління до 29.03.2023, тобто у період, коли триває повномасштабне вторгнення рф на територію України. 21.12.2023 позивач звернулася до Управління із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства рф у зв`язку з існуванням незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства рф. Порядок розгляду питань громадянства рф регламентується «Положенням про порядок розгляду питань громадянства рф», затвердженим указом президента рф від 14.11.2002 №1325 . Цим Положенням встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства рф, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства рф. Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства рф. Вихід з громадянства рф особи, яка проживає на території рф або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства рф не допускається. Крім того, позивач зверталась до Посольства рф в Україні з заявою про вихід з громадянства російської федерації, яка була прийнята 20.12.2021, однак рішення про припинення громадянства рф позивача у передбачений законодавством росії шестимісячний строк уповноваженими органами рф не прийняте у зв`язку із припиненням діяльності російських закордонних установ в Україні через військову агресію російської федерації проти України. Листи Міністерства закордонних справ рф від 21.03.2022 №6632/кд-гр, від 20.05.2022 №12710/кд-гр та від 08.11.2022 №29958/кд-гр не містять жодних застережень щодо можливої підстави для відмови у виході з громадянства рф. З наведеного слідує, що у зв`язку із розірванням дипломатичних зв`язків між Україною та рф та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивачка позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства рф від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни. Також позбавлена позивачка можливості подати заяву про вихід з громадянства рф до дипломатичного представництва чи консульської установи рф в іноземній державі через відсутність у неї дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі. Отже, позивачка вчинила необхідні дії для припинення громадянства рф (звернення до відповідних органів рф та отримання відповідей), однак такі дії не призводять до певних правових результатів з незалежних від позивачки причин. В такому разі, законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства рф. При цьому, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо відмови у прийнятті Декларації унеможливлюють закінчення процедури прийняття до громадянства України та отримання нею паспорта громадянина України, а також є такими, що порушують права позивача на постійне проживання в Україні та породжують негативні наслідки, а тому є протиправними і належним способом захисту порушених у спірних правовідносинах прав позивача є визнання протиправними дій відповідача. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо вимоги представника позивача, заявленої у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з Управління на користь позивача судові витрати з оплати послуг адвоката в сумі 4000 грн, апеляційний суд зазначає наступне. На підтвердження понесених витрат, представником позивача додано до відзиву копію додатка №2 до Договору №16/01/24-1 про надання правової допомоги від 16.01.2024, відповідно до якого гонорар адвоката становить 4000 грн, опис послуг наданий адвокатом, рахунок-фактуру від 12.07.2024 №12/07/24 та квитанцію про сплату послуг адвоката у сумі 4000 грн. Копію зазначеного відзиву Управління отримало 31.07.2024 до електронного кабінету користувача підсистеми «Електронний суд2, що підтверджується довідкою Восьмого апеляційного адміністративного суду про доставку електронного листа. Проте жодних заперечень щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу Управлінням не подавалось. Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Водночас, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 540/2505/19. У цій справі, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу з 3000 грн до 1000 грн з власної ініціативи, суди попередніх інстанцій не врахували установлену практику Верховного Суду, викладену у спірних правовідносинах. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата в додатковій постанові №910/12876/19. Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 18 травня 2022 року у справі № 640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі № 380/4759/21. Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Відповідно, з урахуванням поданих доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу та відсутністю заперечень з боку Управління, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з Управління на користь позивача судових витрат з оплати послуг адвоката в сумі 4000 грн. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (ЄДРПОУ:37829784) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич